Психологічне насильство. У 2018 році в Україні з усіх офіційно зареєстрованих заяв про домашнє насильство майже 62% припадало саме на цей вид насильства. Згідно з українським законодавством, ця форма домашнього насильства, «включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи». Відомий вислів «словом можна вбити» цілком підходить до ситуації психологічного насильства. Причому, як говорять психологи, словесні образи здатні знищити людину не тільки як особистість, але і фізично, спонукати до скоєння суїциду. Наталя Лупуленко — психолог Харківського центру надання допомоги постраждалим від насильства: «У нас были истории, когда девушка рассказывала, что ей дарили цветы (агрессор), он ухаживал очень красиво. У них такая романтическая история была. Такая очень быстрая влюбленность. А потом произошло насилие. То есть постепенно это происходило. Сначала она очень сильно в него влюбляется, доверяет. И когда он это делает, она не может в это поверить. И как-то для нее это такой шок, что она даже отрицает это. И потом со временем она, как будто, к этому привыкает настолько. Он начинает ее забивать психологически. Проявлять насилие, говорить, что она ничего не может, что она ни на что не способна. Она начинает в это верить. И ей уже сложно выйти из него». Наталя каже, що психологічне насильство — одне із найстрашніших. Адже кривдник настільки занижує самооцінку жертви, впевненість у собі, що вона боїться звернутися про допомогу. Така жінка побоюється, що її можуть закрити у психіатричній лікарні. Хоча насправді вона розумово здорова. Психолог розповідає, що деяким із клієнток Харківського центру надання допомоги постраждалим від насильства навіть страшно йти на співбесіду з потенційними роботодавцями. Адже їхні кривдники вселили думку, що вони начебто нездари. Інші види насильства розпочинаються саме із психологічного. Коли агресор бачить, що жертва під його владою, що вона йому піддається, тоді переходить до побоїв, насильницьких дій економічного та сексуального характеру. Насильник переконаний, що жертва буде терпіти всі образи. Наталя Лупуленко — психолог Харківського центру надання допомоги постраждалим від насильства: «Проявляется через унижения, оскорбления. Когда внушают женщине (вот это, кстати, очень распространено), когда внушают женщине, что она сумасшедшая, что она какая-то не такая, она неправильная. Также начинают внушать, что она ничего не может. Ни на что не способна. Она не должна ни с кем общаться. То есть, он пытается ограничить круг ее общения. Например, у нее родственники. Он говорит, что: «у тебя ужасные родственники, не общайся с ними!». Что: «твои друзья просто ужасные!». Он очень сильно ревнует ее. Тем самым, он пытается, как бы, сделать вакуум, где есть только он. То есть, например, если женщина захочет получить какую-то помощь, поддержку, она этого не сможет сделать, потому что он всех от нее как бы... Со всеми поссорил или ее рассорил. И ей уже не к кому обратиться за помощью».Проте є й ті жінки, що одважуються розірвати коло насильства ще до того. як воно переросте ще в більші знущання. Серед клієнток Харківського центру надання допомоги постраждалим від насильства є ті, що приходять туди після систематичних словесних образ. Агресор настільки сильно знищував свою жертву як особистість, не чув її потреб, бажань. Вона розуміє, що жити так далі не може. Тоді вона шукає помочі. Ірина Краснолобова — директор Харківського центру надання допомоги постраждалим від насильств: «Если мы говорим о психологическом насилии, то я бы сказала, что, наверное, именно его самое большое количество и именно психологическое насилие, в основном, становится таким первым звоночком для того, чтобы понимать, что ситуация меняется, что в семье появляются какие-то признаки насилия». «Зачастую именно психологическое насилие становится первым поводом для того, чтобы задуматься, что что-то идет не так. И если факт насилия уже произошел в семье, то женщине следует хорошо подумать, что делать дальше. Женщине или мужчине — тому, кто подвергся агрессии. Потому что в дальнейшем от нее, возможно, будут требоваться такие решительные шаги, радикальные шаги для того, чтобы эту ситуацию решать». Як і в ситуації з економічним насильством, психологічне може відбуватися між батьками і дітьми та іншими членами родини. Причому насильницькі дії можуть бути як навмисними, цілеспрямованими, так і ні. Кривдник може навіть не здогадуватися, що чинить психологічне насильство по відношенню до рідної людини. Часто це відбувається через невміння спілкуватися, вирішувати конфлікти.Павло Шварц — єпископ Німецької євангелічно-лютеранської церкви України: «Дуже часто тут буде питання про мотивацію. Яка моя мотивація в даній комунікації? Чи я хочу як би допомогти цій особі? Як ми, християни, досить часто говоримо, що любити свого ближнього. Якщо ти говориш правду, то говори правду з любов’ю. То так само і тут. Якщо я комунікуюсь, і є якийсь проблемний момент, як я це роблю? З якою метою я це роблю? Звичайно, іноді бувають такі несвідомі ситуації, коли людина не в свідомий спосіб як би також робить психологічне насилля». Єписокоп Павло говорить про мотивацію з почуттям вини. Наприклад, коли бабця каже своїм онучкам, що вони її не шанують, не піклуються. Шантажує тим, що вона начебто може через це померти. Або коли мама каже дітям, що все життя присвятила їм, а вони, мовляв, такі невдячні. В цей спосіб також відбувається певне насильство над дітьми. В неї немає з ними простої, щирої комунікаціїї. Матір не говорить про свої емоції, переживання. Не намагається віднайти контакт із дітьми. Натомість маніпулює з почуттям вини. Травма від цього може бути колосальна. Адже маленькі жертви не можуть протистояти психологічному натиску. Як наслідок — невпевненість дитини у собі, занижена самооцінка. Часто подібну манеру спілкування жінка-кривдниця в минулому перейняла від своєї матері.Хоча агресорами бувають і жінки, але все ж таки більшість насильників — це представники сильної статі. Як розповідає психолог Наталя, були проведені дослідження щодо основних ознак у чоловіків схильності до насильства. Знання про ці риси допоможе розпізнати в людині кривдника до того, як стосунки із ним зайшли занадто далеко.Наталя Лупуленко — психолог Харківського центру надання допомоги постраждалим від насильства: «Было выявлено, что если отношения завязываются очень быстро. То есть мужчина начинает сразу говорить, что ты — та самая, лучше тебя нет на свете. Быстрая такая вот связь, он ее ввязывает. Это один из признаков. Также идеализация партнера. Это когда например, он считает, что вот эта девушка идеальная должна быть. Она идеальная жена, идеальная любовница, идеальная мать. Она просто идеальная. И когда она потом показывает, что она что-то не сумела, что-то неидеально сделала, он проявляет агрессию. Потому что в его картине мира она должна быть идеальна».Ознакою насильника є також прояв жорстокості до тварин, дітей, надмірне покарання тих, хто слабкіший, хто не може дати здачі, не може себе захистити. Крім того, почуття, емоції кривдника залежать від інших. Тобто він обвинувачує усіх навколо. Наприклад, у нього поганий настрій тому, що дружина нібито приготувала несмачну вечерю. Або хтось інший винуватий у тому, що в нього щось не вийшло. Він ніколи не бере відповідальності за себе. Виходить, усі оточуючі винні, а тільки він один хороший. Такі люди після скоєного насилля по відношенню до жінки, стверджують, що це її провина, мовляв вона спровокувала. Ще одна ознака — в минулому в нього були стосунки із жінкою, по відношенню до якої він проявляв агресію. Колишніх агресорів, на думку психолога, не буває.Наталя Лупуленко — психолог Харківського центру надання допомоги постраждалим від насиль: «Причин очень много. Все начинается с детства. Одна из самых главных причин — как воспитывали и самого агрессора. То есть, если в семье было также насилие. То ребенок потом повторит это в своей будущей семье. Или, например, если он видит, как к нему относятся с агрессией, и считалось, что это нормально. Если ребенок привык с детства, что, например, его мать в роли жертвы, или, например, его отец в роли жертвы, или его как бы делают жертвой постоянно в семье, то он считает, что это нормально. Поэтому терпит, когда к нему это насилие проявляют»,Фахівці кажуть, перший крок звільнення від насильства — визнати, що в сім’ї щось не так, що ті стосунки, в яких є насильство, не мають задовольняти. Адже нерідко жінки вважають таке ставлення нормальним. Далі — варто звернутися про допомогу до фахівців. Насильство не той випадок, коли мовчання — це золото. І як показує практика, жертви насильства, що наважилися говорити про це, починають жити по-новому. У наступних сюжетах ми детальніше розповімо, як саме розірвати коло насильства.Галина Кушнір, Олександр Федоров, Харків, “Вісті надії”
