Елла Сімонс — горда дочка Луїсвілля, що в штаті Кентуккі. Викладач, дружина, мати, бабуся, прабабуся та перша жінка-віцепрезидент Генеральної конференції. Провести час з цією доброю, смиренною та співчутливою жінкою з великим серцем — це означає опинитися віч-на-віч з тим, чиїм життям керував Творець.
Починаючи свою кар’єру у сфері освіти, Елла Сімонс стала віцепрезидентом Оквудського університету. Після сесії 2000 року, вона була запрошена на посаду віцепрезидента в університет Ла Сьєрра. Але в якийсь момент вона вирішила звільнитися звідти.
«Бог просто сказав нам піти. Це був досвід схожий на Авраамів, оскільки у нас не було чіткого шляху попереду».
Вона мала намір викладати в аспірантурі, також були запрошення стати президентом від інших адвентистських вищих учбових закладів. Але у Бога був інший план.
«Президент Ян Полсен викликав мене до свого кабінету та вразив пропозицією стати віцепрезидентом Генеральної конференції. Моєю першою реакцією був сміх. Полсен сказав: «Я серйозно. Що ви про це думаєте?».
Прийшовши до тями, я сказала:
— Ну, якби це сталося, ми з чоловіком зробили б те, що й завжди — стали б молитися. Якщо Бог покличе нас, то будемо служити».
Тоді він відповів:
«Це все, що мені потрібно було почути».
Коли її ім’я прозвучало на сесії Генеральної конференції у 2005 році, Елла Сімонс очікувала шквал негативних коментарів. Її чоловік з цієї причини навіть відмовився бути присутнім в залі…
Але нічого подібного не сталося.
«Після кількох позитивних виступів вгору піднявся цілий потік жовтих карток для голосування».
Бувши першою та єдиною на цей час жінкою віцепрезидентом, Сіммонс вважає, що її виховання з п’ятьма братами підготувало до того, щоб бути частиною братського колективу та вміти «постояти за себе».
Але в афроамериканській адвентистській спільноті новина про її обрання спочатку не викликала особливого ентузіазму.
«Хтось вважав, що я була частиною якоїсь змови, щоб не допустити на цю посаду афроамериканців-чоловіків. Інші казали, що якщо вже обирати жінку, то я не сама підхожа кандидатура».
«Мені доводилося сподіватися, що це не лише рішення Яна Полсена, не спільноти чорношкірих або жінок, а що це Божий заклик до мене. І я завжди відчувала, що це так».
Зараз, через 17 років після тих подій, Елла Сімонс вирішила відпочити.
Вилона Каримабади
За матеріалами Міжнародні новини АСД на Facebook інформація з офіційного джерела була представлена Романом Гейкером
