Віталій Бринов, релігієзнавець, громадянський активіст
Які є результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2020-2021 роках (ВРЦіРО, РЄПЦУ, суспільні організації, громадські рухи, благодійність, освіта)?Християнська релігійна спільнота почала тісну співпрацю всередині громади. Їм довелося згуртуватися, по-перше, перед викликом пандемії, а по-друге, перед викликом з боку секулярних членів суспільства, які мали певний острах перед коронавірусом. Всеукраїнська рада церков досить плідно працювала в цей період, і щодо ключових моментів була комунікація з Верховною радою, з Кабінетом міністрів. В 2020 році пам’ятаю дві такі зустрічі. Ще важливий факт, що церкви змогли зберегти спілкування у своїх спільнотах під час пандемії. Це теж був виклик на роз'єднання, коли був локдаун, заборона великих богослужінь. Але релігійні спільноти різних конфесій згуртувалися, щоб захистити своє право публічно сповідувати релігію, проводити богослужіння, незважаючи на карантинні заходи. І це було додатковою причиною критики з боку людей, які вважають релігію шкідливою. Я вважаю, що загалом церкви подолали це випробування. Якою є конфесійна динаміка українських протестантів за цей час: приріст-втрата членства, активність у служінні, розбудова церковної інфраструктури?Можу сказати тільки з досвіду Житомира та своєї громади, яка належить до Об'єднаної Церкви Християн Віри Євангельської. Відбулася певна дифузія людей: вони пішли до тих церков, де їм більш комфортно. Дехто пішов від нас, дехто навпаки прийшов. У нашій громаді відмовились від онлайн-зібрань на користь домашніх груп. Але деякі харизматичні церкви в нашому місті, які давно практикували онлайн служіння, отримали приріст онлайн-аудиторії. Помітно було, що ті, хто були підготовлені до нового формату, отримали від цього користь.Які виклики діяльності українських протестантів створила пандемія коронавірусу та інші фактори?Першим викликом було зменшення доходів у всіх через карантин, втрату роботи. Церкви стикнулися з обмеженням бюджету – вони ж існують на пожертви. Я спілкувався з міжконфесійним християнським рухом «ССХ-Україна» (співдружність студентів-християн), і для них під час пандемії стала більш відповідальною співпраця з донорами. Тому що люди жертвують, коли розуміють куди йдуть кошти. І коли бюджети меценатів зменшуються – вони більш пильно обирають, куди витрачати гроші і чи жертвувати взагалі. В таких випадках прозорість і звітність дуже важливі. Щодо нашої помісної громади, то на щастя, пандемія і карантин не зупинили процес реконструкції молитовного будинку. Другий викликом я вважаю те, що суспільство продемонструвало свою слабкість і вразливість. Світські люди думали, що у майбутньому настане торжество розуму, науки і технологій, але невідомий вірус поставив їх у глухий кут. І поки медіа малювали різні апокаліптичні прогнози, християни здебільшого сприйняли це спокійно, знаючи що Господь береже людей, і що все відбувається з волі Божої. А секулярний світ панікував. Зараз, хоча коронавірус вже більш вивчений і медики знають як його лікувати, але суспільство замість раціонального підходу знову шукає собі ідолів, що можуть спасти. До вакцини ставляться не як до медичного засобу, а як до інструменту якогось загального спасіння, повернення до нормального життя. А до неї, на мою думку, потрібно ставитись як до медичного препарату. Пандемія продемонструвала, що ми маємо можливість показати актуальність нашої віри, що вона не вчорашній день. Навпаки, допомагає суспільству знайти надію, впевненість у майбутньому та сприймати спілкування з іншими як цінність.Християни – це люди, які знають, що Бог ніколи не зрадить. Вони впевнені в Ньому і не бояться. Сучасне суспільство, яке відкидає Бога і релігію, виявилося дуже вразливим, бо впевнене тільки в тому, що знає, і не готове до будь-яких змін, до потрясінь. Для християн є певний виклик у тому, що ми спираємося на Бога, якого не можемо до кінця пізнати. Але віримо що Він добрий і люблячий, спираємось на Нього і стоїмо твердо. Сучасні ж люди хочуть надіятися на те, що вони знають, а воно їх зраджує. Така дилема. Тому в таких викликах треба бачити ще й можливість – продемонструвати, що наш Бог гідний довіри, навіть якщо ми Його не бачимо і не знаємо до кінця. Підготував Максим Балаклицький #тижденьподяки2021