Часи, коли педагоги мали право виховувати своїх підопічних з допомогою різочок та інших покарань — давно канули у Лету. З кожним роком діти отримують все більше прав. Батьки опановують новітні методи виховання нащадків, тож нерідко відкидають традиційні принципи, якими звикли користуватися педагоги.
Трапляється, вчителі стають жертвами нововведень. Нещодавно в одному з навчальних закладів розгорівся скандал через те, що вчителька підвищувала на вихованців голос та застосовувала нібито заборонене, з точки зору альтернативної методики виховання, словосполучення «не можна». Наскільки це справедливо, та які насправді мають права діти та вчителі — далі в сюжеті.Права вчителівПро них доводиться говорити у наш час. Хоча років тридцять тому усе було навпаки — нерідко дітям доводилося протистояти фізичному та психологічному насиллю педагогів. Люди, які відвідували навчальні заклади у радянські часи, пам`ятають педагогів, які кидали у них крейдою, тягали за вуха, соромили перед усією школою, викликали батьків. Застосовували й інші методи виховання. Сьогодні права дітей активно контролює конвенція ООН, розробляється ювенальна юстиція. Це надає багато можливостей дітям і батькам.Говорить директорка гімназії “Тривіта”, учителька з 35-річним стажем Галина Станіславська: «Останнім часом батьки пред’являють все більше і більше вимог до вчителів. Батьки забувають, що основний обов’язок вчителя — навчати. А будь-яке, виховання починається з родини. Вчитель не повинен вчити тримати ложку і зашнуровувати шнурки у початковій школі: дитина має прийти готовою до соціуму. Вона повинна навчитися співіснувати з іншими. На жаль, у нас часто виникає питання про те, що те, чого батьки не додали дітям — не навчили; а вони вважають, що це повинна зробити школа».Педагоги наголошують: до учнів потрібно ставитися з повагою, але вчителі мають право вимагати такого ж ставлення до себе. Скаржаться, що діти обізнані щодо власних прав, але — не щодо обов’язків. Тому нерідко батьки приходять до школи з претензіями стосовно неправильно зробленого зауваження, несправедливого оцінювання знань, застосування іншої методики виховання.Психологиня Тетяна Мазур пояснює: «Перша помилка полягає в тому, що батьки, віддаючи дитину до школи, навіть не знають засад, яких дотримується школа: головних ідей, на чому базується її ідеологія. Їм здається, що дитині щось насаджують, нав’язують. І, відповідно, вже від початку немає співпраці з педагогом. Відповідно, починаються претензії. Взагалі останнім часом, дійсно, існує така дітоспрямована акцентуація,ніби дитина у всьому права».Якщо батьки є прихильниками екзотичних підходів до виховання, спеціалісти радять їм шукати відповідну школу.Останніми роками в Україні функціонує чимало приватних і державних закладів нетрадиційного педагогічного спрямування. Діти, які мають проблеми з фізичним та психічним здоров’ям, мають можливість навчатися за індивідуальним графіком. Попитом користуються онлайн-школи, у яких знання здобувають дистанційно. Нещодавно узаконено домашню форму навчання. Батьки навчають дітей самотужки, вважаючи, що вільний графік і домашня обстановка йдуть нащадкам на користь.Викладачка правознавства з 20-річним стажем роботи Мирослава Проць пояснює: «Останній рік показав, наскільки ми є беззахисні та незахищені. Тому що в умовах дистанційного навчання, коли ми всі адаптувалися до нових викликів пандемії, стали доступними такі банальні речі, як наші особисті дані, наші телефони. Ми змушені були створювати вайбер-групи для налагодження комунікації з батьками, з дітьми різними способами. Батьки інколи забувають, що вчитель — це також людина, яка має свої особисті інтереси, власних дітей, сім’ю і має також приділяти їм час і свою увагу. До того ж, діти себе зараз дуже вільно почувають. Не дай Бог їм зараз щось заперечити або навіть висловити таке банальне прохання, як навести лад на своїй парті чи торкнутися їхніх речей — одразу чуєш: "А ви не маєте права торкатися моїх особистих речей!”»Педагогів обурює те, що міська рада планує прийняти рішення про заборону прибирання класу дітьми після уроків. Тобто, скасувати традиційні чергування. Вчителі переконані, що це також негативно відіб’ється на вихованні учнів. Зауважують, що останніми роками відчуття субординації між дітьми та педагогами стерте. Школярі дозволяють собі не лише робити зауваження щодо зовнішнього вигляду наставника, але й знімати його на фото чи відео, обробляти з допомогою фотошопу та виставляти у соцмережах. Найбільше педагогів засмучує факт, що у випадку несправедливих звинувачень, вони практично не мають захисту. Можливе звернення до профспілок, але в них більше займаються економічними питаннями.Єдиний вихід — оскаржувати наклеп у суді. У такому випадку знадобляться свідки. Ними можуть бути неповнолітні віком від 14 до 16 років. Діти молодшого віку можуть висловити свою думку у коментарі. Але найкращий варіант — аудіозапис розмови. Саме про нього варто подбати у будь-якій конфліктній ситуації.Лариса Попроцька, Микола Івахненко, Львів, «Вісті надії»