Тарас Антошевський, шеф-редактор порталу релігійно-інформаційної служби України
Які існують результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2020 — 2021 роках (Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, Рада Євангельських Протестантських Церков України, суспільні організації, громадські рухи; благодійність, освіта)?Цього року, у порівнянні з 2020-м, різноманітна активність протестантів та не тільки збільшилася, тому що карантин був послаблений та вже майже невідчутний. І це, своєю чергою, спонукало до більш активних дій та більшої присутності, в тому числі й в мас медіа.З одного боку, ми бачили активність на рівні Всеукраїнської Ради Церков, у форматі участі у суспільних заходах. Були акції, які особливо привернули увагу та про які говорилося на ширший загал.Це, наприклад, День Біблії, коли презентувалася Біблія ручної роботи. Зрозуміло, що до цього проєкту чи не найбільше причетні саме українські протестанти.Презентувалися проєкти, до яких я особисто був причетний. Це зокрема ніша «віра у професії» або подібні цьому заходи, коли протестанти заявляють про свою діяльність не лише в релігійному житті, а також і в професії. Потрібно зазначити, що ці проєкти з року в рік стають все цікавішими. Вони вже не зорієнтовані лише на вузьке коло.Дуже добре, коли до проєктів долучається молодь. Їм даються поради, пояснюють як працювати та як жити у професії, як християнам, а вони мають можливість спілкуватися. Такого типу проєкти, — які звертають увагу на практичне застосування християнства, — більш ефективні.Також важлива тема захисту сімейних цінностей. Тут можна говорити двояко. Ця тема вразлива, оскільки можна не лише проповідувати якісь свої погляди, давати позитивний розклад, але й відштовхнути людей від себе, займаючи надто агресивну позицію. Цього року було менше агресивних заходів, як це бувало раніше, коли проявляли реакцію на активність ЛГБТ1 середовища. Зараз акцент на послання більше позитивних цінностей, і це краще, бо таким чином можна досягти кращої мети.Я не раз говорю на різних форумах, що українських протестантів у відсотках зовсім небагато, але водночас їхня активність набагато більша, ніж тих, хто припадає до більшості. Зокрема, коли ми говоримо про соціальне служіння. На це варто рівнятися.Мені вдалося поспілкуватися з різними протестантськими громадами на місцях, побачити як вони живуть. Так можна побачити набагато цікавіше, набагато більше, ніж на загальноукраїнському рівні, оскільки робляться конкретні справи, є конкретні люди й т.д.Якою є конфесійна динаміка українських протестантів за цей час: приріст-утрата членства, активність у служінні, розбудова церковної інфраструктури?Тут важко сказати, коли ти не є частиною того середовища. Можна не помітити найделікатніших процесів, які існують всередині, на низах.Я бачу в загальному по Україні. Відсоток громад віруючих загалом не змінюється: десь існує приріст, десь є й невеличкий спад.Найактивніше, на мій погляд, інституційно розвиваються неопротестантські рухи, групи, які пов'язані з харизматичними лідерами, та які не завжди являються взірцями святості.Протягом останніх років я спостерігав ріст кількості громад організації «Відродження». Але це інший підхід. Ця релігійна організація діє, в першу чергу, як бізнес-структура. Це власний проєкт і його прирівнювати до усіх інших не варто. Зрештою, ми знаємо, що ставлення до самого Мунтяна та його діяльності далеко неоднозначне, переважно негативне. Отож, коли ми бачимо зростання цієї організації, то це переважно його особиста активність, саме як бізнесмена.Важко сказати, чи відбуваються якісь кардинальні зміни щодо охоплення територій, створення нових структур. Час від часу надходить інформація про якісь конфлікти на місцях, коли окремі особи, групи чи громади відходять від загалу, створюють свої окремі помісні церкви, або приєднуються до когось іншого.Зараз вирівнюється ситуація в одній з найстаріших Церков в Україні, - німецьких лютеран. Сподіваємося, що ця Церква, яка донедавна мала тільки мінуси та тривав її внутрішній розвал, стабілізується, й почне відновлюватися, відродить свою внутрішню атмосферу.Загалом український протестантизм розвивається, як і інші конфесії. Стабільність існує в тому, що немає суттєвих змін, чи плюс чи мінус. Але це тільки з зовнішньої сторони. Можливо всередині є щось таке, що наразі не потрапляє в коло медіа, проте вплине на зміни в майбутньому.Які виклики діяльності українських протестантів створила пандемія коронавірусу та інші фактори?Коронавірус вплинув на всіх. Не тільки на релігійні організації, але на всіх людей. Поставив гостро питання відповідальності: з одного боку, пастори відповідальні за своє служіння, за те, що вони доносять до своєї пастви. Йдеться не про євангелізацію, не про біблійні роздуми, а про ставлення до ситуації, коли існує велика загроза життю, як на це реагувати: чи дотримуватися строгих правил карантину, чи закликати або виступати проти вакцинації тощо. Всі ці виклики змушують переоцінити своє ставлення до суспільства, до суспільних викликів, до того, як ми будемо працювати в нових умовах.Мені здається, що пандемія мала свої мінуси на початку. Коли богослужіння мали перейти в систему онлайн, а не всі були до того готові, або хтось порушував норми та наражав свою паству на небезпеку. Хтось до того швидше пристосувався, хтось повільніше. Це було викликом, щоб організувати повноцінне життя, онлайн богослужіння.Другим викликом було те, як організувати єдність своєї пастви. Хтось може перейти в онлайн, хтось ні, — особливо це стосується старшого покоління, яке також найбільш вразливе з точки зору соціально-благодійної допомоги. Їм потрібна особлива увага.Я мав змогу спостерігати у різних церквах, в тому числі й у протестантських, як швидко організується внутрішнє життя, зокрема, організація допомоги, доступу до інтернету тим, які його не мали. Далеко не всі були готові.Окрім того, виникло питання при виході з карантину, як зібрати паству, що робити, щоб вона повернулася на богослужіння в храм, в будинки молитви. Це був також виклик: як поведуть себе окремі громади, окремі пастори в таких умовах.Наступне те, що коронавірус додав соборності в плані єдності віруючих не лише на парафіяльному рівні громади, релігійної організації, але й на рівні загальноцерковному, коли можна було долучитися до богослужінь центральної церкви чи обласного рівня, єпископів чи керівництва церкви. Оскільки до того це могли мати лише ті, які ходили до тих храмів, де служать єпископи, старші пресвітери, старійшини церкви. А тепер була можливість долучитися за допомогою системи онлайн. Це було цікаво, тому що могли почути не тільки свого пастора, але й інших, почути соборну думку, взяти участь в онлайн активностях, коментувати. Дух великої Церкви мав свої великі позитивні наслідки, особливо для тих, хто це зумів організувати. Це є досить позитивна річ.Ще виклик полягає й у тому, що коронавірус нікуди не дінеться, будуть нові хвилі та в цих умовах дуже важливо бути готовим до того, що знову прийдеться зачинитися у домашніх церквах.До речі, важлива тема домашньої церкви, про яку говорять вже багато років. Тепер вона набула чітких форм: як організувати домашню церкву, як організувати навчання для тих, хто може вести невеликі групи, щоб збиралося декілька сімей. Я бачив і спостерігав активності таких малих груп віддавна, зокрема, у баптистів. І нині вони можуть поділитися досвідом.В цих умовах особливо зростає увага до церковних медіа: як вони будуть працювати, чи допомагатимуть єднати церкву? Бо комунікації мають відбуватися саме через медіа: чи це сайти, фейсбук-сторінки, чи групи в месенджерах.Важливо бути готовими до наступних хвиль, і щоб ці медіа існували, тобто, важливе налагодження їхньої професійної діяльності. Як на мене, одна з найслабших сторінок діяльності різних протестантських церков — це увага та ставлення до свого медійного служіння, зокрема, виходу за межі своєї церкви, як нині кажуть — бульбашки.Бачу, що більшість великих церков не мають такої активної політики у сфері медіа. Через це вони малопомітні, не мають виходу на позаконфесійне та світське середовище. Це часто незручно. Потрібно виходити за межі звичного поля, де всі свої, де ти говориш, як думаєш, де говориш мовою, якою говорять в тому середовищі, де вживаєш терміни, які поза тим середовищем можуть не розуміти. Але зараз, особливо в умовах ліберальних і секулярних викликів, тенденцій в суспільстві, потрібно бути готовими до того, що церква має бути онлайн повністю в умовах карантину. Водночас треба розуміти, що це не тільки бажання, щоб церква була менш активна, а прагнення зробити так, щоб церква взагалі була менше помітна та не впливова. І власне, потрібно бути готовими до позитивної праці на користь суспільства, не у формі війни й фронтів. Потрібно діяти як Христос, а Він йшов до грішників, не боявся з ними говорити. Натомість фарисеїв, книжників, сучасних священнослужителів Він «строїв». Потрібно бути делікатним до пастви й навіть до тих, хто в таборі опонентів, намагатися їх переконати методами, які не відштовхнуть, а залучать до Христового стада.Підготував Максим Балаклицький#тижденьподяки2021________________________________________1 ЛГБТ (англ. LGBT) — абревіатура, що виникла в англійській мові для позначення лесбіянок (Lesbians), геїв (Gays), бісексуалів (Bisexuals) і трансгендерних людей (Transgenders).