Своїми роздумами про минуле і сьогодення ділиться Вадим Луцяк, студент 4 курсу Українського адвентистського теологічного інституту (УАТІ)
Як Реформація вплинула на нашу країну? Чи Україна використала свій шанс щодо проведення цього перевороту як в Європі, так і на своїй території?Перш за все хотів би зазначити, що називати реформацію переворотом не зовсім правильно, так як це взагалі не переворот. Слово «реформація» походить від латині «reformatio», яке перекладається як «перетворення», тобто перетворення чогось. Думаю, для України добре відоме слово «реформа» яке також має латинське походження, і перекладається як «змінюю» чи «перетворюю». Отже, реформація – це перетворення, а якщо згадати під яким гаслом проходила реформація, а це «повернення до біблійних основ», дійдемо висновку, що реформація – це зовсім не переворот, як дехто вважає, а відновлення біблійних принципів і вчень в Церкві. Україна, як й інші країни Європи, також пережила реформацію, хоч про це мало хто говорить, і вважають що Реформація, яка була в сусідніх країнах, зовсім не торкнулася України.Невірним буде заперечувати той факт, що на території нашої землі була Реформація. Коли в 1517 році почалась реформація в Західній Європі, вона дуже швидко дійшла до України. Ця вістка зацікавила велику кількість нашого населення, а особливо інтелігенцію, хоч це й не дивно, адже реформація несла науку й просвіту в темні середньовічні часи. Також не можна уявити реформацію без свободи, адже Український і Польський народи, зокрема шляхта – це волелюбні люди. На території України було створено три системи освіти: Чеських братів, Кальвіністська і Социніанська. В таких школах учні вивчали логіку, натур-філософію, поезію, вчилися писати вірші, вивчали грецьку, латинську мови, і також мову, поширену в тому регіоні, тобто слов’янську. Социніани – це унікальний реформаційний рух, який був поширений на нашій території. Вікторія Любащенко в книзі «Історія протестантизму в Україні» пише так: «Із 150 социніанських польсько-руських громад рідко яка не мала своєї школи, і рідко яка не була керована освіченим пастором, котрий пройшов закордонний університет».Найвідоміші школи були в містах Дубно і Хмільник, це сучасна Рівненська і Хмельницька області. У школах оволодівали ремеслом, тобто поєднували працю з наукою. Головним завданням протестантських шкіл було навчити людину будувати відносини з Богом, але це не означає, що вони вивчали лише Біблію, навпаки, вони пізнавали різні науки, які слугували для головної цілі, – пізнання Бога. Отже, така людина буде вчитися і розвиватися, щоб служити Господу і людям, а всю роботу робити як для Нього, тобто найкраще. Також реформаторський рух дав поштовх до розвитку мистецтва і науки.Тому Україна багато в чому завдячує саме Реформації, завдяки якій будувалися школи, розвивалася писемність, поезія і мистецтво, а найбільше – подарувала вміння будувати відносини з Богом. Але, на жаль, з плином часу, і за допомогою східного сусіда, наші люди забули, Кому ми маємо бути вдячними за все.Українці-адвентисти. Чому в Україні налічується дуже малий відсоток адвентистів? Від чого це залежить?Якщо брати Європу, то Україна посідає друге місце після Румунії за кількістю адвентистів, але, якщо порівнювати нашу країну із країнами Південної Америки, чи країнами Африки, то в нас їх дуже мало. Хотілося б, щоб в Україні всі прийняли Христа, саме тоді б наша країна змогла по-справжньому отримати те, що ми бажаємо століттями. На жаль, Україна довгий час знаходилась за залізною завісою атеїзму, де насаджувалася ідея, що релігія – це пережиток минулого. Коли Україна отримала незалежність, тоді була велика зацікавленість духовними питаннями, і багато хто приймали хрещення, стаючи членами Всесвітньої церкви Адвентистів сьомого дня, але цей час пройшов. Наразі зібрати повний зал якогось театру чи спорткомплексу досить складно, або навіть майже не можливо. Люди стають все більш секулярними, і не бажають досліджувати те, у що вірять. І, на жаль, все більше людей стають просто полоненими життям, де не має часу для Бога, заклопотані роботою і крутяться, наче білка в колесі.Наразі успішним і дієвим методом євангелізації є особисте благовістя. Метод проведення євангельських програм малодієвий без дружніх відносин. У громаді, до якої я належу, наразі проводиться євангельська програма і туди приходять люди, яких ми знаємо: друзі, хороші знайомі, сусіди, чи навіть наші рідні, які ще не прийняли Христа. Наразі всі успішні адвентистські громади, які активно виконують місіонерську роботу, працюють за таким методом. В Біблії сказано, що сини цього світу мудріші за синів Божих. Але з нами Бог, Він наша мудрість, і потрібно просити її в Нього. Важливо застосовувати різні методи євангелізації, прийнятні в певній ситуації чи місцевості. Створення малих груп – це потужний дієвий проєкт. Нам потрібно змінювати старе мислення, яке ґрунтується на тому, що євангелізація відбувається тільки шляхом проведення євангельських програм. Є різні способи, і разом із Христом в молитві ми можемо досягти більшої кількості людей.Війна і християнство. Як українці ставляться до християнства і релігії під час війни? Чому так?Війна – це важка ситуація для кожного українця. Коли в 2014 році почалися воєнні дії на сході країни, ми не були готові до цього, але роки йшли і ми думали, що гірше вже позаду, але сталося ще гірше. 24 лютого 2022 року всі прокинулися з відчуттям тривоги і незнання: що ж буде далі? Кажуть, що на війні немає атеїстів, а воно й справді так, навіть якщо ти заперечував існування Бога до цього, і коли ти сидиш в окопі, коли по тобі стріляють з чого можна і не можна, ти звертаєшся до Бога. На початку війни в нас було певне духовне пробудження, люди почали більше молитися, відвідувати храми, Доми молитви. Коли я приїхав в свою рідну громаду, то в п’ятницю 25 лютого Дім молитви був переповнений людьми, і я собі подумав: «а чи на довго це буде», і дійсно, через кілька субот Дім молитви спорожнів, лавки були майже порожніми, і тоді мене переповнював жаль. Але такі реалії, є така приказка: «Коли тривога – то до Бога, а по тривозі, то вже й по Бозі». Ми звикли до війни, до сирен, вибухів, і вже Бог не так потрібний, хоча згадаймо слова нашого президента, який заявляв, що немає такого бункера, в якому можна сховатися від Бога, ці слова були адресовані керівництву країни, яка на нас напала. І тоді здавалося, що Україна поверне в інше русло, в русло правдивого християнства. Але сталося інакше, нецензурна лексика наповнила телебачення, рекламні щити, навіть поштові марки. На жаль, країна пішла іншою дорогою. Ми почали прославляти ЗСУ, а не Бога. В піснях, у ЗМІ, мас-медіа – скрізь славлять та віддають хвалу військовим, а не Тому, Хто їх охороняє. Звісно, наші військові є мужніми героями, але не своєю потугою вони це все роблять, Бог, Він Живий і діє, саме Йому ми завдячуємо кожною хвилиною нашого життя. Христос сказав: «Віддайте кесарю кесареве, а Богові Боже», тому ми маємо дякувати й поважати воїнів, а найбільше Христа, нашого Господа і Спасителя.Як підтримувати свій духовний стан під час великих випробувань? Поділіться досвідом.Хотілося б почати з того, що диявол вивчає людський рід вже на протязі шести тисяч років. І знаючи кожного особисто, підходить із дієвими спокусами. Він просто ненавидить того, хто тримається святого Ймення Божого, якби він мав можливість, то вбив би найбільш огидним і мученицьким способом. Але цього йому не дозволено. Щоб підтримувати свій духовний стан у випробуванні чи спокусі, потрібно готуватися до цього заздалегідь. Потрібно будувати відносини з Богом щодня, спілкуватися з Ним, Живим Господом, як з Тим, Хто тебе знає, бачить і чує. Розповідати все, що тебе турбує, можливо хтось тебе образив, чи щось інше, або на роботі тебе не помічають, можливо в сім’ї чи друзі тебе не поважають тощо, – розкажи Йому, твоєму Другу. Коли тебе похвалили за хорошу роботу, ти зробив щось, через щось переживаєш, – розкажи Богові, поділись із Ним хорошим і поганим. Бог хоче тебе чути, Він тебе любить, бо ти Його дитя.Коли буває важко, біль стає нестерпним, і тобі здається, що Бог не чує – знай Він поруч, Він не десь далеко, Він поруч. Твій Спаситель хоче взяти тебе за руку й повести по цій складній дорозі. Коли ти плачеш через самотність, твій Христос біля тебе і витирає твої сльози. Наш Бог разом з нами, Він ніколи нас не залишить самих в житті, хоч би весь Всесвіт був би проти нас, Ісус буде за нас, адже Його любов сильна. Згадаємо прекрасні слова з Євангелії від Івана, які знає кожен: «Бо так Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого, щоб кожен хто увірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне». Ці слова мають звучати в нашому розумі постійно, наш Бог не залишить, Він любить нас. І коли не хочеться молитись, тоді потрібно йти та ставати на коліна, не тікати від Бога, а навпаки, наближатися. Я пережив досвід, який пов’язаний із молитвою. Переживаючи погані події, тримався, але воно все навалювалося, потім були проблеми з навчанням, і якось я не розбирався із тим, не говорив з Богом про це, так і жив певний час. Потім сталася певна ситуація, я дуже хотів Божої підтримки, але не міг до кінця того всього зрозуміти, тоді сталася ще одна проблема, і я просто захлинався. Я хотів помолитися, а потім подумав: який сенс йти до Бога? Я зараз помолюся і що далі? Господь же не дасть того, що я прошу, просто я заспокоюся і все, на цьому буде кінець. Але ця проблема була і далі, в той час я не пішов молитися, я вирішив бути собі так, самому все вирішувати, і образився на Бога. Так десь було два дні, і якось мені стало дуже морально важко, адже я любив Бога і завжди спілкувався із Ним, але образа розділяла мене з Ісусом. Прийшовши в молитовну кімнату, ставши на коліна, я відчув наче Бог біля мене, ніби Він торкнувся Своєю рукою мого плеча, і я відчув тепло, сонце почало світити, відчув, що Сам Бог чекав на мене, поки я прийду до Нього. Це мені нагадало історію про блудного сина, коли батько кожного дня виходив подивитися, чи не йде його син, щось подібне було в мене. Тому можу дати пораду: завжди спілкуватися з Богом, що б не трапилось, і як би не було важко молитися, це потрібно робити, – Бог завжди чекає нас.Питання – Софія Курко