Андрій Семенюк — проєктний менеджер благодійної організації ADRA Ukraine і переселенець із Маріуполя. У розмові він розповідає про роботу гуманітарних програм під час війни: від видачі продуктових сертифікатів по всій Україні до доставки генераторів від словацьких партнерів.
— Андрію, розкажіть коротко про себе. Як ви прийшли в ADRA Ukraine і якими проєктами займаєтесь?— До ADRA Ukraine я приєднався у квітні 2022 року. Фактично мене запросили до команди. До повномасштабного вторгнення я працював керівником проєкту у великій організації. Коли почалася війна, вирішив змінити напрям роботи і погодився долучитися до ADRA Ukraine на тестовий тримісячний проєкт.Це був проєкт Всесвітньої продовольчої програми ООН (WFP) — видача грошових сертифікатів із QR-кодом. Він діяв у Закарпатській області та був спрямований на людей, які через війну переїхали туди з інших регіонів. Допомога становила 2200 гривень на місяць і надавалася протягом трьох місяців.Після завершення цього етапу я повернувся до Києва. Через деякий час мені зателефонували з HR-відділу ADRA Ukraine і запропонували приєднатися до команди в київському офісі. Саме тоді розпочинався великий багатокомпонентний проєкт за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини (GFFO).Я долучився до його реалізації, а згодом продовжив працювати й над іншими програмами. Сьогодні відповідаю за два проєкти.Перший — масштабний гуманітарний проєкт допомоги людям по всій Україні: переселенцям, людям з інвалідністю, одиноким батькам, сім’ям у складних життєвих обставинах. Він реалізується у партнерстві з Церквою Ісуса Христа Святих останніх днів, яка виступає донором допомоги. У межах цього проєкту щомісяця ADRA Ukraine отримує 6500 сертифікатів для магазинів АТБ на загальну суму 3 250 000 гривень і передає їх людям у різних регіонах країни.Другий проєкт має назву «Тепло для України». Він передбачає передачу генераторів для України зі Словаччини. У цьому проєкті я відповідаю за логістику та комунікацію. Зараз він уже на фінальній стадії — генератори різної потужності доставлені до Чернігова, Києва та Одеси.— Ви переселенець. Як це впливає на вашу роботу? Чи допомагає краще розуміти людей?— Так, я переселенець із Маріуполя. І скажу відверто — це дуже допомагає в гуманітарній роботі.Часто на локаціях люди говорять: «Ви не розумієте, що ми втратили». І тоді я можу сказати: я такий самий переселенець, як і ви. Я живу в тих самих умовах, орендую житло, не маю постійного дому і так само залежу від багатьох факторів. Тому для мене допомога переселенцям — це не просто службове завдання. Це розуміння ситуації зсередини, тому що я сам проживаю цей досвід щодня.— Розкажіть детальніше про проєкт із сертифікатами АТБ. Хто ваші партнери і як працює ця система допомоги?— Проєкт видачі сертифікатів АТБ — це масштабна всеукраїнська програма підтримки людей, які опинилися у складних обставинах. Йдеться про переселенців, людей з інвалідністю, людей старшого віку, одиноких батьків, тих, хто втратив роботу або стабільний дохід.Донором виступає Церква Ісуса Христа Святих останніх днів.Ми також співпрацюємо з представниками Церкви адвентистів сьомого дня. У кожному регіоні є представник церкви, який отримує певну кількість сертифікатів щомісяця. Далі за допомогою волонтерів із місцевих церковних громад вони передають ці сертифікати людям, які відповідають критеріям вразливості.Крім того, ми вже багато років співпрацюємо з гуманітарними хабами в Харкові. Вони створені на базі центрів підтримки переселенців із Куп’янської, Курилівської, Дворичанської та Кіндрашівської громад Харківської області.Це люди, які були змушені виїхати зі своїх домівок через руйнування та постійні обстріли. Зараз вони живуть у Харкові або області і приходять до цих хабів, де зареєстровані, щоб отримати допомогу.Нещодавно ми також почали співпрацювати з Краматорським і Покровським хабами, які працюють у Дніпрі. Там переселенці можуть отримати сертифікати й використати їх для купівлі найнеобхідніших речей. Адже багато людей під час евакуації просто не мали можливості взяти з собою все необхідне.— Наскільки масштабний цей проєкт? Чи покриває він реальні потреби людей?— Якщо говорити про масштаби, то за роки повномасштабної війни це один із найбільших проєктів, який охоплює всю територію України.Щомісяця ми розповсюджуємо 6500 сертифікатів. Це справді багато, але навіть цієї кількості недостатньо, щоб допомогти всім.Важливо розуміти, що це точкова допомога. Один сертифікат має номінал 500 гривень. Сьогодні, з огляду на інфляцію, це не дуже велика сума. Але вона дозволяє придбати базові продукти або необхідні речі, які люди використовують щодня.Тож проєкт великий і дуже важливий, але, на жаль, потреби людей все одно значно більші.— Яка команда працює над реалізацією цього проєкту?— Якщо говорити про команду саме працівників ADRA Ukraine, вона в проєкті відносно невелика. А от команда волонтерів значно більша. Видачі відбуваються приблизно на 15 локаціях, і на кожній із них працюють щонайменше два-три волонтери. Саме завдяки їхній підтримці ми можемо щомісяця організовувати видачу сертифікатів людям, які потребують допомоги.— Розкажіть про гуманітарну допомогу, пов’язану з доставкою генераторів зі Словаччини.— У другій половині січня за ініціативи Посольства України в Словацькій Республіці в Словаччині стартувала масштабна кампанія зі збору коштів «Тепло для України». Вона проходила у співпраці з найбільшою словацькою фандрейзинговою платформою Donio та низкою громадських і благодійних організацій, серед яких і ADRA Slovakia.Це був великий проєкт реагування на надзвичайну ситуацію. До нього долучилися тисячі людей. Станом на середину лютого, за офіційними даними, вдалося зібрати близько 1 100 000 євро від понад 19 500 донорів. Саме за ці кошти закупили генератори для України — для людей, які опинилися у складних умовах, без світла, тепла та електрики. В Україні цей проєкт реалізується ADRA Ukraine, ADRA Slovakia та іншими українськими НУО.— Яка роль ADRA Ukraine в цьому проєкті?— Допомога з логістикою, комунікацією та подальшим моніторингом — ми перевіряємо, де саме встановлені генератори, чи вони запущені та чи працюють.— До яких міст уже вдалося передати генератори?— Першим містом, куди словацька сторона доставила генератори, був Чернігів. У цьому етапі ADRA Ukraine не брала участі. Другим містом став Київ — тут уже працювала і наша команда. Третім містом була Одеса.Зараз словацькі партнери розглядають ще одне місто. У кампанії залишилися додаткові кошти, і вони аналізують бюджет, щоб зрозуміти, скільки ще генераторів можна закупити і куди їх доцільно доставити. Це рішення узгоджується з Міністерством закордонних справ Словаччини.У всіх містах генератори передаються за документами на баланс комунальних підприємств, які відповідають за їх подальший розподіл.— Як виглядає сам процес передачі генераторів?— Є певні умови. У всіх містах — і в Чернігові, і в Києві, і в інших — словацька сторона мала чітке бачення процесу передачі допомоги. Коли генератори доставляють у місто, спочатку їх показують місцевим органам влади. Після цього хоча б частину обладнання одразу доставляють на конкретні локації. Ідея така: генератори не повинні просто лежати на складах. Їх везуть туди, де вони справді потрібні — у школи, лікарні, пункти незламності чи інші об’єкти інфраструктури.— Зустріч генераторів у Києві, де їх приймав мер Віталій Кличко, широко висвітлювали ЗМІ. Як вона відбувалася?— Коли генератори доставили до Києва, у перший день відбулася зустріч із мером міста Віталієм Кличком. Вона проходила у внутрішньому дворі КМДА. Туди заїхали фури з генераторами, і мер особисто вийшов їх зустріти. Атмосфера була дуже дружня. Кличко подякував словакам за підтримку і відзначив, що для України дуже важлива така допомога.Після цього підписали документи про передачу обладнання. Далі ми розвезли перші генератори на три локації: один — у ліцей у Печерському районі, другий — у ліцей у Солом’янському районі, третій — у ліцей у Дніпровському районі на вулиці Раїси Окіпної.Решту генераторів відправили на склад, звідки вже відбувався подальший розподіл. Загалом у Київ доставили 16 генераторів різної потужності (від 2,4 кВт до 180 кВт) і дві системи EcoFlow DELTA Pro 3 із підсиленими батареями.— Хто вирішує, куди саме передавати генератори?— За документами ми передаємо генератори на комунальні підприємства. Далі вже вони розподіляють їх відповідно до запитів. Запити можуть надходити від державних установ, закладів освіти, спортивних установ або навіть від житлових комплексів. У Києві такі запити розглядає КМДА. Тобто установи подають офіційні листи, після чого приймається рішення і генератор передають на відповідну локацію.Важливо розуміти, що після передачі обладнання ADRA Ukraine чи ADRA Slovakia вже не можуть впливати на ці рішення — усе відбувається через офіційні державні структури.— Цієї зими активно обговорювали питання енергетичної системи — централізації чи децентралізації. Як ви бачите цю проблему?— Тут я можу висловити власну думку, бо за освітою я інженер електротехнічного обладнання. Майже вся моя освіта пов’язана з електрикою.Проблема централізації справді існує. І генератори частково допомагають її вирішувати. Але є й інша проблема — фінансова.Наприклад, у житлових комплексах мешканці в багатьох випадках можуть організуватися й самостійно зібрати кошти на встановлення й підключення генератора, купівлю додаткового обладнання і його обслуговування. А якщо говорити про державні установи — школи, дитячі садки, ліцеї — для них це значно складніше.Ми передаємо їм генератори, але їх підключення, додаткова автоматика, обслуговування — усе це оплачується з місцевих бюджетів. Як показує досвід попереднього проєкту, пошук цих коштів займає багато часу. Це не тиждень, не два, тому що бюджет приймається на позачергових сесіях місцевих органів влади. Є певні бюрократичні моменти, які, на жаль, у нашій країні усунути не виходить. До прикладу, частина генераторів, які ми доставили в Харківську область у межах попереднього проєкту, запрацювала лише через місяць після доставки — саме через бюджетні та бюрократичні процедури.— Яка додаткова допомога зараз найбільше потрібна в межах енергетичних проєктів?— Генератори, безумовно, потрібні. Але сьогодні дуже важливе й інше обладнання. Наприклад, потужні гібридні інвертори, які можуть працювати разом із генераторами та сонячними панелями. Це дозволяє створювати автономні енергетичні системи.Я бачив такі приклади. Наприклад, у санаторії «Гармонія» в Новомосковську Дніпропетровської області, який став колективним центром проживання переселенців з різних областей України, активно переходять на автономні рішення. І це правильний напрям.Ще одна проблема величезна проблема: майже у всіх випадках до гуманітарних фондів привозили просто генератори, без кабелів підключення чи додаткового обладнання. Іноді ще потрібна електроніка, так звана зворотна автоматика. Щоб придбати все це, потрібні позачергові сесії місцевої влади, де розглядається бюджет. На жаль, жодний із фондів не дає коштів на додаткове обладнання.Тому існує потреба у великому проєкті, який забезпечував би генератори всім необхідним для швидкого підключення. Генератор — це двигун, який через певний час може зламатися, йому потрібно ще й обслуговування. Проєкт, який передбачає контракти (умовно на 3 роки) з фахівцями, які будуть обслуговувати обладнання, міг би вирішити проблему. Це відносно невеликі суми, на відміну від вартості генераторів. Такий проєкт, за умови, що його підтримають донори, став би дуже вагомим позитивним внеском в енергетику України.— Чи виникає у вас вигорання? Як справляєтеся зі складними ситуаціями?— Я скажу так: я дуже позитивна людина.Звичайно, бувають складні моменти, конфлікти, напружені ситуації. Але, мабуть, через те, що я переселенець із Маріуполя і втратив там фактично все, що мав до 38 років, я трохи інакше дивлюся на труднощі.За весь час війни я жодного разу не звертався до психолога чи психотерапевта. Мені допомагає сама робота.Мені дуже подобається займатися гуманітарною діяльністю. Особливо важливо для мене те, що я як переселенець можу допомагати іншим переселенцям. Коли я приїжджаю на локації, намагаюся приносити людям передусім позитивні емоції.— Які у вас плани на майбутнє?— Я планую і надалі працювати у сфері гуманітарної допомоги.Так, у мене не дуже високий рівень англійської, але я намагаюся розвиватися, спілкуватися з донорами та партнерами, використовувати перекладачі.Їхати з країни я не планую. Хочу залишатися тут і допомагати людям настільки довго, наскільки це буде потрібно. Для мене важливо бути корисним суспільству.adra.ua
