Віталій Обревко — пастор, фахівець у галузі єврейських досліджень — розповідає про питання володіння та успадкування землі в біблійні часи.
Оскільки Україна не є біблійною державою, і у своїй державній діяльності не керується безпосередньо законами Біблії, давати оцінку новому закону мають фахівці в галузі земельного права. Я хочу акцентувати увагу на тому, що говорить Біблія про землю як про власність та територію.Не володіння, а управлінняЗ самого початку, коли Господь створив землю, Він дав її Адамові і Єві як управителям, а не як власникам. Вони мали на ній господарювати, доглядати за нею та берегти її, а також все, що знаходилось на ній: флору і фауну. Вони не могли розпоряджатися нею як власники, оскільки Творець довірив їм землю на правах управління, бо Власником був сам Господь. У першому розділі Біблії написано: «І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю, оволодійте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі!» (Бут.1:28).Після гріхопадіння людство втратило це право управління, і його незаконно отримав сатана. Про це є згадка у книзі Йова: «І сказав Господь до сатани: Звідки ти йдеш? А сатана відповів Господеві й сказав: Я мандрував по землі та й перейшов її» (Йов.1:7). Після потопу Господь обирає єврейський народ для того, щоб довірити йому невеличку територію землі, землю Ханаанську — родючий півмісяць на стику трьох континентів: Азії, Африки і Європи. Пізніше вона буде названа у Святому Письмі Землею Ізраїлю. Бог пообіцяв, що дасть її Аврааму і його нащадкам: «І того дня склав Господь заповіта з Аврамом, говорячи: Потомству твоєму Я дав оцю землю від річки Єгипту аж до річки великої, до річки Ефрата: хенеянина, і кенізеянина, і кадмонеянина, і хіттеянина, і періззеянина, і рефаеянина, і амореянина, і ханаанеянина, і ґірґашеянина, і евусеянина» (Бут.15:18-21). Хоча Авраам не отримав її у спадок, ця земля стала спадщиною єврейського народу після завоювання Ханаану. Все це сталося через нечестя мешканців землі і вірність Бога Своїй обітниці. Він це пообіцяв і виконав: «А покоління четверте повернеться сюди, бо досі не повний ще гріх амореянина» (Бут.15:16). Єврейський народ, вийшовши з Єгипту, завоював ханаанську землю, після чого вона була розділена між одинадцятьма племенами. Кожне з цих племен розділило землю між родами і сім'ями. Водночас, так само, як і Адам отримав право від Бога на користування планетою, так і Ізраїль отримав право на управління, користування своєю землею. Однак права її продавати, обмінювати, відчужувати чи ставитися до неї так, якби це було їхнє власне майно, вони не мали. Вірність завіту як гарантія управлінняЄврейський народ на своїй землі був тільки управителем, як і Адам. Право управляти нею Господь помістив в умову Завіту, який Він уклав з обраним народом. Вірність Завіту була для Ізраїлю запорукою і гарантією права управління Землею Обіцяною. Коли вони були вірні Святому, то Він благословляв їх на цій землі: вони на ній безпечно проживали, користувалися її благами, Небесний Владика посилав їм усі необхідні ресурси: дощі, врожай, давав здоров’я, довголіття, приріст худоби, давав захист від ворогів і диких тварин. Але коли народ Ізраїлю порушував завіт, договір з Богом, Господь на якийсь час позбавляв їх землі, щоб вони покаялися, як це сталося у випадку з Вавилонським полоном. Після того, як народ знову навертався, Господь повертав землю у їх користування. Бог уклав з народом Завіт, і це був основний договір про користування землею, бо у ньому підтверджувалося це право Ізраїлю. Передача у спадокЗа законом, володіти землею на території Ханаану мали право лише євреї, нащадки Авраама, з дванадцяти племен. Якщо язичники наверталися до Бога Авраама, Ісака і Якова та ставали євреями, вони не мали права отримувати землю у спадок, хоча й приєднувалися до одного з племен. Їм доручали певну роботу, завдяки якій вони могли заробляти. У книзі Повторення Закону, у 29-му розділі, сказано: «Ви стоїте сьогодні всі перед лицем Господа, Бога вашого: голови ваші, племена ваші, старші ваші та урядники ваші, усякий Ізраїлів муж, діти ваші, ваші жінки та твій приходько, що посеред таборів твоїх від колія дров твоїх аж до черпача твоєї води». Люди, що приєднувалися до єврейського народу, опановували ці дві основні професії: заготівлю дров та черпання води. Права на землю вони не мали, не могли володіти територією, мати наділ. Але є в Біблії певні винятки: Урія хеттеянин (чоловік Вірсавії, начальник війська Давида), та Калев, син Єфуне, який був один з дванадцяти розвідників, яких послав Мойсей у Землю Ізраїлю. Оскільки батько Калева був кенізеянин, який, швидше за все, навернувся до Господа, його син отримав навколишні землі у спадок після того, як завоювали землі Ізраїлю. Можна сказати, що Калев та Ісус Навин — це невипадково єврей і неєврей за походженням, які отримали землю, вижили протягом сорока років та свідчили, що Господь не дивиться на обличчя. І якщо людина дійсно вірна, виконує Його заповіді усім серцем, усією душею, то Бог таким навіть робить виключення. Земельне питання у часи Нового ЗавітуЯкщо говорити про спадкування землі у новозавітні часи, то там ситуація ускладнювалася, оскільки Земля Ізраїлю на той час не була у володінні самого Ізраїлю. Ми знаємо про самарян — націю, яка виникла зі змішання певних народів Месопотамії з євреями. І ці самаряни вже володіли територією, яку сьогодні називають Самарією. Частина Галілеї теж належала іншим народам, які оселилися там після завоювань Олександра Македонського: це Декаполіс, або земля Гергесинська, чи Гадаринська. Там теж вже жили греки та елінізовані сирійці. У першому столітті не все було просто у земельному питанні, та й сам Ізраїль не мав право володіння, і був поділений на провінції Римської імперії. Крім того, треба враховувати велику діаспору, яка вже тоді була розсіяна по усьому тодішньому світу: у Північній Африці, у Єгипті, зокрема, в Олександрії, на території теперішньої Туреччини (Мала Азія), Італії, у Римі, у Греції, на території Сирії, в Антіохії та навіть у Месопотамії. Таким чином, якщо б кожний єврей забажав мати ділянку землі в Палестині, то не отримав би навіть клаптика, тому що землі не вистачило б на усіх. Окрім того, варто зазначити, що у біблійні часи жінки (дружина, мати чи дочка) не мали права отримувати землю у спадок після смерті чоловіка (батька, брата), оскільки самі були частиною майна. Також не могли отримати у спадок після смерті господаря частину землі раб та прозеліт. Апостол Павло і наслідування земліАпостол Павло, знаючи цю ситуацію, у своєму Посланні до галатів дає надію тим, хто прийняв Ісуса як свого Спасителя і став частиною «духовного» Ізраїлю, чи то єврей, чи то неєврей. Тепер вони могли стати спадкоємцями Небесного Ханаану, дітьми Авраама завдяки Месії. Він пише: «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі! А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці» (Гал.3:28-29). Ті з єврейського народу, що були фізичними нащадками Авраама, та язичники, що повірили в Ісуса та стали духовними дітьми патріарха, отримували право успадкувати набагато більше: не територію земного Ізраїлю, а Небесний Ханаан — Царство Боже. І все це було можливим завдяки вірі в Ісуса Месію, адже все людство в Ньому отримувало усиновлення. Адже усиновлення — це і право на наслідування. Тому Павло пише не про скасування національних відмінностей, статей та соціальних ролей, а про право наслідування. Він каже: нема тепер ні чоловічої статті, ні жіночої, нема тепер ні юдея, ні грека, нема тепер ні вільного, ні раба, — і все це в контексті успадкування Небесного Ханаану. Він називає тих, хто мав право на землю Ізраїлю: чоловік, вільна людина, єврей, і тих, хто не мав такого права: жінка, раб і язичник. Тепер кожна людина, незалежно від національності чи раси, чоловік і жінка, вільний і раб, що прийняли Ісуса як свого особистого Господа і викупителя, Божого Сина, і довірили Йому своє життя, отримують статус Божих дітей, а значить, і право оселитися у Його небесних оселях.Фото — Ізреельська долина, Ізраїль