Діти вдома. Що тут не так? Не так, якщо вдома їх не очікують, якщо їм там не раді. 42 000 маленьких мешканців інтернатів відправили по домівках через карантин. Ці діти перебували в інтернатах, бо багато хто з їхніх батьків не має змоги чи бажання доглядати їх. І от уже цілий місяць ці діти - вдома. Дехто вважає, що діти, батьки й відповідні держструктури не підготувалися до такого переселення. У сюжеті Максима Балаклицького розлогіше.Карантин для кризових родин. Ці обставини для низки сімей стали тяжким випробуванням. Такі родини іменують сім'ями у складних життєвих обставинах. У першу чергу це бідність, яка під час карантину загострилася втратою роботи. В'ячеслав Бондар, засновник сімейного центру "You Too" (м. Харків): "Вот один пример: мама трудолюбивая, старательная, честная, дома чисто, ухаживает, и её уволили на время карантина. Она была поваром, кафе не работают, и она осталась без работы. Чаще всего у таких людей отсутствуют знания финансовой грамотности, сбережений никаких нет, за неделю проели все сбережения, два месяца есть нечего, карточка с минусом. Мы реально заходили в семьи, где люди просто голодные."До злиднів доєднуються алкоголь, наркотики, недбальство, насильство з боку батьків, відсутність лікування. Найбільшою групою ризику є діти, які перебувають в інтернатах 3-4 доби на тиждень, а то й відвідували батьків лише на канікулах. Ірина Пономарьова, керівниця служби у справах дітей Миколаївської області: "З тих, які знаходилися з ночівлею, у нас 1400 дітей, з них останнім часом, завдяки службам у справах дітей на місцях та Центром соціальної служби дітей та молоді, соціальними фахівцями обстежували умови, перевіряли, де знаходяться діти, чи задовольняють їх, взагалі, потреби самі нагальні – харчування, одяг, догляд батьків. Було виявлено навіть 112 дітей, які перебували у сім'ях, де є ризик ухилення від виконання батьківських обов’язків або жорстокого поводження з дітьми. Протягом карантинних заходів у нас вже відбувалися вилучення дітей з сімей. Так, семеро дітей у нас потрапили до центрів соціально-психологічної реабілітації." Виникає парадокс. Держава взяла курс на інституалізацію, реформування інтернатів. Тобто, повернення дітей з цих закладів у сім'ї. Але сім'ї у багатьох з цих дітей такі, що з них їх ледь врятували, бо там існувала загроза загибелі малюків або серйозних порушень їхніх базових прав і потреб. Світлана Харченко, виконавча директорка Альянсу "Україна без сиріт": "Можна сказати, що деінституалізація - вона відбулась, але не тим способом, яким ми хотіли. Оскільки під час повернення дітей у ці сім'ї не було підготовлено жодних умов, немає достатньої кількості спеціалістів по місцю, соціальних працівників, які б могли надавати ще й психологічну підтримку для цих сімей. Можливо, наразі дуже важливо говорити з багатьма громадськими організаціями, з представниками церковних спільнот. Багато таких сімей не отримували належної підтримки, не отримували належного супроводу, тому й були змушені віддати своїх дітей в інтернатні заклади, але карантин показав, що інтернатний заклад не вирішує проблему цих дітей. Багато цих батьків, якщо їм допомогти, можуть піклуватися про своїх дітей." В обох інтернатах, куди ми зверталися, нам відмовили у зйомці. Тож ми попросили держслужбовців і представників громадського сектору розповісти про шляхи виходу зі становища, в якому опинилися інтернати та їхні вихованці. Опитані експерти визнають, що це комплексна проблема, яку самотужки не може розв'язати ні держава, ні жодна із суспільних сил. Щоб підготувати повернення дітей у наразі кризові сім'ї, треба реформувати ці родини, допомогти їм повернутися до своїх батьківських обов'язків. Уповноважений Президента України з прав дитини твердить, що належні соціальні послуги мають надавати об'єднані територіальні громади. Микола Кулеба, уповноважений Президента України з прав дитини: "Є громади, де ці соціальні працівники є, і вони цим займаються, є громади, де є соціальні працівники, але під час епідемії не мають засобів захисту. А є ситуації, і їх чимало, коли в громаді немає соціальних працівників взагалі, тобто їх не найняв на роботу місцевий орган влади."А завдання держави - направити в ці громади відповідні кошти. Микола Кулеба, уповноважений Президента України з прав дитини: "Допоки держава буде фінансувати інтернат, а не підтримувати громаду саме в сенсі розвитку послуг і підтримки сімей, до тих пір ми будемо бачити, що інтернати будуть живитися за рахунок цих дітей, і будуть заробляти на цьому горі. Кажу «заробляти», тому, що дослідження показують, що з цих більше ніж дванадцяти мільярдів гривень, які сьогодні йдуть з бюджетів на їхнє фінансування, 85% цих грошей йдуть на персонал і на приміщення. А всього 15% на те, щоб нагодувати дітей чи лікувати їх." Працівники соц служб переконують, що бюджетні гроші є, чи починають надходити до місцевих громад. Існує програма тимчасового виховання дітей з інтернатів у патронатних сім'ях. Тим часом соціальні працівники будуть підтримувати батьків цих дітей із кризових родин, допомагаючи їм знайти роботу, залишити шкідливі звички й усвідомити свої обов'язки перед дітьми. Віталій Нещеретний, директор центру соц служб для сім'ї, дітей та молоді Московського району м. Харкова: "На эту программу патронажа деньги выделены, нет никаких задержек. Наша задача – отобрать правильных родителей, которые не будут пользоваться деньгами, не будет нецелевого использования детей. Мы тоже прибегаем к христианским организациям, церквям, работаем по общественным организациям." Хто може стати патронатною сім'єю? Тетяна Леонова, заступниця директора центру соцслужб для сім'ї, дітей та молоді Московського району м. Харкова: "Государство предусмотрело льготы, выплаты для таких родителей. Бояться здесь не стоит ничего, а мы, как социальные работники, в этом деле будем им очень сильно помогать. Смотрится, чтобы люди были высоконравственными, высоко духовными, обязательно это должны быть люди, которые успешно воспитывают своих детей, которые не были привлечены к ответственности за насилие над детьми, у которых никогда такого не было, чтобы детей забирали из семьи." Що стримує потенційних вихователів від такого кроку? Тетяна Леонова - заступниця директора центру соцслужб для сім'ї, дітей та молоді Московського району м. Харкова: "В основном их удерживает непонимание того, как им ребёнка дают на время, это от трёх до шести месяцев. А мы устраиваем родителей на работу, проводим различные беседы по повышению их родительского потенциала, чтобы детей вернуть обратно. Что пугает патронатных родителей? Их пугает то, что они могут привыкнуть к этому ребёнку, сердцем полюбить этого ребёнка, а его придётся отдать биологической семье. Тут надо проявлять не материнские инстинкты, а относиться к этому как к работе. Это сложные психологические моменты, но на обучении эти моменты проходят." Своя частина цієї роботи є і у громадських організацій, зокрема заснованих віруючими людьми. В'ячеслав Бондар, засновник сімейного центру "You Too" (м. Харків): "Социальная служба, соцзахист, образование, Минздрав, они реагируют на какие-то кризисы. Они выявляют проблему, но инструментов по решению практически нет ни у кого. Решить проблему – это комплексный подход, а на комплексный подход просто нет ресурсов, как финансовых, так и человеческих. Здесь общественный сектор может помогать." Громадські організації, засновані церквами, є важливими партнерами комунальних соцслужб. Вони роздають продукти й ліки, проводять освітні заходи для проблемних сімей, є ледь не основним джерелом потенційних вихователів. Микола Кулеба, уповноважений Президента України з прав дитини: "Закликаю сьогодні церкви, байдуже якої деномінації, об’єднуватися, перейти від звинувачень когось — місцевої влади, держави, вчителів, соціальних працівників чи ще когось, — до реальних речей. Я хочу подякувати. Знаю, що мирян, які допомагають, тисячі. Мені телефонують, ми на зв’язку. Вони ставлять питання, шукають допомогу, надають, тому велика їм подяка. У цьому саме полягає сенс нашої віри." Громадські діячі зазначають, що у представників церков є бажання допомагати, але нерідко бракує професійних навичок і розуміння правил партнерства з державою. В'ячеслав Бондар, засновник сімейного центру "You Too" (м. Харків): "У церкви есть что дать этому обществу, только нужно это говорить на понятном профессиональном уровне. К сожалению, у церкви хорошие ценности, но мало профессионалов. Церковь должна научиться профессионально помогать государству, начать вести диалог с государством через те стандарты, которые понимает государство." Максим Балаклицький, Валерія Полторацька, Яна Ємченко, Олександр Федоров, Євгеній Луговець, “Вісті надії”
