Коли Бог мовчить...
Марта Мамай

Мої батьки розлучилися, коли мені було п’ять. Так ясно і чітко я пам’ятаю прощання з татом. Ніби це вчора він обіцяв, що повернеться через місяць і поведе мене до першого класу. Ну і, звичайно, обіцяна лялька в мій зріст, яка була мрією всіх дівчаток, гріла моє серце. Місяць промайнув. Я пішла до першого класу. Потім – до другого, третього, п’ятого… одинадцятого. Закінчила університет. Вийшла заміж та народила сина. А тато так і не повернувся.

В одній зі своїх статей американська журналістка Регіна Бретт пише: «У всіх є ями, які утворилися ще в дитинстві. Більшість людей мають декілька маленьких ямок, які можна обійти, а якщо вже втрапили в них, то швиденько вилізти. Проте дехто має ямища розміром із глибокий кратер на Місяці…». Зрада батька, як той кратер на Місяці, не давала мені нормально будувати стосунки. Я кожного разу падала у свою яму, з якої вибратися ой як нелегко. Я росла з мамою, яка всіма силами намагалася мене забезпечити. А вітчим ні разу не дав мені приводу сумніватися в його любові. Однак, в голові постійно роїлися думки: чому тато не приїхав; невже йому байдуже; він забув про мене. І що найбільш прикро – це не давало мені прийняти безумовну любов Бога особисто до мене, всім серцем повірити та прийняти Його турботу.

З раннього дитинства я відчувала, що Бог не такий, Яким Його змальовують в традиційній українській культурі. Кожного дня Він слухав мої щирі дитячі молитви з проханням повернути тата. Слухав і мовчав. Хто готовий вірити в Бога, який мовчить? Всіх нас надихають неймовірні історії про чудесне вирішення проблем, про миттєві відповіді на молитви. А якщо Бог мовчить? А якщо Його відповідь – ні?

Хоча на мої молитви Він таки відповів. І я зустрілася зі своїм татом. Наша зустріч відбулася через 22 роки в темному коридорі онкологічної лікарні. Рак гортані позбавив тата голосу. Але очі його горіли. Він писав на папері всі свої спогади про моє дитинство. Він пам’ятав усе. Мої пухкі щічки, стрічечку на волоссі, мою молитву перед сном… Він беріг мою світлину… 22 роки… До самої смерті. Через два місяці після нашої зустрічі тата не стало. Але я вірю, що зустріну його, коли прийде Христос. Адже ця зустріч була спланована Богом. Він дав мені можливість розказати татові про Божу любов, жертву Ісуса за кожного з нас і про Вічність, яка приготована для тих, хто приймає Його.

У Бога свій план щодо нашого життя. Коли треба – Він відповідає на молитву миттєво. А інколи треба почекати і 22 роки. І якщо Він вирішив мовчати – значить це найкраще для нас в даний момент. Християнський письменник Вільям Пол Янг на сторінках однієї зі своєї книги написав:

Слід відмовитися від права вирішувати, що добро, а що зло. Ці ліки непросто проковтнути, обравши життя в Бозі.
Вільям Пол Янг

Я, думаю, все ж таки варто спробувати прийняти ці ліки і дати можливість Богу вирішувати, що є для нас добро, а що зло.

У Вас є запитання? Задайте їх нашим пастору
Поставити запитання