Бог. Люди. Надія. Для України.

Історія Церкви

Переслідування адвентистів на Тячівщині на початку 20-х років ХХ ст

Поява будь-якого нового релігійного напрямку завжди породжує спротив і переслідування зі сторони домінуючих і провідних конфесій. Не виключенням зі списку стала і Тячівщина. Особливо неконтрольованого характеру переслідування набували в період відсутності влади та її судових виконавчих органів

Переслідування адвентистів на Тячівщині на початку 20-х років ХХ ст

Закарпаття у складі Чехословацької Республіки1920

Пресвітер Іван Капітан в журналі «Вартовий Сіону» описує страждання адвентистів в північній частині Марамарошу:

«Під час зайняття румунами в 1920 році північної частини Марамарошу (Тячівський і Рахівські райони) серед населення проявився інтерес до адвентизму. В суботу 10 квітня в с. Біловарці відбулося хрещення групи новонавернених, яке проводив Іван Капітан з с. Ільниця, маючи уповноваження на це від пастора Кесселя. 11-го квітня група з Ільниці поверталася додому і по дорозі вирішили відвідати одну новоохрещену сестру. Група адвентистів зайшли у дім та заспівали декілька пісень і в цей час група вороже налаштованих людей оточила будинок.

Це був саме православний день Пасхи. Незабаром почало залітати через вікна каміння. Натовп погрожував господареві запалити хату, якщо той не виведе нас. Ми просили господаря, щоб покликали сільського суддю та стали на коліна й молились. Під час молитви з’явився суддя. Ми зробили його за цей випадок відповідальним. Він пообіцяв супроводжувати нас до Тересви. Звідти нам прийдеться перетнути ріку на плоті. Ми молились, й в супроводі судді та братів пішли до річки. Та ворожий натовп слідував за нами. Ми провеслували перший рукав річки. Коли ми хотіли перетнути міст, який вів через другий рукав річки, ми помітили на іншому березі річки ще одну озброєну групу людей, які чекали на нас. Обидві ворожі групи діяли за планом. По ту сторону моста стояв погрожуючий натовп, а позаду тіснив інший. Нам залишалось тільки переплисти глибоку ріку, повну розтопленого у квітні снігу. Натовп позаду вже наздогнав нас і почав тіснити нас у воду. Молодші браття пішли вплав та досягли іншої сторони берега. Лише я та сестра Марта залишилися на березі. Коли у мене влучив камінь і поранив чоло, сестра Марта стрибнула у воду й досягла інший берег. Але коли вона вийшла на берег, натовп був вже біля неї й кидав каміння так, що вона закривавлена впала назад у воду. Коли вона знову піднялась, натовп забив її до смерті. Я плив, поранений та з відкритою кровотечею, по течії, але, на щастя, я натрапив на маленький острівець. На середині того острівця росли кущі лози. Вони були моїм порятунком. На острівці я знайшов ще двох братів, які втекли сюди, з якими я і переночував. Наступного ранку ми перетнули річку й подалися додому.

Мертва сестра Марта була викинута водою на берег і потім чужими людьми похована. Але незабаром в тій місцевості бродячі собаки вирили та роздерли її труп. Невідомі зняли з жертви чобітки. Так довгий час не похованим лежав її труп на дорозі. Кожен боявся розлюченого натовпу. На кінець, одна сестра набралася сміливості, зібрала роздерті залишки сестри Марти й поховала біля сільського кладовища в Біловарцях».

← Уся хронологія

Підтримайте добрі зміни

Ваш внесок допомагає людям, громадам і важливим проєктам по всій Україні: від гуманітарної допомоги до таборів для дітей. Дякуємо, що ви з нами!

Бог. Люди. Надія. Для України.