Костянтин Тетерятников, координатор ініціативи «Сім'я як місія», християнська організація «Місія Євразія»
Які існують результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2020 — 2021 роках (Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, Рада Євангельських Протестантських Церков України, суспільні організації, громадські рухи; благодійність, освіта)?Якщо ми говоримо про результати діяльності за ці два роки, то перш за все хотілося б сказати, що діяльність можна розглядати як в кількісному, так і в якісному пріоритеті.Якщо говорити про кількісний пріоритет, то в якій одиниці ми будемо рахувати: ми допомогли в кілограмах, літрах, годинах, фінансах?.. В якісному плані ми говоримо про ті зміни, які відбуваються в тих чи інших людях, суспільстві, місті. Тут ще важче робити соціологічний зріз, важче бачити фундаментальні зміни, до яких ми прагнемо.Наприклад, церква допомогла гуманітарною допомогою, забезпечила 200 сімей зимовим одягом. Але ніхто з них не прийняв хрещення ні через рік, ні через два. І ми можемо сказати, що в якісному плані змін немає, але в кількісному плані зміни є. Бо ми бачимо як допомогли. І церкви можуть говорити зараз про кількісні результати, можуть порахувати, скільки вони допомогли.Але більшість церков не діляться цими результатами. Так, в них існують щорічні звіти внутрішньоцерковного характеру стосовно того, скільки зібрано коштів, кому та яка допомога була надана, але мало хто буде ділитися цим привселюдно, щоб всі знали, що така-то організація допомогла стільки-то.Я бачу, що церкви багато допомагають, віруючі об'єднуються у різні громадські, благодійні організації, фонди, реєструються, мають юридичні адреси, співпрацюють з державними органами влади, соціальними відділами та таким чином впливають на суспільство. Але важко порахувати в загальному плані, тому що не всі мають таку практику розповідати про свою діяльність. Вони скоріше буквально сприймають слова Ісуса Христа, щоб права рука не знала скільки допомогла ліва.Якою є конфесійна динаміка українських протестантів за цей час: приріст-утрата членства, активність у служінні, розбудова церковної інфраструктури?В загальному, я б сказав, що якісь втрати компенсуються зростанням в іншій сфері.Карантинні обмеження призвели до того, що церква перейшла в медійну сферу. Більшість церков, особливо церкви в містах почали транслювати свої служіння та проповіді, богослужіння з'явилися на YouTube каналах. Ми можемо бачити, хто в цьому зростав, а в кого показники не такі вже й великі. Але все ж таки церкви могли пройти цю межу, пройти процес диджиталізації. Тому що вони почали вкладати не тільки в мікрофони, для того, щоб краще було чути під час богослужіння, але й в оргтехніку, щоб транслювати сказане через мережу Інтернет. В цьому помітний ріст.Зрозуміло, що за цих півтора року карантинних обмежень багато людей не повернуться в церкву, не з'являться в офлайн богослужінні. Один з пасторів припустив, що десь 15 — 20 відсотків людей залишаться в онлайні, тобто, вони перестануть бути активними прихожанами своїх громад чи церков. І в цьому існує деякий мінус, але плюс в тому, що церква може пристосуватися до різних людей.Комусь краще слухати проповідь онлайн, а комусь наживо. Тут головне питання, наскільки проповідь змінює світогляд людей, а не скільки її прослухали. Деякі думають, якщо слухати наживо, то це якісніше, але в онлайні можна прослуховувати декілька разів, якщо щось не зрозумів, чи не так слухав. Наживо можеш послухати тільки один раз. Тут є свої позитивні моменти, а є й негативні. Воно все компенсується. Виклики — вони і є викликами, що впливають з різних боків.Які виклики діяльності українських протестантів створила пандемія коронавірусу та інші фактори?Перший виклик — як проводити онлайн служіння, коли двері в церкву зачинені.Другий виклик — як співпрацювати з органами влади, як реагувати на обмеження. Це ж виклик, зрозуміти, що обмеження пов'язані з карантином, а не з тим, що влада не хоче, щоб люди ходили до церкви. Але ж деякі так і зреагували, сказавши, що це новий рівень гонінь. Ми ж можемо констатувати, що ніяких гонінь не було, — це тільки прохання, щоб берегти своє здоров'я. Але не всі так зрозуміли. Це теж виклик: як реагувати на зміни в суспільстві?Третій виклик — це есхатологічне розуміння дійсності. Люди почали бачити через пандемію початок апокаліпсису та говорити, що почався кінець світу. Пандемія, карантин, вакцинація, хтось вбачає, що вакцинація — це варіант печатки, про яку ми читаємо в книзі Об'явлення. Але все ж таки в церкві лідерам, пасторам, керівникам союзів, братств доводиться пояснювати, що означає те, а що означає інше. І в цьому виклик.Якщо ми говоримо в епічному плані про якусь проблему, то це — одне, а коли в тебе з'явилася проблема, на яку потрібно відповідати? Це теж виклик, — говорити про якісь проблеми так, як раніше не говорили.Ми можемо бачити виклик в необхідності переосмислення різних заходів і форматів з тих, які були раніше. Раніше були різні події, заходи на самі різні теми. Їх було дуже багато. А карантин все обмежив. І з'явилося запитання після карантину, — чи потрібно проводити ту чи іншу подію? І багато хто почав по іншому дивитися на всі ці події, наскільки вони необхідні та раціональні.Зараз люди стали більш поміркованими. Якщо та чи інша подія відбувається кожного року, то зрозуміло, що її будуть проводити щороку. І коли хтось запитує: «А навіщо? Може щось змінити в цьому форматі?..» І ніхто не наважується на це.А пандемія в цьому плані допомогла переосмислити, можливо від чогось відмовитися, в чомусь щось робити по іншому. Це теж такий необхідний виклик в переосмисленні тих чи інших дій.Підготував Максим Балаклицький#тижденьподяки2021