Наприкінці листопада у світі відзначають день боротьби з насильством щодо жінок. У 1999 Генеральна Асамблея ООН проголосила 25 листопада днем боротьби за ліквідацію насильства щодо представниць чарівної статі й запропонувала урядам, міжнародним і неурядовим організаціям проводити в цей день заходи, спрямовані на привернення уваги громадськості до цієї проблеми. ООН зазначає, що жінки та дівчатка піддаються насильству як у мирний час, так і під час збройних конфліктів. Структури домінування, на яких грунтується насильство, глибоко вкорінені у суспільстві. У наш час, за спостереженнями психологів, працівників соціальних служб і представників поліції, переважає домашнє насильство. Яка його причина та як протидіяти - з’ясовували наші журналісти.
“Б’є - значить, любить!”. Це прислів’я глибоко закоренилося у свідомість не лише представників пострадянського простору. Зневажливе ставлення до прекрасної половини людства сягає корінням у давню культуру багатьох країн. Конституції низки країн зрівняли жінок у правах з чоловіками, проте великий відсоток жінок потерпає від насилля у сім’ї. Не варто вважати, що воно проявляється лише у побоях. Багато хто навіть не усвідомлює, що зазнає психологічного, економічного або сексуального насилля у себе вдома.Розповідає психотерапевт Віталій Гривцов: “У сімейній традиції в Україні так часто буває, що хлопчик виховується матір’ю. Бо тата або немає, або він пасивний, або він постійно на роботі. І коли цей хлопчик має якісь почуття - у тому числі негативні, до матері, він не може їх реалізувати. Бо мама - свята. Коли він стає дорослим, він не може впоратися зі своїм афектом - тобто, психологічним напруженням на роботі, у звичайному житті. І тому зриває свою агресію на тому, хто є близький. І дружина, яка має ту саму стать, що й мати, стає для нього жертвою. Жертвою, яка є безпечна - може приймати абьюз, агресію, безпечно для самого агресора”.Дівчата, які бачать, що їхня мама терпить психологічні або фізичні знущання чоловіка, на підсвідомому рівні переконані, що їхня доля така сама. Тож часто це - закоренілий досвід поколінь. “Жінка має розуміти, що вона - ланка у ланцюжку поколінь. І якщо вона не виправить це на собі - вона передасть цей спадок своїй доньці. І донька буде страждати. І ця інформація має простимулювати жінку тут і зараз припинити такі абьюзні стосунки. Жінка має з’ясувати, що відбувається - чому її обранець помінявся? Якщо він не у змозі припинити це - я думаю, тут вже варто подавати на розлучення або йти до сімейного психолога, щоб допомогти у парі подолати цю хворобу. Жінка має такий досвід. Їй так комфортно. Сформувалася мазохістична особистість: “Я страждаю - значить, я є. Цей вектор варто поміняти. Бажано у психотерапії або у самостійній роботі, якщо це можливо. І зрозуміти, що вона - творіння Боже, що вона - унікальна і вона не має терпіти. Вона має ідентифікуватися, тобто підтверджувати право на існування через позитив, - пояснює психотерапевт Віталій Гривцов.Жертвами чоловіків-тиранів, переважно, стають жінки, які відчули агресію у родині. Часто це - агресивний батько або мати. Якщо представниця чарівної статі не знайде у собі сили розірвати це замкнене коло, їй загрожує так званий перевід психологічного напруження у фізичні хвороби, у тому числі - онкологічні. Досвід медиків дводить, що рак молочної залози нерідко спіткає саме жертв домашнього насилля. Часто дружини бояться піти від благовірних-агресорів, оскільки внаслідок постійного психологічного пресингу не впевнені у власних силах, а також не мають матеріального підґрунтя та моральної підтримки. У наш час на допомогу приходять соціальні служби, міські центри для сім’ї, дітей та молоді, громадські та благодійні організації. Мирослава Квасниця, адміністраторка соціального ательє “Батерфляй” пояснює: “Ідея створення соціального ательє полягала у тому, щоб допомогти таким жінкам. У першу чергу тим, які потерпають від домашнього насильства. Вони скриті, замкнуті більше. Не відчувають впевненості у собі. Бояться навіть того самого колективу. Вони можуть здобути у нашій майстерні новий фах. Постійно проходить навчання. У нас було навчання з кравецької та закрійницької справи. Зараз плануємо навчання на в’язальній машині”.Навіть люди, які ніколи не були дотичними до цієї справи, мають можливість себе реалізувати. Навчання для них - безкоштовне. Постраждалі жінки беруть участь у тренінгах, консультуються з психологом і кар'єрним радником. При потребі їх тимчасово селять у притулку. Таким чином, дами отримують шанс піти від агресора та почати інше життя. Психологи стверджують, що для таких жінок головне - визнати факт насильства і не боятися озвучити цю проблему. Представниці чарівної статі, які наважилися на це, позбулися проблеми та досягли бажаного результату. Наталія прожила у шлюбі 12 років, з яких останні чотири стали для неї пеклом. Тож наважилася почати нове життя і стверджує - стала щасливою.“15 років тому я розлучилася з чоловіком, який сильно ревнував, який принижував. Маючи 5 дітей на руках, залишилася без нічого. Без квартири, без прописки, без житла. Переїхала до батьків і почала все заново. Найменшому було 1,5 роки, а старшій - 11. І так - потихеньку-потихеньку... Я розуміла, що мені виїжджати нікуди на заробітки не можна. Дітей я не мала на кого залишити. Шукала виходи з тої ситуації. Почала в’язати на замовлення. Спочатку коліжанкам, потім друзям. Я не тільки в’язала. Спочатку пекла, пробувала пекти. Я розуміла, що мені треба якусь таку роботу, яку я можу робити у вільний час тільки, коли діти у школі. Я вже перед п’ятою дитиною думала, що треба розлучатися. Так ніби чоловік став виправлятися. Народила ще одну дитину - п’яту, а потім зрозуміла, що нічого не буде краще. Друзі мені дуже допомагали. Я взагалі така оптимістка по житті. Вважаю, що завжди є вихід з будь-якої ситуації, - розповіла про телефону Наталія, жертва домашнього насилля.Нерідко жінок, які систематично потерпають від домашнього насилля, видають поведінка та зовнішність. Втрата інтересу до життя, старий одяг, небажання доглядати за собою та невпевненість у собі можуть свідчити про те, що представниця чарівної статі перебуває у полоні агресора. Вирватися з нього нелегко, адже тирани схильні залякувати своїх жертв і навіювати, що без них вони - ні на що не здатні. Утім, жити чи страждати - особистий вибір кожного. Тож варто знайти у собі сили розірвати згубний ланцюг, адже кожен із нас має право на щастя. Лариса Попроцька, Сергій Лужний, Львів, “Вісті надії”