Розповідає Віталій Волинець, директор клубу “Моноліт”, штат Вашингтон, Сполучені Штати Америки.
Колись ми жили в місті Бердичів в Україні. На початку двохтисячних років слідопитський рух прийшов у Подільську конференцію, утворилось кілька клубів слідопитів. Мені на той час йшов тринадцятий рік, любив пригоди, і коли клуб відкрили у Бердичеві, ми з друзями стали слідопитами. В ті перші часи зародження руху слідопитів було мало матеріалів, нашивок, але було велике бажання і ентузіазм.
Коли мені виповнилось 18 років, моя родина переїхала у Сполучені Штати Америки. В американських церквах дуже розвинутий слідопитський рух, і є багато клубів. Ми живемо в районі Великого Сієтлу, де з нашим приїздом на базі американської громади почала зароджуватися російськомовна громада. У 2006 році ми офіційно відділилися від американської громади і почали називатися російсько-українська церква «Парусія». Сюди продовжували приїздити люди з України, Росії, та інших країн соціалістичного табору, нас ставало більше, тому в 2015 році почали будувати свій Молитовний будинок. Громада зростала, місця в молитовному будинку ставало все менше і тому у 2020 році була організована Українська громада в штаті Вашингтон. Громада молода, енергійна, дорослих і дітей багато, тому постало питання: “Як займатися з підлітками, щоб вони зростали духовно, бо однієї суботньої школи мало для вивчення Біблії?” Підростали і мої діти, на той час сину було десять років, мене це також цікавило. Зібралися і почали обговорювати, як краще організувати дітей. Клуб слідопитів — це така платформа, яка дає можливість дітям подружитися, разом брати участь у різних заходах. Для цього маємо чудові програми, є мій досвід.
Нашому клубу вже три роки, він активно працює. Наставники в клубі — це батьки дітей слідопитів, Ірина Кузнєцова, сім’я Олеся і Артур Москалик, моя дружина Тетяна, мій заступник Інна Вдовцова. Духовний наставник − мій дядько, Василь Волинець. Є дружня сім’я, яка завжди допомагає − це Консевич Лариса і Олег. Пастор Андрій Колодій і його дружина Альона беруть активну участь у житті клубу.
Чому така назва – «Моноліт»?
Коли постало питання назви клубу, зрозуміли, що вона повинна мати зміст і українською і англійською мовами. Американські клуби називаються досить просто: в назві перше йде назва міста, а в другому слові це назва пташки чи звіра. Ми не знали, що в Києві є також клуб з такою назвою. Назва «Моноліт» нам сподобалася, вона гарна, має духовне значення ─ ми, як скеля, сильні у Христі. Коли ми затвердили свою назву у Вашингтонській конференції, то дізналися що у Києві також є клуб слідопитів «Моноліт». Співпадіння ще й в тому, що зараз у нашій громаді служить пастор Андрій Колодій, засновник київського клубу слідопитів «Моноліт».
Що входило в плани вашого клубу?
Плани клубів слідопитів відомі всім. На емблемі клубу слідопитів є трикутник, що означає духовний, фізичний та інтелектуальний зріст. Завдання досить просте — допомагати нашим підліткам зростати духовно, фізично та інтелектуально, а також дружити між собою. Соціальна сторона дуже важлива, тому що коли клуб запрацював і почали проходити регулярні зустрічі, трапився COVID, а це був важкий час для дітей і дорослих. Також завдяки нашому клубу дуже багато дітей, які приїздили, вливалися в наші ряди, і всі заходи, які проводили, допомагали їм здружуватися. В цей час дітей, які приїздять з України, відразу запрошуємо до участі у заходах клубу. Це допомагає їм швидше адаптуватися і знайти друзів у громаді.
Як часто проводите заходи і які?
Намагаємося хоча б раз на два місяці зі слідопитами проводити виходи в розважальний парк, ходимо кататися на роликах чи на ковзанах. Також діти полюбляють разом ходити в басейн. Самі розробляємо програми для кемпінгів, спортивних виходів та для Вечорів молитви. На цих Вечорах молитви збираємося всі разом, запрошуємо когось із пресвітерів чи власними силами і проводимо духовну частину, маємо цікаві дискусії на теми, які обираємо заздалегідь. Також проводили наметові міні-табори: виходили на три дні в ліс. З собою брали намети, їжу, проводили спортивні розваги, конкурси − було гарне спілкування.
У 2022 році, коли були послаблені карантинні обмеження, місцева конференція почала запускати свої проєкти, і ми долучилися до участі у місцевих ярмарках слідопитів. Наш клуб слідопитів знають у конференції. Коли ми тільки з’явилися на місцевій слідопитській арені, відразу активно включилися в роботу місцевих клубів. Намагаємося інтегруватися в місцеву слідопитську спільноту, цього року отримали декілька призових місць.
Які плани має ваш клуб? Чим вони відрізняються від українських?
У нас все в планах так, як і в Україні. Якщо проводимо спеціалізацію по приготуванню їжі, то вона однакова і в Америці, і в Україні. Але деякі відмінності є. Наприклад: вчимо як розпалювати вогнище. В Україні можна влітку піти в посадку чи ліс, назбирати хмизу і запалити вогонь. В Америці так зробити не можна, тому що є певні правила, обмеження. Це можна зробити в спеціально підготовлених місцях за дозволом. Якщо досить жарке літо, то вогнище запалювати не дозволяється. В Україні можна було взяти намети, піти у вибране місце і там відпочивати. Тут можна тільки в спеціально відведених місцях. Якщо розбивати табір, то тільки керуючись місцевими правилами та законами.
У штаті Вашингтон дуже гарна природа — гори, річки, долини. Схоже на наші Карпати, тільки гори набагато потужніші. Гірська місцевість починається буквально на відстані 30-40 кілометрів від місця де ми живемо. У горах багато стежок, які ведуть або до вершин, або до водоспадів, гірських озер, чи інших цікавих місць.
Є обмеження, бо наразі не маємо свого Молитовного будинку, збираємося в приміщенні місцевої конференції. Часом для проведення деяких спеціалізацій розбиваємося на групи і проводимо у когось вдома. Працюємо над тим, щоби був власний Молитовний будинок.
Маємо дві ланки слідопитів – молодша «Друзі» та старша «Дослідники». Протягом 2022-2023 року з «Друзями» ми пройшли спеціалізацію «Насіння», «Перша медична допомога», «Як поводитися в екстремальних ситуаціях» (Red Alert), «Поробки з солоного тіста», «Табірні вміння» та Christian Citizenship («Як бути гарним громадянином»)
З «Дослідниками» за останній рік провели такі спеціалізації: «Генеалогія» (вивчення свого роду), вироби з мила, «Мости», «Випічка». Майже три місяці проводили спеціалізацію “Догляд за собою і манери”. На ці заняття запрошували перукаря, який вчив доглядати за волоссям, косметолога, який вчив доглядати за шкірою, манікюрник розказував як доглядати за нігтями, запрошували майстриню, яка навчила дітей столовому етикету.
«Друзі» — це перший ступінь клубу Слідопит, троє з десяти дітей у класі «Друг» – це ті, хто приїхав після початку війни. У ступені «Дослідник» маємо таких вісім з двадцяти двох дітей.
Слідопити завжди вивчають Біблію, тому на початку 2022 року почали досліджувати “Євангеліє від Івана”. На кожному занятті давали завдання прочитати вдома по два розділи, потім на занятті був детальний розбір прочитаного. Клуб Слідопитів має особливу програму «Pathfinder Bible Experience», це детальне вивчення Біблії на змагання на кращі знання. Для змагань наш клуб представив три команди. У вашингтонській конференції одна наша команда у вікторині посіла друге місце, а дві інші команди - третє. Вперше брали участь, але гідно отримали призові місця. Зараз вивчаємо книгу Ісуса Навина, і готуємося до вікторини по цій книзі. В клубі проводимо роздуми з духовним лідером Василем Волинцем та пастором Андрієм Колодієм. А влітку проходимо табірні спеціалізації.
Ваші плани на літо?
Цьогоріч плануємо провести два заходи. Перший — це чотириденний табір, в якому візьмуть участь не тільки наші слідопити, а й з інших громад. Він пройде з 17 по 20 серпня на території адвентистської бази відпочинку. А для старших слідопитів плануємо зробити триденний похід: у п’ятницю прийдемо розіб'ємо табір, у суботу проведемо служіння і ще якісь заходи, можливо якусь спеціалізацію, а в неділю повернення назад. Як завжди — раз на три-чотири тижні будуть виходи на природу, катання на ковзанах чи ще щось цікаве. Поки літо, то полюбляємо грати в волейбол в парку.
В цьому році до програм нашого табору хочуть долучитися й інші громади, бо ми досить відомі в конференції. Вже зарезервували місце, працюємо над програмою.
Особисто моя “фішка” — люблю пішохідні походи. Моє коріння в Карпатах, тому я дуже люблю гори. Місцеві гірські хребти пронизані стежками. Це можна назвати “пішохідним туризмом” чи просто «hiking». «Hiking» − це коли ви виходите на маршрут і йдете по ньому. Кожного року влітку я практикую пройти маршрут на п’ять-сім днів. Походи в сто-сто п’ятдесят кілометрів для мене є нормою. Під час таких виходів в гори я здобуваю безцінний досвід, який можу передавати слідопитам.
Чи потрібний дозвіл на такі походи?
Ні, дозволу не треба. Основна вимога — якщо хочемо стати табором, то треба або робити резервацію для розташування табору, або йти в такі місця, де не потрібно резервації, Але тут є нюанс — треба мати впевненість, що на цьому місті нікого немає. Тут дуже бережне відношення до природи, не можна просто піти і розкинути намет в будь-якому місці, тому що в горах тут дев’ять місяців зима, а тільки два-два з половиною місяців літо. Природа в цей літній час дуже ніжна, і ніхто не має права (і не має такого бажання) витоптати траву чи квіти. Коли плануємо заходи, відразу визначаємо: парк чи ліс належить штату чи державі, які є там вимоги. Тут можна ходити куди завгодно, але притримуючись основних правил: ми не можемо робити самі собі місця для наметів, бо вони вже є, і не маємо шкодити природі.
Чим відрізняються українські діти від американських?
Якщо говорити про підлітків, то українські діти більш самостійні. Це видно відразу, бо в Америці згідно правил батьки не мають права залишати дітей до дванадцяти років самих. А українські діти з восьми років можуть самостійно їздити в автобусі, вирішувати свої справи, ходити в магазин. В Україні сильніша загальноосвітня школа, бо діти, які приїхали сюди і пішли до місцевої школи у восьмий-дев’ятий класи, не знають що робити на уроках, особливо на математиці, бо ці теми вони вже вивчили. Але після шістнадцяти років ця різниця нівелюється, бо молоді люди стають більш мобільними, отримують водійські посвідчення і самі їдуть машиною в коледж чи на роботу. Але наші діти — українці, в них українська ментальність, вони не схожі з корінними американцями.
Що змінилося з приїздом нових дітей?
Більше стало друзів, більше талановитих дітей. Було чотири дівчинки, які співають в колективі «Лілея», а зараз стало вісім. Всі підлітки талановиті і беруть участь у служіннях. Чим дітей більше, тим краще. Коли цього року їздили на слідопитську ярмарку, українська група була другою по кількості дітей на всю конференцію, нас було 45 чоловік.
Наша зустріч — велике благословення для нас і для тих, хто приїхав, бо зараз більше нових ідей, нового бачення. Мені, як директору, треба готувати більше матеріалів, спорядження, вирішувати фінансові моменти, але це більше і надихає.
Як у клубі вирішуються фінансові питання?
Фінансові питання вирішуються так, як у всіх клубах слідопитів. Маємо щомісячні членські внески, і також кожного місяця церква дає дотацію для клубу. Також деякі члени церкви жертвують кошти на клуб слідопитів. Коли клуб організовує вечірки, купує одежу чи кудись їде, допомагають батьки.
Який яскравий момент Ви запам’ятали за час існування клубу?
Найбільш яскравий — дата посвячення клубу. Після початку наших зустрічей було вирішено зробити офіційне посвячення і відкриття клубу. Хотілося зробити дуже гарне свято для усіх присутніх, батьків і слідопитів. У молитовному будинку дуже мало місця, ми вже знали, що місць буде не вистачати, тому свято мало пройти в тісноті. Запросили керівника слідопитів конференції, все приготували. Але з п’ятниці на суботу випав дуже великий сніг і рух був паралізований. Відмінили служіння і посвячення, бо через негоду ніхто б у церкву не приїхав. У конференції був розписаний план на наступні суботи, нам місця не було. А ми дуже хотіли зробити посвячення. Передзвонили і попросилися в американську церкву, в якій є велика зала. Вони погодилися, і наступної суботи, коли розтанув сніг, провели посвячення в дуже гарній церкві, де було достатньо місця усім, хто хотів бути з нами в цей час, прийшло багато батьків, друзів, знайомих. Це наш приємний досвід.
Ми — єдиний україномовний і слов’яномовний активний і енергійний клуб слідопитів у штаті Вашингтон. На західному узбережжі США, наскільки мені відомо, існує лише два клуби – «Моноліт» та клуб слідопитів у Сакраменто. Це велике благословення, що Бог дав ресурси і бажання організувати клуб слідопитів.
Нас знають в інстаграмі, фейсбуці. Лідер Інна Вдовцова дуже активна в соціальних мережах, постійно виставляє фото і відео наших зустрічей. Вже працює клуб «Шукачі пригод» і клуб «Бобренят», бо клуб слідопитів став «поштовхом» для інших вікових категорій. У нашій громаді всі діти з трьох років до п’ятнадцяти залучені до служіння.
Українська церква досить енергійна, прогресивна, має багато талановитих людей у співі і в музиці. Наше благословення в тому, що багато допомагаємо людям, які приїхали в Америку під час війни в Україні. Є можливості для всіх, хто хоче брати участь у служінні.
Питання — Алла Шумило
