Про свою книгу “Велетень на колінах” розповідає Максим Крупський
Про що ваша книга? Це ваші історії або щось з життя інших людей?
З якою метою ви написали цю книгу?
Це взагалі не збірка історій. Кожну людину в різні періоди життя цікавлять такі ключові питання як: сенс життя, шлях людини, чому відбувається щось, що ми бачимо в історії, в суспільстві, в політиці і т.д. Ця книга – художнє осмислення життєвого шляху людини, як я його бачу, відчуваю. Деяким ця книга може здатися з розряду філософських. Але я не буду приховувати, що це релігійна література, тому що в ній є хоч і не прямі, але цитати з Біблії, опис деяких біблійних історій. Наприклад, центральна ідея книги заснована на притчі з Євангелія від Луки, 16 розділу. Але в цілому, книга зачіпає більш широкі теми, хто захоче, знайде в ній думки про повсякденне життя, про відносини між людьми і т.д.
Ваша мета була написати книгу, щоб люди задумалися про зміст життя?
Не завжди ми пишемо книги з певною чіткою метою. Протягом десяти років багато розмірковував над однією з найбільш таємничих притч Ісуса Христа – Євангеліє від Луки, 16 розділ, притча про невірного управителя. Я думаю, що це дуже недооцінена притча. У ній заховані деякі секрети шляху людини, її призначення, відносини з іншими людьми. Як все починалося? Більше 10 років тому я дивним чином зустрівся з талановитою і дивовижною людиною – автором книг, доктором, поетесою Еммою Піньковською. Саме з її складних питань з приводу притчі про невірного управителя почався шлях написання цієї книги. Незважаючи на мою богословську освіту, в спілкуванні з нею я зрозумів, що ще ніколи раніше не торкався до глибин цих слів Ісуса. Це спонукало багато років досліджувати цей розділ, шукати різні інтерпретації цієї притчі, думки різних християнських коментаторів. Те що я знайшов, тим і поділився з читачами. До речі, через багато років я зміг знову знайти контакти Емми Анатоліївни і подарувати їй книгу. Сподіваюся, що там вона знайде відповіді на деякі складні питання, які виникли на нашій першій зустрічі.
На яку аудиторію розрахована книга – молоді, середнього віку чи старшого?
Розрахована на широку аудиторію, але думаю, що основна аудиторія – це будуть люди середнього віку і старше. Часто саме криза середнього віку, коли людина переживає про своє призначення і мету існування, спонукає більше думає про сенс життя. Не згоден з твердженням, що питання сенсу життя – це обов’язково повинні бути питання людини похилого віку. Про зміст життя люди думають на різних етапах свого буття. Але по-різному і не завжди легко знайти таку форму твоїх ідей щодо цієї теми, яка б підійшла абсолютно всім. Але ще цікавіше те, що в книзі я торкаюся питання не тільки конкретно кожної людини, а й суспільства в цілому і намагаюся знайти відповіді на глобальні питання, що хвилюють усіх без винятку. Я прекрасно розумію, що в сучасному світі такі відповіді піддаються нещадній критиці, так як суспільство дуже скептично ставиться до універсальних знань з приводу таких важливих тем, але як християнин по переконаннях, вважаю, що ці відповіді існують, вони є в Біблії, їх можна знайти і варто їх шукати.
Ви хотіли би щоб молодь прочитала цю книгу?
Автор завжди хоче, щоб його книгу прочитав весь світ. Можливо, не всі діалоги чи монологи в книзі будуть цікаві для молоді, але хочеться, щоб її прочитали ті, хто думає про щось більше, ніж те, що вони бачать перед очима: освіта, кар’єра, любовні відносини, гроші, покупки, розваги. Якщо хтось із молоді мислить про більше, ця книга буде цікава
Кому більше призначена книга – віруючим чи невіруючим людям? Чи не зачепить вона погляди людей інших конфесій?
У центрі книги діалог двох категорій людей – Мандрівника і Велетня. У цій книзі я не розглядаю людей в рамках категорій – віруючий чи невіруючий, такий поділ людей не вважаю правильним. Набагато краще було б говорити про інші категорії, які більш точно описують що відбувається з людиною, на якому вона етапі свого шляху. Цю різницю я висловив у двох категоріях людей, це Мандрівник і Велетень, їх різні погляди на життя, віру, авторитети. Звичайно, не всіх людей можна розділити за цією ознакою, але стиль життя Мандрівника або Велетня в багатьох випадках проглядається у вчинках людей.
Метою книги не була реклама або промоція будь-якої конфесії. Але в цілому це яскрава промоція Біблії, цього орієнтиру, який вказує на сенс життя.
Реклама якихось масових рухів, конфесій, особистостей у цій книзі відсутня.
Чому саме Велетень? Цей персонаж вказує на те, що більшість людей не вірять в Бога? А Мандрівник вказує на те, що ми всі є мандрівники на цій землі?
Кожен з нас вважає себе велетнем в якійсь сфері, іноді навіть не будучи таким по суті, просто уявляє себе таким або хоче ним стати. Велетень – це по суті ставлення до світу і до інших людей. Ми часто вважаємо себе розумнішими за інших, ми на багатьох дивимось зверхньо. Гордість властива кожному. У той же час можна сказати, що кожен з нас і мандрівник. Ми проходимо своє життя, проходимо часовий відрізок. Але якщо говорити про ту категорію, яка використана в книзі, мандрівник – той, який не мислить для себе нинішню реальність як щось, що єдине йому підходить, створене саме для нього і де йому потрібно осісти. Ні, для нього є більш широка реальність, ніж його нинішнє життя, теперішній час і ті щоденні проблеми, з якими він бореться. Якщо взяти біблійний приклад, то коли апостол Павло говорить про героїв віри, він згадує, що вони могли в тому числі бути досить успішними з точки зору оточуючих людей, але їх відрізняє те, що вони ніколи не вважали цей світ своєю фінальною крапкою подорожі.
В кінці книги Велетень став на коліна в прямому сенсі або в духовному? Чому назва «Велетень на колінах»?
Цікаве питання. Але я думаю, що потрібно зберегти інтригу. Читач все сам зрозуміє і можливо вважатиме, що в якомусь сенсі поклоніння, визнання Когось, Хто вище тебе, що не дуже зрозуміло і часом чуже для багатьох сучасних людей, може стати відправною точкою дуже цікавої подорожі.
Так, у мене спочатку були деякі інші ідеї щодо назви, але вона з’явилася природно, як деяка ключова думка, яка виникає в серці, коли працюєш над книгою. Адже книга змінює не тільки читача, а й того хто пише. Так і має бути.
Питання – Алла Шумило
