Період з 1944 до 1960 рр.·1945
У післявоєнний час Церквою й далі керував Григорій Григор’єв. 1945 року йому вдалося, користуючись деякими послабленнями атеїстичної влади щодо релігії, зібрати групу лідерів із тих служителів, які залишилися серед живих. Докладаючи багато зусиль, він відновив роботу колишньої Всесоюзної Ради АСД.
Усупереч усьому пережитому, 1946 року Церква адвентистів нараховувала 13257 членів Церкви, понад 300 громад і 75 служителів, частина з яких повернулася з таборів.
Григорій Григор’єв неабияк клопотався про відновлення церковної організації на території України, де ще наприкінці війни було отримано право на реєстрацію громад.
Координаторами духовної роботи на території України були призначені уповноважені Всесоюзної Ради АСД: Василь Яковенко в 1945-1952 рр., Федір Мельник у 1952-1957 рр., Олексій Галладжев у 1957-1959 рр. та Олександр Парасей в 1959-1960 рр.
Утім, незважаючи на потепління в державно-церковних відносинах, про скликання чергового з’їзду та вибори керівників Церкви навіть не йшлося. Держава суворо контролювала ситуацію на місцях, придушуючи будь-яку ініціативу, що вела до зростання Церкви.
Храми та молитовні будинки зачиняли з найменшого приводу «порушення» драконівського «закону про релігійні культи». Будь-яку релігійну діяльність переслідували. Служіння в Церкві не вважалося працею, тому пасторів, котрі не влаштовувалися на жодну роботу, засуджували за новою статтею Кримінального Кодексу – «дармоїдство». Судовими рішеннями християн позбавляли батьківських прав, а дітей забирали й відряджали до шкіл-інтернатів з повною забороною будь-яких відвідин і побачень.
У березні 1952 року помер керівник Всесоюзної Ради АСД Григорій Григор’єв. Після смерті Сталіна 1953 року почався період хрущовської «відлиги», під час якої настало тимчасове послаблення в релігійному переслідуванні.









