Це витяг зі статті Гілберта Валлентайна, опублікованої у 2019 році, напередодні очікуваної сесії 2020 року.
У 19 столітті середній вік президента Генеральної конференції на момент обрання становив 49,5 років, у 20 столітті він виріс до 61 року. Очевидно, що зрілість і досвід, — включаючи місіонерське служіння в різних країнах, — ставали все більш важливими критеріями.
Наймолодшим президентом був Джордж Батлер, йому було 37 років, найстарішим — Джон Байінгтон, 65 років, а після нього — Ян Полсен заступив у 64 роки.
Четверо президентів покинули свою позицію за станом здоров’я.
Наприклад, Джеймс Уайт — тричі йшов з цього служіння через інсульт: перший раз його замінював на два роки Джон Ендрюс, другий раз — на трирічний період Джордж Батлер.
Вільям Бренсон страждав хворобою Паркінсона та відмовився переобиратися на другий термін.
Роберт Пірсон мав проблеми з серцем і відмовився балотуватися за порадою лікарів.
Троє президентів добровільно відмовилися висуватися на наступний термін, хоча попереду у них були ще довгі роки служіння. Серед них, Джон Ендрюс, котрий добровільно пішов у відставку в 1870 році після одужання Джеймса Уайта.
А Олес Олсен намагався піти в 1895 році, але залишився за наполяганням Е.Уайт, хоча в 1897 році все ж пішов, після чого ще 18 років був керівником різних рівнів в церкві.
Настання пенсійного віку стало причиною для шести президентів — Байінгтона, Спайсера, МакЕлхані, Фігура, Ніла Вілсона та Полсена. При цьому останні двоє були готові продовжити служіння, якщо буде потрібно.
Ніл Вільсон у свої 70 років залишив своє ім’я серед кандидатів. Але делегати з Північної Америки, ймовірно, вирішили що їм достатньо 24 років під керівництвом однієї людини, — 12 років він був президентом Північно-Американського дивізіону. Якщо ще враховувати що батько Ніла Вільсона був президентом того ж дивізіону в 40-і роки, то служіння сім’ї Вільсонів на високих рівнях керівництва церкви охоплює вже восьмий десяток років.
І тільки один президент пішов зі своєї посади через дисциплінарне стягнення.
У 1999 році після восьми років керівництва, Роберта Фолкенберга визнали причетним до фінансових порушень, і він був змушений піти у відставку.
Таким чином, в більшості випадків залишення поста президента Генеральної конференції було звичайним і гідним процесом, викликаним або похилим віком або проблемами зі здоров’ям. Хоча не завжди це проходило гладко.
Іноді відставка президента супроводжувалася драматичними подіями. При цьому, майже ніколи це не було боротьбою за особисту владу, але, скоріше, за стратегічний напрямок розвитку церкви, а також між сильними партіями та впливом.
Іноді на порядку денному були богословські питання та погляд на те, що вважати ортодоксальним, а що — ні.
Гілберт М. Валентайн
За матеріалами Міжнародні новини АСД на Facebook інформація з офіційного джерела була представлена Романом Гейкером
