На Волині провели сплав річкою для жінок, які втратили чоловіків на війні – за ініціативи адвентистського пастора.
Сплав по річці Стохід, організований для дружин загиблих українських військових, відбувся на Волині 12 червня. Його ініціював адвентистський пастор Руслан Бабій з міста Ковель за підтримки директорки Ковельського міського центру соціальних служб Інни Третяк.
У сплаві взяли участь 13 осіб: сам пастор як інструктор-провідник, директорка центру соціальних служб Інна Третяк із помічницею Людмилою та дев’ятеро жінок, які втратили своїх чоловіків на війні.
“Це була наша перша спільна зустріч з дружинами загиблих, — розповідає пастор Руслан Бабій. — Але ми вже неодноразово співпрацювали з центром соціальних служб. Наприклад, у квітні ми направили чотирьох матерів загиблих воїнів на реабілітаційну програму. Ще дві жінки зараз перебувають в оздоровчому центрі “Барвінок” [у Львівській області]. Це стало можливим завдяки коштам, зібраним під час благодійного концерту зведеного молодіжного хору Волинської області під керівництвом Світлани Колісніченко, який відбувся 19 квітня”.
Маршрут сплаву пролягав від села Підріжжя до Ситович — близько 10–15 км, які учасники подолали за 3,5 години. У той день погода була мінлива, із сильним зустрічним вітром, тож подорож виявилася не з легких. Байдарки надав відділ видавничого служіння Церкви адвентистів сьомого дня в Україні.
Цей сплав був присвячений пам’яті Володимира Шевка, наймолодшого ковельчанина, який загинув на війні. Річниця його загибелі припадає саме на 12 червня.
“Стохід має свою магію, — ділиться враженнями директорка Центру Інна Третяк на Фейсбук-сторінці Ковельської міськради. — Це не просто річка, це простір зцілення, краси й тиші. Шурхіт очерету, латаття, купальниці, запах м’яти — все це ніби переносить у світ, де можна видихнути. Хтось сьогодні вперше поділився своїм болем, хтось подолав страх і повірив у себе. А головне, ми були разом. А коли разом — легше плисти, навіть проти вітру”.
Під час подорожі учасники не лише долали перешкоди, а й підтримували одне одного, розмовляли, слухали й мовчали поруч. Це була не просто подорож по воді, це була дорога через біль, спогади, страхи до взаєморозуміння, підтримки і надії.
Руслан Бабій
