Історія Церкви адвентистів сьомого дня — це дивовижні сторінки релігійного руху, котрий почав своє існування з невеликої групи одновірців, сповнених прагнення пізнати біблійну істину, та в короткий час набув всесвітнього поширення завдяки проголошенню актуальних для суспільства питань, починаючи від проблем моралі і завершуючи здоровим способом життя.
- 1844Світова історія АСД
- 1876Зародження та становлення АСД в Україні
- 1918Міжвоєнний період
- 1945Період атеїстичної боротьби з релігією
- 1991Діяльність Церкви в період незалежної України
1844–1901
Світова історія АСД
Історія Церкви адвентистів сьомого дня однієї із пізньо-протестантських конфесій припадає на другу хвилю духовного відродження, яке розпочалося у Сполучених Штатах Америки на початку 19-го століття і безпосередньо пов'язана з рухом Уільяма Міллера. Догматично – організаційне становлення адвентистів сьомого дня відбулося на початку 20-го століття.
Виникнення церкви АСД
1844–1863
Своїми коріннями поява церкви адвентистів сьомого дня сягає до есхатологічних очікуваннь християн, які помилково витлумачили пророцтво із книги Даниїла 8:14 і в 1844 році сподівались пережити події, пов'язані з другим приходом Христа на землю.
Організаційне становлення АСД
1863–1901
Організаційна структура АСД формувалася тривалий час, починаючи з 1844 року. За цей період був утворений керівний орган – Генеральна конфе-ренція адвентистів та інші структурні підрозділи, названі відділами. Значну роль в процесі творення організації адвентистів відіграла сім'я Уайтів.
1876–1918
Зародження та становлення АСД в Україні
В цей період відбувається зародження адвентизму в південних землях тодішньої Російської імперії, на території сучасних Херсонської та Одеської областей. Політичні обставини, зокрема видання імператорського наказу 1906 року щодо релігійної свободи сприяли розвитку адвентизму. Події Першої світової війни негативно відбилися у по-дальшому розвитку новоствореної церкви.
Зародження АСД
1878–1886
У 1876–1886 роках на території Російської імперії з’являються перші передвісники нового релігійного руху. У багатьох виданнях зазвичай появу адвентистських громад в Україні пов’язують з діяльністю іноземних місіонерів, в першу чергу Людвіга Ріхарда Конраді, але це не зовсім так. До перших проповідників адвентистської вістки в Україні слід віднести Михайла Беліну Чеховського і Теофіла Бабієнка.
Розвиток АСД в Україні
1886–1917
Кінець XIX ст. – 1917 рік – характеризується відкриттям перших церковних осередків, поширення адвентистського руху і закладання організаційних підвалин Церкви. Цей період відомий діяльністю видатних пасторів – адміністраторів Луїса Конраді, Генріха Лебсака та інших.
1918–1939
Міжвоєнний період
У міжвоєнний період територія сучасної України належала чотирьом різним державам (СРСР, Польщі, Чехії і Румунії). В залежності від політичного устрою державної влади, відповідно ставлення до релігійної свободи громадян було не одинакове, в результаті чого історія адвентистських громад на цих територіях розвивалася порізному: від войовничого атеїзму Радянської України до релігійної толеранції і свободи в Закарпатті, Буковині, Волині і Галичини.
Буковина у складі Румунії
1869–1944
Буковина — багатонаціональний регіон Західної Європи, на території якої панували різні моделі державних устроїв, привносячи свою культуру, політику та релігію. З середини 14 сторіччя по 1774 рік Буковина входить до Молдовського князівства і перебуває під залежністю Туреччини, а з 1774 року по 1918 рік входить до складу Австрії та Австро-Угорщини. В австрійський період першим поширювачем адвентизму на Буковині став Михайло Чеховський.
Церква АСД у міжвоєнний період на території радянської України
1918–1939
Міжвоєнний радянський період історії церкви адвентистів сьомого дня наповнений драматичними сторінками боротьби і переслідування зі сторони державної атеїстичної влади. На відміну від громад адвентистів в Західній Україні, в тому числі Буковини і Закарпаття, які були у складі інших держав, адвентисти, що знаходилися на радянській території, були поставлені в жахливі умови існування і зазнали неймовірних випробувань.
Західна Україна у складі Другої Речі Посполитої
1921–1939
Рижський мирний договір між Польщею і більшовицькою Росією 1921 року передбачав вхід до складу Другої Речі Посполитої західно-українських земель – сучасних територій Рівненської, Волинської, Львівської, Тернопільської, Івано Франківської областей. Таке політичне підпорядкування тривало до початку Другої Світової війни (1 вересня 1939 року).
Закарпаття у складі Чехословацької Республіки
1922–1932
Територія сучасного Закарпаття з XIII по XIX ст. була частиною Угорського королівства, а з 1867р. по 1918р. – частиною Австро-Угорщини. У 1918-1919 роках територія була зайнята чехословацькою і румунською армією, в травні 1919 року народні збори в Ужгороді висловили бажання увійти до складу Чехословаччини. 4 червня 1920 року за Сен-Жерменським договором під назвою «Підкарпатська Русь» територія Закарпаття увійшла до складу Чехословаччини
1945–1991
Період атеїстичної боротьби з релігією
Після Другої світової війни на території Наддніпрянської та Західної України міцно утвердилася комуністично-атеїстична влада – настала нова епоха для Церкви. Сторінки історії й далі фіксували факти переслідування релігійних діячів, руйнування громад і церковних організацій з кінцевою метою викорінити віру в Бога.
Період з 1944 до 1960 рр.
1944–1960
Перше післявоєнне десятиліття відзначалося релігійною терпимістю щодо релігійних громад. Проте початок 60-х років ознаменувався політикою на повне знищення релігійної свідомості та закриттям релігійних організацій.
Кроки до об’єднання та створення Всеукраїнської церковної організації
1960–1991
Активні заходи до церковного примирення серед адвентистських лідерів розпочалися 1976 року й закінчилися на підсумковій республіканській (уніонній) нараді в Києві 15 грудня 1987 року остаточним об’єднанням і створенням єдиної церковної організації.
з 1991 р.
Діяльність Церкви в період незалежної України
У 1991 році в історії України настала нова доба, ставлення влади до релігійних конфесій радикально змінилося. Тепер кожен громадянин міг вільно сповідувати свою віру, а також безперешкодно пропагувати особисті релігійні переконання. Конфесійна карта адвентистів сьомого дня позитивно змінилася, і Церква змогла заявити про себе в суспільстві, здійснюючи духовно-просвітницьку діяльність.
Формування організаційних осередків
1991–1993
Церква АСД в Україні усвідомила нагальну потребу в централізованій церковній організації для успішного виконання своєї місії, тому скерувала свої зусилля на створення структур на двох рівнях управління: регіональному та всеукраїнському.
Місіонерська діяльність
з 1993 р.
Позакультова діяльність Церкви адвентистів сьомого дня з моменту її виникнення була спрямована на розвиток та поширення різноманітних видів соціальних служінь. Перелік практик соціальної роботи Церкви АСД переважно стосується матеріальної та духовної допомоги найуразливішим верствам населення.
