Після зміни режимів у період розпаду Радянського Союзу керівники Українського уніону звернулися до Ради в справах релігій України із клопотанням про видання щомісячної друкованої газети Церкви АСД. Після отримання дозволу, була створена редколегія із семи осіб. Тож у квітні 1990 року вперше в історії Церкви в Україні побачила світ газета «Вісник миру» накладом 10 тисяч примірників, редактором якої став пастор Богдан Качмар.
Поруч із проголошенням української мови державною, наприкінці 1990 року виникла потреба у створенні офіційного Видавничого відділу Церкви. Його очолив Микола Жукалюк. Згодом до цього служіння долучилися кваліфіковані працівники-адвентисти зі світських видавництв — Віліна Меркулова та Алла Капітоненко. У серпні 1992 року Віліна Меркулова була призначена головним редактором газети «Вісник миру». Оскільки Церква в Україні ще не володіла поліграфічною базою, організатором у зв’язках зі світськими типографіями була Тамара Грицюк, яка звершує це служіння й донині.
У січні 1993 року Рада уніону ухвалила рішення про видання традиційного в усьому світі щоквартального адвентистського журналу «Ознаки часу». Його редактором став досвідчений новонавернений працівник Юрій Токарев. Перший номер журналу вийшов накладом 25 тисяч примірників.
Крім уже названих імен, біля витоків «Джерела життя» стояли Михайло Луцьо, Віра Кузьменко, Павло Жукалюк, подружжя Черневич, Валерій Шиляго, Володимир Чіпчар, Тетяна Романко, Ірина Сирота, Станіслав Кариченський, Ольга Перванчук, Надія Качмар, Ольга Бокова, Лариса Качмар та багато інших. Частина з них працює й донині.
У 2002 році, відсвяткувавши свій 70-річний ювілей, Микола Жукалюк передав естафету служіння молодшим, а отже, сильнішим адміністраторам. Директором видавництва став Василь Джулай, а головним редактором — Лариса Качмар.
Бог і далі благословляє видавництво «Джерело життя», наділяючи особливою мудрістю та силою Святого Духа не лише його керівників, а й кожного, хто належить до цього богобоязливого колективу. Нині він налічує до 50 працівників, із яких 19 працюють у штаті.
У 2003 році вийшов перший номер місіонерської газети «Вічний Скарб», її наклад становив 5 тисяч примірників. Це була простенька непримітна чорно-біла газета форматом А4. Нині це кольорова газета форматом А3, яка виходить двома мовами накладом до 200 тисяч примірників.
Крім того, на сьогодні видається чималий перелік газет і журналів різної тематики та для різних вікових категорій, загалом 19 найменувань. А також щороку видавництво випускає до 40 найменувань книг, середній наклад — 5 тисяч примірників. Це видання як перекладні, так і сучасних українських авторів.
Аби кожна книга знайшла дорогу до читача, виконавши в такий спосіб свою місію, потрібна ціла армія літературних євангелістів. Їхнє служіння розвивалося паралельно з видавничим. У період 1997—2001 років були організовані перші уніонні літературні табірні зібрання, для яких придбали понад 150 велосипедів і більш як 30 байдарок та катамаранів. Інтерес до таких заходів був надзвичайно великим. За сім, а інколи й десять робочих днів літературні євангелісти могли розповсюдити 3–4 тисячі книг, приблизно в п’ятдесяти, а часом і сімдесяти населених пунктах. Жили в наметах неподалік річки чи озера, їжу готували в польових умовах. Примхи погоди часто заважали розповсюдженню літератури, проте ані сильна спека, ані дощ не зупиняли сміливих місіонерів. Щодня вони поверталися з порожніми сумками, але зі щасливими серцями, переповненими досвідами з Богом.
У 2003 році відбувся перший Конгрес літературних євангелістів. Натхненні проповіді, цікаві семінари, зворушливі досвіди — усе це створювало атмосферу свята. На таких зустрічах Божими настановами ділилися лідери Видавничого служіння Генеральної Конференції Хосе Кампос, Ховард Файгао, Вільмар Хірле. Конгрес, запланований на 2014 рік, через сумнозвісні події в Україні, перенесли… аж на 5 років. Тим часом літні та зимові студентські програми, сплави на байдарках, велосипедні виїзди не припинялися. Проходячи міста та села, молодь шукала людей, небайдужих до Слова Божого. Адреси зацікавлених, які придбали книги та бажали далі вивчати Біблію, передавали місцевим служителям Церкви. Так лише 2018 року літературні євангелісти розповсюдили понад 60 тисяч книг.




