Понад 7 місяців відкритої війни пастор Максим Лазарєв вивозить з-під обстрілів мешканців прифронтових громад. А до тих, хто не надумав евакуюватися, приїздить з гуманітарною допомогою. За цей час він встиг роздати понад 70 тонн продуктів і ліків. Про людей, яким допомагає, та смертельну небезпеку, з якою доводиться стикатися, чоловік розповів нашим журналістам.
Священнослужитель Максим Лазарєв вже 4 роки живе на Донеччині. Сюди він переїхав з Сумської області. На новому місці чоловік став пастором Церкви адвентистів сьомого дня міст Слов’янська та Краматорська.Після початку відкритої війни чоловікові довелося відкласти свою основну роботу, аби зосередитись на допомозі цивільним у регіоні. Максим називає це “волонтерським служінням” та разом з дружиною і друзями займається ним на Донбасі та в інших регіонах України.“Волонтерське служіння у нас почалося як відгук на виявлені потреби. На початку березня ми вирішили переїхати родиною з квартири у Слов’янську до будинку в Краматорську. Побачивши тут багато переселенців з Волновахи та Ізюма, ми організували для них тимчасовий притулок на базі будинку”, — згадує чоловік. Окремо Максим та його дружина займались евакуацією цивільних з Харківської, Донецької та Луганської областей. Вивозили людей з небезпечних регіонів до свого притулку у Краматорську, а далі вже направляли у Дніпро та Львів. За словами пастора, за цей час власним транспортом їм вдалося вивезти з-під обстрілів понад тисячу людей.“Вже зараз ми займаємось не стільки евакуацією, скільки гуманітарною допомогою. І у більшості випадків саме по Донецькій області. Це різні міста, але частіше Бахмут, Костянтинівка, Торецьк, Сіверськ і Соледар”, — розповідає пастор. У червні Максим з родиною переїхав до Дніпра. Тут, каже чоловік, легше шукати допомогу, транспорт і пальне. В небезпечні регіони він та його дружина возили різне: хліб, воду, засоби гігієни, продуктові набори, одяг, ліки тощо. Загалом за цей час вони розвезли вже понад 70 тонн необхідних речей.Допомогу, пояснює чоловік, їм передавали різні благодійні фонди та протестантські церкви. Також на закупівлю гуманітарної допомоги залучали пожертви від пастви.Чоловік зізнається: їздити у міста і села на лінії фронту страшно. Найгостріше це відчувається під час вибухів, на незнайомій дорозі та в непростих локаціях.“Особливо коли виїжджаємо зі спокійно місця у не дуже спокійне, і здоровий глузд питає: “Куди ти їдеш?”. Але досить згадати людей, які радіють навіть простій питній воді, та дітей, які радіють, що зможуть поїсти, а іноді і якісь солодощі — і ти забуваєш про страх та їдеш допомагати людям”, — стверджує Максим.За цей час, каже пастор, з ним кілька разів траплялися ситуації, коли життя могло обірватися будь-якої миті. Наприклад, одного разу він вивозив людей з Ізюма і потрапив під обстріл. Один з уламків влучив у бензобак, але Максим про це не знав і їхав далі. Від непоправного врятувало лише диво. Чоловік вірить, що його зберіг Бог.“Було багато складних ситуацій. Особливо коли людина намагається забрати речі, які вона не збирала, і таким чином затримує волонтерів, через що ми не встигали забрати інших. Або коли просили забрати когось з рідних, ми витрачали багато часу на пошуки домівки, а потім чули відмову. В той самий час нас так і не дочекались інші люди”, — з прикрістю згадує пастор.Він запевняє: якими б не були погляди людей, до яких він приїздить, найголовніше для нього — врятувати їх від скрути.“Коли ми дивимось на свою дитину, яка часто помиляється, ми не перестаємо від цього її любити. Ми не кажемо їй: “Терпи, це тепер наслідки твоїх дій”. Ми намагаємось допомогти їй”, — порівнює пастор.Максим каже, що служіння людям допомагає відчути тепло і радість. Він вважає, що кожен на своєму місці може бути волонтером. Достатньо купити продукти чи прийняти до себе нужденного або передати гроші іншим благодійникам.“Коли ми пускаємо хліб по воді (робимо добро), він обов’язково повернеться назад. Поки можемо це робити, особливо в такий важкий час для України, то варто цим займатись. І повірте, в кінці на нас всіх будуть чекати неймовірні результати”, — завершує Максим.Нагадаємо, ми розповідали про те, як начальник Соледарської військової адміністрації Сергій Гошко розвозить гумдопомогу мешканцям Майорська. У селищі немає води, світла, газу, інтернету та мобільного зв’язку. Всі дороги розбиті російськими ракетами. Також немає можливості отримати хоч якусь медичну допомогу. Та попри все це там досі залишаються близько 20 місцевих.freeradio.com.ua
