Коли навіть бутерброд з ковбасою – розкіш! На жаль, в Україні є чимало людей, які не мають можливості придбати хліб, аби пообідати хоча б бутербродом. Щоб не залишитися голодними, шукають їжу у міських смітниках. На допомогу їм прийшли львівські волонтери. Нещодавно вони започаткували акцію “Їжа для безпритульних та нужденних – НЕ ВИКИДАТИ”. Аби ніхто цієї зими не помер з голоду, у великих мікрорайонах міста розвішують пакети з їжею біля сміттєвих баків. Ініціативу підтримали й інші львів’яни – почали таким самим чином допомагати нужденним. Як це роблять та наскільки це важливо для безхатьків – дивіться у сюжеті.
Бутерброди з маслом і ковбасою, різдвяні пироги, печиво… Усі ці безцінні для безпритульних і потребуючих людей смаколики волонтери з благодійного фонду “Серця надії” акуратно загортають в окремі пакети та вміщують в один великий, до якого прикріплюють напис: “Їжа для безпритульних та нужденних – НЕ ВИКИДАТИ”.
Щотижня у трьох мікрорайонах їх розвішують біля 30 сміттєвих баків або вкладають у контейнери для пластикових пляшок. В іншому кінці міста таку ж акцію проводить благодійна організація “Там, де живе надія”. Вони залишають подібні гостинці біля 50 смітників.
Юрій Табачук, керівник благодійного фонду “Серця надії”: “Ми займаємося годуванням безпритульних. Це й сім’ї малозабезпечені. Більше, як півроку. Так і нову акцію ми запровадили. Сьогодні у нас відбулося третє пакування таких пакуночків. Ми розвозимо, вішаємо їх на смітниках. Бо дуже багато людей ходять по смітниках і шукають їжу.”
Гостинці пакують у невеличкій кав’ярні. Саме тут проводять й безкоштовні обіди для нужденних.
Юрій Табачук, керівник благодійного фонду “Серця надії”: “Є дуже багато таких людей, які просто стидаються прийти до нас на годування, яке ми проводимо щосуботи. Бо думають, що подумають про них люди. А також ми розвішуємо ці пакети – людина просто йде та забирає. Одного разу робили таку акцію: повісили пакет, і навіть ще не розвернулися, як дідусь вже забрав. І ми розуміємо – зараз такий час дуже важкий, що людина неспроможна, чи це похилого віку, чи люди, у яких склалася тяжка життєва ситуація, купити собі поїсти”.
До проєкту долучаються охочі. У мікрорайоні Рясне-1 наразі працюють 15 волонтерів. Інші люди беруть із них приклад. Багато хто почав робити пакуночки для нужденних – самостійно або долучається фінансово.
Петро Римар, волонтер: “Добровільне рішення, яке йде зсередини. І чи потрібна ця акція? А хто, як не ми буде допомагати таким людям?”
Що гірші погодні умови – то складніше потребуючим людям знайти їжу. Тож голодні зими для них – звичне явище. За підрахунками волонтерів, в одному мікрорайоні міста – близько 70 людей, що опинилися у складних життєвих обставинах, а то й взагалі – без даху над головою. Багато хто знайшов притулок на закинутих дачних ділянках. А сміттєві контейнери – основне місце, де можуть здобути харчі.
Христина Чура, волонтерка: “Це важливо саме у таких пакетах. Тому що люди приходять, риються у смітниках. Вони збирають звідтам продукти, які потім вживають. А це – мікроби. Тому ми вирішили, що краще повісити це в пакеті на смітник, щоб люди могли собі це все безпечно забрати і вдома з’їсти не з смітника, а нормальну їжу. Щоб не хворіли та і людський фактор – шкода людей, які зі смітника їжу їдять. Це ненормально, коли у XXI столітті купа їжі, купа всього, а люди мусять зі смітника їсти…”
Пакунки складають у багажник авто одного з волонтерів і розвозять до місць призначення. Гостинці тільки й встигають розвішувати… Вони відразу знаходять своїх господарів, адже голодних безхатьків тут ніколи не бракує. Пані Марія прийшла, аби знайти хоча б шматочок хліба. Завдяки волонтерам її четверо дітей матимуть сьогодні невеличке свято.
Марія, безпритульна: “Роботи немає. Я вже стара зараз, після операції. Мала рак. Діти хочуть їсти. І що робити?”
Волонтери наголошують – особливих витрат проєкт не вимагає, натомість користь його – безцінна. На щастя, кількість бажаючих долучитися до доброї справи все більше. Люди дізнаються про неї з соцмереж, а також – від сусідів. Зізнаються – у тяжких ситуаціях нерідко опиняються знайомі, які нещодавно мали забезпечене життя. Недаремно у народі кажуть: “Від суми та від тюрми – ніколи не зарікайся!” Тож пам’ятаючи цю істину, поспішають нагодувати голодних, які опинилися із зимою – віч на віч.
Лариса Попроцька, Микола Івахненко, Львів, “Вісті надії”
