Для сімей військовослужбовців у Києві 8-10 липня відбувся ретрит під назвою «Серед своїх».
На цьому заході зібралися ті, хто розуміють один одного, бо мають спільні болі й проблеми, страхи і схожі почуття. Коли перебуваєш «Серед своїх», то легше порозумітися, іноді й без зайвих слів, а також – віднайти рішення, запалити вогник надії й віри, подарувати підтримку і душевне тепло іншому. Спільна підтримка та співпереживання стали своєрідним каменем, на якому можна будувати основу для підтримки і розвитку себе надалі.
Цей ретрит став відповіддю на мою молитву, Божий подарунок, бо давно хотіла щось організувати для сімей військовослужбовців. Уявляла місце, команду, але також розуміла, що все це потребує фінансової підтримки, тож поділилася планами у своїй сім’ї. У цей час мій син планував поїздку до США і він попросив, щоб я написала проєкт цього ретриту.
На базі церкви “Надія” м. Чикаго був організований благодійний концерт Нікіти та представлений цей проєкт. Більша частина коштів була зібрана на цьому концерті. Також допоміг Міжнародний благодійний фонд “Крок з надією”, відділ сімейного служіння Адвентистської церкви в Україні та громади Києва.
Тридцять осіб стали учасниками ретриту. Це не тільки жінки, а і чоловіки, діти та онуки.
Саме місце, в якому проходив ретріт, можна сміливо назвати “місцем сили”. Красива природа, тварини, які просто гуляють і до них можна доторкнутися – все це допомагало зняти напругу, стрес і дарувало позитивні емоції.
Ретрит включав вечори спілкування та психологічні тренінги, на яких учасники ближче знайомилися, ділилися своїми переживаннями, а також вчилися дбати про себе і поповнювати свій внутрішній ресурс.
Щоранку і щовечора духовними роздумами ділився пастор, батько, син якого теж на війні — Костянтин Тепфер. Його дружина Марина, щоранку проводила молитовні зустрічі.
Творчі майстер-класи та арт-терапію представляла керівник відділу жіночого служіння Київської конференції Уляна Куцій.
Ранкову зарядку та аквааеробіку проводила дружина військового Ірина Кагала.
Три дні пролетіли непомітно. Але багато учасників відзначили, що набули сили рухатися далі, що вони тепер точно знають, що є “свої”, серед яких ті можеш поплакати, поділитися своїми переживаннями, помолитися і просто побути поряд.
Ірина Ісакова – керівниця відділу сімейного служіння Київської конференції
