Батьки та вчителі б’ють на сполох: діти почали застосовувати дивні ритуали, використовуючи символ сатани. Небезпечне захоплення виникло внаслідок використання популярної соцмережі «ТікТок». Учні малюють на стіні чи дошці п’ятикутну зірку, промовляють магічну формулу, загадують бажання. Вважають це захопливою грою, але відомо: жарти із силами зла не минають без наслідків.
Про небезпечні розваги школярів стало відомо у школах на Львівщині. Останнім часом малювати п’ятикутну зірку у колі, відому як символ лукавого, стало там своєрідною традицією. Робиться це з конкретною метою — наприклад, щоб „відмінити” контрольну або „зірвати” урок. Від дорослих свої розваги не приховують. Стурбовані цими так званими „пустощами”, батьки почали звертатися за порадою до священників.Розповідає восьмикласник однієї з львівських шкіл Матвій: “Останні два тижні мої однокласники малюють пентаграми на дошці. За легендою, вчителі не мають приходити на урок, але вони все одно приходять. Однак мої однокласники далі малюють пентаграми день у день. Вони взяли цей приклад із соцмережі „ТікТок”. У моєму класі це роблять тільки троє дівчат. Але я вважаю, це неправильно — малювати пентаграми проти вчителів. Це поширилося й у інших класах та школах.”Більшість школярів не вважають цю гру небезпечною. Навіть ті, хто не захоплюються нею — ставляться нейтрально. Негативні наслідки усвідомлюють лише ті діти, з якими батьки провели виховну бесіду. Утім, не всі дорослі мають час контролювати, які відео в соцмережах переглядають їхні діти. Зайняті щоденними справами, вони не розпитують про нові ігри та захоплення, тому й не відають, чим займається їхнє чадо на перервах.Священники наголошують: використання знаку князя пітьми дає плачевні наслідки, тож пояснити це нащадкам — обов’язок батьків.Керівник пресслужби Львівської архиєпархії Української греко-католицької церкви, капелан Львівської міськради Павло Дроздяк застерігає: “Ми маємо справу із супротивною силою, котра намагається спаплюжити Добру Вістку про Христа, про Воскресіння. Або ж —поговорити в якийсь „інший” спосіб про „іншого”: того, хто може „подарувати” те, про що просять. У кожному столітті були окремі практики окультного характеру. Із дияволом не можна загравати, з дияволом не можна бавитися. Хоч ми всі зараз є людьми XXI століття, а світ дуже диджиталізований, однак окрім того ми говоримо про існування „іншої” сили, яка не є доброю і котра, на превеликий жаль, входить у життя наших дітей. Вони починають несвідомо загравати зі злою силою, але таке загравання не минає без якоїсь шкоди для дитини. Адже малюючи цю пентаграму, дитина навіть несвідомо закликає у життя цю злу силу”.За словами духівників, звертаючись по допомогу до сил пітьми, діти несвідомо вчиняють собі непоправну шкоду. Цей контакт минає не безслідно. Серед наслідків — психологічні розлади, страхи та безсоння. Тож радять: навчайте дітей молитися, а не звертатися до окультизму для того, щоб успішно здати екзамен або написати контрольну роботу.Психолог Ігор Федоришин пояснює: “Насправді те, що відбувається із підлітками — нормально, оскільки вони в такий спосіб самостверджуються й набирають певні „бали” у своєму середовищі та оточенні.Але якщо ми говоримо про подібні символи, однозначно, це є небезпечним. У майбутньому воно може призвести до психологічних розладів, а також до одержимості. Як же в такому випадку діяти батькам, щоб їхні нащадки не робили подібних речей? Як мінімум, дітей потрібно любити й задовольняти їхні основні потреби. Зокрема — спілкуватися з ними й підтримувати контакт. Якщо ж дитина не доотримає чогось удома, в батьківській сім’ї, вона це знайде деінде.”На думку психолога, до подібних розваг вдаються діти, котрі якоюсь мірою позбавлені уваги батьків. Тому такі дії служать своєрідним сигналом, що вам слід більше часу проводити з сином або дочкою, цікавитися життям нащадка, навчитися його вислуховувати.За словами психолога, у такому випадку одною розмовою відбутися не вдасться. Щоб уникнути біди, доведеться витратити чимало часу та зусиль. Натомість це може стати тим містком, котрий поверне у стосунки з дитиною довіру та взаєморозуміння.Лариса Попроцька, Микола Івахненко, «Вісті надії», Львів