Бог. Люди. Надія. Для України.

Історія Церкви

Подальший розвиток ідей У. Міллера

Після 22 жовтня 1844 року організований міллерівський рух припинив своє існування. У колишньому керівництві з'явилися розбіжності, проте невелика група адвентистів продовжувала дослідження Біблії, з метою виявлення причини помилкового тлумачення пророцтва. З часом цей рух перетворився на створення церковної організації

Подальший розвиток ідей У. Міллера

Виникнення церкви АСД1844

Частина послідовників Міллера повернулися до своїх церков, котрим вони належали раніше, інша частина повністю відійшла від релігійних деномінацій і почала с презирством відноситися до тих, хто пережив велике розчарування, але серед усіх розчарованих залишилася невелика кількість віруючих, які ще ретельніше почали досліджувати Біблію, щоб зрозуміти в чому вони допустили помилку. В результаті гарячої молитви та глибокого дослідження Біблії чоловік на ім’я Хірам Едсон припустив, що помилка була не у даті 1844, а у тлумачені місця приходу Христа. Хірам на основі Святого Письма доказав, що святилище, яке мало бути очищенним це не наша планета Земля, а небесна скинія у якій Христос перейшов із Святого в Святе Святих на небі для виконання особливого клопотання за грішне людство. Ідеї Хірама Едсона були розвинені Оуеном Р. Л. Кроз’є на основі системи Старозавітного служіння в Святилищі. Крім того віра в те, що в 1844 році Христос перейшов у Святе Святих стала першим ідейним оформленням сучасного адвентиського віровчення.

Крім того серед послідовників Міллера у 1844 році виникли суперечки в питанні про безсмертя і остаточну долю грішників. У 1845 – 1846 роках частина віруючих стала сповідувати необхідність святкування суботи, замість неділі. Ініціатором у цьому питанні став Джозеф Бейтс , який народився у Новій Англії в 1792 році і займав чільне місце в трійці засновників Церкви. У 15 років Бейтс став матросом, а в 1820 році — капітаном корабля. В його автобіографії описуються морські пригоди і порти всього світу. Після свого навернення в 1824 році він став капітаном іншого корабля, на якому не дозволяв спиртних напоїв, лайки, а також «не дозволяв прати і латати одяг в неділю». Його морська кар’єра закінчилася в 1827 році, незабаром після того, як він хрестився в християнській церкві містечка Феерхевен, штат Массачусетс.

У 1839 році Бейтс прийняв погляди Міллера щодо Другого пришестя. У 1844 році він продав свій будинок, розплатився з боргами і став проповідником. На початку 1845 року Бейтс прочитав статтю Т. М. Пребла про суботу, опубліковану у свіжому номері журналу «Надія Ізраїлю». Потім він відправився у Вашингтон, штат Нью–Гемпшир, де всю ніч вивчав це питання з Фредеріком Уілером, після чого вирішив святити суботу. В наступному році Бейтс написав трактат, що складається з 48 сторінок і озаглавлений «Сьомий день, субота, як вічне знамення». У ньому він представив суботу на підставі Десяти Заповідей моральним дороговказом і правилом для християн.

Бейтс відстоював і практикував здоровий спосіб життя. В результаті він прожив довге життя. У віці 76 років Бейтс був одним з тих, хто виступав на першому адвентистському табірному зібранні, яке пройшло в містечку Райт, штат Мічиган, в 1868 році. Протягом 1871 року, коли йому було вже 79 років, Бейтс провів як мінімум сто зборів, крім служіння в своїй місцевій церкві. Він помер в Інституті здоров’я в Батл–Крику у березні 1872 року.

Найвідомішим піонером церкви АСД стала Еллен Уайт особистість, життя і діяльність якої знаходилися під особливим керівництвом Святого Духа. Через її посередництво Бог направляв загальну течію богословської думки, оберігаючи її від помилкових поглядів і людських доповнень. Завдяки цьому в Церкві адвентистів сьомого дня склалася струнка доктринальна система, основана на біблійних принципах, вільних від внутрішніх ідейних розбіжностей і єретичних учень. Вивчаючи Біблію і втілення її святих ідей в історії світової церкви, Елен Уайт під впливом Святого Духа побачила, в якій мірі чисте Євангельське вчення потребує захисту від типових світських перекручень, лжевчень і релігійного фанатизму. Не будучи офіційним керівником церкви, вона завжди залишалася її ідейним натхненником.

Літературна спадщина Е. Уайт вражає. За 75-літній час служіння адвентистській церкві (усього Елен прожила 88 років) вона написала 45 великих праць із теології та з різних аспектів духовного та громадського життя. Назвемо лише деякі з книг: «Шлях до Христа», «Наглядні уроки Христа», «Свідоцтво для громади», «Велика боротьба», «Видіння та досліди», «Нагорна проповідь», «Патріархи та пророки», «Пророки та царі», «Діяння апостолів» та інші. Крім цього, вона виступала з проповіддю в багатьох країнах, зокрема в Англії, Франції, Данії, Норвегії, Австралії, Новій Зеландії, Тасманії. У Сполучених Штатах Америки прочитала тисячі лекцій.

← Уся хронологія

Підтримайте добрі зміни

Ваш внесок допомагає людям, громадам і важливим проєктам по всій Україні: від гуманітарної допомоги до таборів для дітей. Дякуємо, що ви з нами!

Бог. Люди. Надія. Для України.