Розповідає Тарас Антошевський, директор Релігійно-інформаційної служби України.
2022 рік став великим випробуванням для протестантської спільноти України. Чи не вперше вона зіштовхнулася з такими викликами, які відбувалися ще в радянський час чи в часи німецької окупації, коли руйнувалися Будинки молитви, коли вбивали пасторів, коли багато хто опинився у в'язницях. Для багатьох це був виклик, що робити: втікати чи залишатися захищати?Власне, в 2014 році під час Майдану в протестантському середовищі відбулася чергова реформація, коли багато хто зрозуміли, що вони є не тільки діти Божі, але й діти цієї країни і захист рідної землі є їхнім обов'язком. І дбати про те, що відбувається в цій країні, – це є теж їхня відповідальність. І тоді християни різних конфесій об'єдналися на Майдані і молилися за Україну, протиставилися внутрішньому агресору, а пізніше і зовнішньому.І ця нова фаза війни викликала ще більш радикальнішу відповідь, яка прозвучала в протестантському середовищі в Україні. Зокрема, частина пасторів стали повноцінними капеланами, частина служителів і вірних взяли зброю і пішли воювати за Україну чи в теробороні, чи у Збройних Силах України. Для багатьох це було також викликом: як ми маємо організувати зараз наше життя, як ми маємо допомогти іншим.Якщо проаналізувати, чим займалися різні церкви після 24 лютого цього року, не важко сказати, що протестантське середовище зупинилося на допомозі тим людям, які опинилися в скруті, які опинилися на лінії вогню, і на окупованих територіях. Це допомога з евакуацією. Я зустрічав не один випадок, власне людей, які були евакуйовані зі Сходу чи з Київщини саме служителями чи вірними протестантських церков. Це допомога тим людям, які вже змогли виїхати, і тим, які опинилися на окупованих територіях чи на території вогню.Це також співпраця з іноземними партнерами, тому що це потрібно і це надзвичайно важлива місія: донести до світу, що в нас тут відбувається. В чому полягає російська агресія, чому ця війна не має ніяких підстав, чому це була беззаперечна агресія без всяких причин і провокацій з боку України щодо Росії. Це також була реакція на ту позицію, яку зайняли російські одновірці. Це реакція на ту позицію, яку зайняли деякі західні партнери, які піддалися російській пропаганді, що це захист українців, що це боротьба з гей-парадами, що Україна котиться до якогось дна.Для українського протестантського середовища в цьому році виникла потреба ще більше заявити про свою національну ідентичність, про те, що вони не є чужими людьми для цієї землі, що вони є справжні українці. Не має значення, якої вони національності і якого вони походження. Вони готові захищати свою країну, готові дбати про тих, хто є ближнім для них. Це ті, які привернули увагу світу до подій в Україні. Тобто, протестантські віруючі показали себе як справжні віруючі, як справжні християни.Звичайно, в кожному середовищі можна знайти тих, хто ще до кінця не визначилися. Я особисто спілкувався з тими, які не розуміли, хто на кого напав, які хоронили своїх близьких і не могли визначитися, хто дослівно їх вбив. Власне є люди, які потрапляють під "промив" і стають "ватою". Але цього разу таких людей буде дуже мало, які говорили, що вони поза політикою, що вони поза всіма суспільними процесами.Я можу так сказати, що протестантське середовище показало, наскільки воно готове працювати в таких екстремальних умовах, готове надавати допомогу, готове брати в руки зброю і захищати цю державу, готове служити тим, які захищають цю державу, служити тим, які опинилися в складних ситуаціях.Що мені було дуже цікаво, коли я брав інтерв'ю і спілкувався з представниками різних конфесій, я зауважив, що багато з них, які були російськомовними чи виростали в російському середовищі, твердо заявляли про свою проукраїнську позицію, про свою готовність публічно перейти на українську мову, про такий патріотизм, про який я раніше від всіх них не міг чути. Також важливо те, що вони твердо розуміють, наскільки важлива допомога тим, хто захищає нашу державу. Запам'яталося інтерв'ю однієї людини, яка сказала, що першочергово потрібна підтримка тим, хто захищає нашу країну, бо якщо ми їм не допоможемо, то все решта буде марним.Мені здається, що цей рік був роком такої чіткої самоідентифікації і швидкого дозрівання української протестантської спільноти, що вона є українською і християнською за всіма своїми справами і словами, що вона готова свідчити на весь світ, що у нас тут відбувається і показувати що вони є і християнами, і українцями.