Розповідає Руслан Кухарчук, громадський діяч, журналіст, голова руху "Всі разом", президент асоціації "Новомедіа", національний директор Глобального Лідерського Саміту в Україні.
Якою ви бачите реакцію і участь українських протестантів під час повномасштабного вторгнення в Україну?
Війна, яка почалася 24 лютого, все ж таки стала для більшості церков неочікуваним явищем саме в такому масштабі. В цьому сенсі релігійні спільноти продемонстрували такий настрій і налаштування, як і більшість інших суспільних інституцій. Теоретично допускався варіант війни, але ніхто не думав, що це буде так масштабно, розглядався варіант розширення військових дій на Донбасі. Я сам неодноразово чув у протестантських громадах сміливі заяви пасторів, що війни не буде. Щось подавалося як своє власне розуміння, щось як одкровення. Люди, церкви не хотіли війни, хоч розмови про війну, як і в суспільстві, так і в церквах велися вже з грудня і січня. В мене жодний візит на богослужіння у церкву не обходився без розмови про війну, тому що люди знають мене як суспільного оглядача. Очікування війни були, але разом з тим було сподівання що цього не трапиться.
Я спілкувався з однією громадою на Київщині, де розповіли що вони на рівні братської ради не вірили, але один брат наполіг, щоб закупити дрова і генератор, продукти харчування і вони з поваги до нього це зробили. А виявилося що це було потрібне і вони були підготовлені.
Якщо говорити про реакцію, то це був шок, тому багато віруючих, особливо з громад південних, східних областей виїжджали в Західну Україну, або за кордон. Але переважна більшість служителів (пасторів, дияконів, членів церкви) залишалися в містах, зокрема в Харкові, Херсонській, Донецькій області, щоб здійснювати гуманітарну роботу. На відміну від 2014 року, основні зусилля спрямовані на евакуацію людей, оскільки влада наполегливо рекомендує це зробити.
Ваш аналіз достатності, логічності, скоординованості дій протестантів.
Наведу деякі мої спостереження в порівнянні з 2014 роком. Церкви дуже активно включилися в роботу. Перші один-два тижні були часом емоційної контузії, шоку, відійшовши від цього, активно включилися в роботу. Це доправлення численних гуманітарних вантажів з-за кордону, це величезна робота по евакуації населення. Церкви, особливо на Західній Україні, де є власні церковні споруди, познімали сидіння, лавки і зробили зали місцем для прийняття біженців. До честі церков, релігійних організацій, євангельських протестантських спільнот на великій території України, скажу так, що війна почалася в четвер, а в неділю церкви були готові приймати біженців. Це великий позитив. Величезна кількість людей поїхали возити їжу, продукти харчування на Схід, в Київську область. Навіть є загиблі. З Рівненської області батько пяти чи шести дітей віз продукти в Київську область, де були окуповані міста, потрапив під обстріл і загинув. Це не просто красиві розповіді. Це люди жертвували життям, щоб надати допомогу ближнім, віруючим і невіруючим. Церква і окремі християни активно включилися в цей процес. Я дякую цим людям за таку гідну поведінку і жертовне служіння.
Масштаб волонтерського служіння 2022 року в порівнянні з 2014 роком більший, бо масштаб військових дій значно більший, лінія фронту значно більша. Разом з тим, очевидний такий цікавий нюанс: в 2014 році гуманітарна благодійна діяльність церков була помітна в засобах масової інформації. Саме в 2014 році зникло в ЗМІ поняття "протестантські секти", тому що раптом всі побачили, наскільки протестантська спільнота соціально активна. З 2014 року після початку тієї війни відбулася суспільна легалізація протестантських церков України. Це ми бачимо по моніторингу засобів масової інформації, по риториці, по тональності. З тих пір назвати протестантську церкву "сектою" стало ознакою неадекватного дурного тону. І це було дуже позитивно. Зараз, коли церква робить ще більше, уваги до церкви в ЗМІ і в суспільстві до протестантських церков стало трохи менше. Це пояснюється двома обставинами. По перше, держава більш ефективно працює, ніж в 2014 році, попри те, що церква робить більше, на тому фоні що держава більш ефективна, воно менш помітно. І звісно, сьогодні основна зірка – це Збройні Сили України (ЗСУ), якщо в 2014 році це були добровольчі батальйони і волонтери, в тому числі і протестанти, то зараз основна зірка цієї війни – це ЗСУ. І в церковному середовищі йде дискусія: "Слава Богу" чи "Слава ЗСУ", чи все ж таки "Слава Богу і слава ЗСУ"?
В 2022 році держава і Збройні Сили України поводять себе більш організовані. Відповідно, добробати, волонтери і церкви вже не є зірками, як це було в 2014 році. Це таке моє об'єктивне спостереження, бо держава зараз більш ефективно виконує свої функції зараз, ніж у постреволюційний період у 2014 році, коли держава була у складному стані.
Ще такий позитив. Я бачу зараз великий кількісний ріст церков на неокупованих територіях. На кожному богослужінні, я спілкуюся з церквами в Запоріжжі, в Кривому розі, в Дніпрі, в Харкові. В той час, коли до половини членів громад виїхали, а церкви кількісно не зменшилися в частині відвідувань суботніх чи недільних богослужінь. Надзвичайно великий рівень переселенців віруючих, і переселенців невіруючих, які приходять на богослужіння з різних мотивацій, в тому числі отримання гуманітарної допомоги. Але значна частина з них навертається і стають прихожанами церков. У церкві, яку я відвідую в Києві, на покаяння виходить по 60-70 людей, іноді до сотні, тоді як до війни це було 10-12. Це велика церква. Навіть у невеликих церквах, які активно працюють в частині соціальної роботи і ті, хто поєднують свої богослужіння з гуманітарною діяльністю, спостерігається бурхливий кількісний ріст. Очевидно, що коли припиниться гуманітарна діяльність, цей ріст не буде таким помітним, він спаде. Але певний відсоток людей щиро посвятить своє життя Господеві і стануть віруючими. В 2014 році не було бурхливого кількісного росту церков. Зараз я його спостерігаю повсюдно. Не те, щоб у кожній церкві, це залежить від ефективності пасторської команди, віруючих церкви. Але все ж таки це явище дуже поширене. І в тих церквах, де активно працюють, є активний кількісний ріст. Як колись в 90 роках в умовах кризи, спостерігався пошук допомоги матеріальної, соціальної, продуктової і в той же час духовної. І цього часу цей пошук дуже активний і люди знаходять в церквах задоволення.
Запитання – Максим Балаклицький
#опитування2022
