Їх приїзд знаменував собою повернення будівельних проєктів після карантину, пов’язаного з пандемією.
Елмер Барбоза відчував внутрішнє занепокоєння. Через лічені дні 11 добровольців повинні були прибути до Ліми, Перу, де він був директором Міжнародної організації добровольців Маранафа у країні. Він повинен буде керувати проєктом, але не це змушувало його нервувати. Зрештою, він понад 15 років пропрацював в Маранафа в Мозамбіку і Бразилії. Він хвилювався тому, що це мав бути перший випадок, коли він і його команда будуть вітати добровольців в Перу після 15-місячної відсутності.
«Це виглядало б божевіллям у 2020 році. Ми були готові прийняти близько 400 добровольців тільки протягом березня і квітня», — каже Барбоза, — спогади про ту підготовку ще свіжі в його пам’яті. «Але потім ця можливість зникла».
Перерва, викликана COVID, тривала більше року. Частина її була викликана обмеженнями перуанського уряду, коли Барбоза і його молода сім’я застрягли в своєму будинку. Тому, коли Перу, нарешті, відкрилося для туристів, а Маранафа запросила добровольців на літо 2021 року, Барбоза одночасно був схвильований і переживав.
Хоча протягом декількох місяців більша частина Сполучених Штатів працювала вже майже в нормальному режимі, життя в Перу і раніше була відносно обмеженим. Барбоза і його команда ретельно працювали над складанням розумних і відповідальних керівних принципів для цього найпершого проєкту. Вони будуть використовувати маски, очищати поверхні і ізолювати групу від місцевих жителів. Команда була готова до служби. Барбоза сказав: «Ми повинні були бути в безпеці. І ми знали, що Бог подбає про всіх.
17 червня, коли Барбоза побачив першого волонтера Маранафа, який прибув до аеропорту, він зробив фото, щоб відзначити цей момент. «Було приємно нарешті побачити, що вони повертаються».
З цього моменту проект пішов відносно добре. Невелика команда, що складалася з новачків і досвідчених добровольців, працювала швидко, завершивши будівництво великої задньої стіни Центру освіти і євангелізації в Іці, місті на півдні Перу. Несподівано для себе команда навіть закінчила роботу над другою стіною. Після завершення будівництва навчального закладу, який отримав назву Ла Тінгінья, він стане єдиною школою адвентистів сьомого дня в окрузі.
На відміну від більшості проєктів Маранафа, група задля обережності утримувалася від взаємодії з місцевими жителями. Але Барбоза і його команда знайшли творчі способи безпечного спілкування з місцевим населенням. В першу суботу добровольці попрямували до місцевої церкви, щоб привітатися на відстані.
«У суботу ми сиділи в 15 футах від членів церкви. Ми не обіймалися. Ми просто сказали, що дуже раді бачити їхні обличчя», — сказав Барбоза.
У День батька, як і в усі свята після COVID, перуанський уряд помістив усіх в ізоляцію, щоб звести до мінімуму зібрання. Це означало, що добровольці не могли працювати в школі. Але ще в готелі команда організувала роботу, щоб зібрати пакунки по догляду за рисом і бобами для сімей в цьому районі.
«Нам знадобилася всього одна година, щоб зібрати все, але, принаймні, відчувалося, що ми щось зробили», — сказав Барбоза. Наступного дня волонтери роздали пакунки людям.
Потім, перш ніж він усвідомив це, проєкт був закінчений. Добровольці збиралися додому або на екскурсію в Мачу-Пікчу. В останній день, отримавши негативні тести на COVID для всіх добровольців, висадивши всіх в аеропорту, і попрощавшись, команда в Перу з полегшенням видихнула.
«Повернення [добровольців] було особливим, і в той же час це була велика відповідальність», — сказав Барбоза. «Ми хотіли, щоб проєкт був успішним… Коли вони всі поїхали, ми тут влаштували невелике святкування, листуючись текстовими повідомленнями. “Так, ми зробили це!” Бог зберіг всіх у безпеці. Було приємно нарешті повернутися».
У рік, який для Барбози часом був самотнім, лякаючим і невизначеним, перший проєкт був кроком до нормального життя і підтвердженням постійного Божого керівництва.
«Було дуже приємно знову бачити людей. Щоб почути від волонтерів, що вони щасливі бути в країні. Щоб почути розповіді добровольців про те, як вони потрапили в Маранафа. Це повертає спогади», — сказав Барбоза. «Кожен маленький крок — це свято, яке допомагає нам відчувати, що все буде добре. Ми бачимо, як Бог дбає про нас в цих дрібницях».
З 2004 по 2006 рік в Перу працювало більше 3000 добровольців Маранафи, що побудували близько 100 церков і шкіл. У 2019 році Маранафа повернулася в Перу на прохання Південноамериканського дивізіону Церкви адвентистів сьомого дня. Після того, як кілька груп добровольців працювали до початку 2020 року, робота була зупинена, коли в березні того ж року пандемія COVID-19 заблокувала країну. Потім команда Маранафа відновила роботу всередині країни, а з цим проєктом повернулися і волонтери.
За матеріалами Adventist Review
Джерело: logosinfo.org
