Кроки до об’єднання та створення Всеукраїнської церковної організації·1961
Як правило, адвентистський самвидав складався з двох окремих, незалежних один від одного напрямів. Навіть координатори цих груп майже нічого не знали про діяльність одне одного. Цього вимагали правила конспірації в разі викриття когось із них.
Перший тип друку – це саморобні типографічні верстати. Складність цієї роботи полягала в тому, що вона вимагала належної освіти, фізичної сили й копіткого ручного набору сторінки в дзеркальному зображенні. Небезпека ж була в тому, що шрифт потрібно було «діставати» нелегально в державних друкарнях, а там спецслужби КДБ завжди мали своїх інформаторів.
Другий напрям діяльності самвидаву – друкарські машинки, які можна було придбати в крамниці. Відповідно до закону, власник мав зареєструвати як саму машинку, так і її шрифт у відділенні міліції. Утім, не вважалося кримінальним злочином, якщо такої реєстрації не було. Покарання від 2 до 5 років загрожувало лише в тому разі, коли зміст надрукованої продукції мав антидержавний характер або можна було довести підприємницьку діяльність з метою збагачення.
Друкували переважно жінки. Щоб за стінами не було чути стукоту друкарської машинки, задля безпеки вони зачинялися в шафі для одягу або у вбиральні.
Справа адвентистського самвидаву в Україні була поставлена на досить високий рівень. Спеціальні кур’єри-експедитори переважно прості жінки регулярно вирушали з повними валізами чи господарськими сумками до різних куточків СРСР, а особливо в ті регіони, де було важко чи навіть неможливо організувати власний самвидав.








