Після тривалого часу з’явилася можливість для Церкви адвентистів сьомого дня знову направити пастора на служіння капелана в армії Чеської Республіки.
Після тривалого часу з’явилася можливість для Церкви адвентистів сьомого дня знову направити пастора на служіння капелана в армії Чеської Республіки. З жовтня 2020 року Томаш Харастей служить у 15-му саперному полку в місті Бехине як військовий капелан. Харастей одружений та є батьком двох синів. Нещодавно він дав інтерв’ю про своє служіння і його зв’язок із місією церкви.
Томаш, спочатку я хотів би запитати, як Бог покликав вас до проповідницької роботи?
На це запитання дуже важко відповісти коротко, і водночас воно дуже особисте. І я не хочу, щоб відповідь була якимось кліше. Питання про Боже покликання – я вірю, що Бог покликав мене бути проповідником, але, озираючись назад, я не можу точно відповісти, як це сталося. Тут зіграло роль і моє рішення.
Ви працювали пастором у кількох місцях. Чи не могли б ви назвати місця, де ви служили, і розповісти, яка частина проповідницького служіння вам найближча?
Я почав своє проповідницьке служіння в громаді міста Сухдол над Одрою, потім найдовше прослужив в Оломоуці, Простейові та зовсім недовго в Брно. Я вірю, що отримав від Бога духовні дари, а також велику довіру від Бога. Однак, бувши молодим, гонористим проповідником, я часто використовував ці дари не для звеличення Бога та Євангелія про Нього. Озираючись назад, я думаю, що найважливішою сферою мого служіння мала бути молитва і час, проведений у смиренні перед Богом. Але я з великою любов’ю згадую всі ці місця, тому що скрізь я зустрічав справді особливих людей, у яких я міг навчатися та отримувати уроки. У мене чудові спогади.
За останні 15 років значно збільшилася кількість капеланів, які працюють у в’язницях і лікарнях. Ви вирішили працювати в армії. Що спонукало вас зайнятися цим служінням?
Звичайно, я дякую адвентистській церкві за те, що вона дозволила мені прийняти це служіння після багатьох обговорень. Я можу сказати, що пішов на це, бо це був виклик, адже на той час наша церква не мала капелана в армії. Або я можу сказати, що мені потрібні були великі зміни в житті, і це теж буде правдою. Є кілька причин. Можливо, найважливіший переломний момент стався, коли моя дружина рішуче підтримала мене після щирої молитви про це. Вона сказала мені, що Бог відповів на її запитання про Свою волю конкретною відповіддю – “так” – бути військовим капеланом. Після цього я вже не вагався. Це було таким підтвердженням того, що це було правильне рішення і що Бог благословить мене в цьому служінні.
Відомо, що підготовка до служби в армії є складною не лише для призовників, а й для капеланів. Чи не могли б ви розповісти, які умови вам довелося виконати та що від вас очікувалося перед початком роботи?
Як капелани, ми повинні пройти таку саму підготовку, як і будь-який інший солдат, який приходить в армію. Тож це була досить складна підготовка, а потім різні службові курси, наприклад, офіцерський курс. Я думаю, що всі курси та навчання, які ми проходили, були цікавими та корисними. Водночас ми повинні проходити тести на фізичну підготовку тощо. Крім того, нам також доводиться проходити досить докладне психологічне обстеження.
Як виглядає ваш типовий робочий день?
Капелан, через свою посаду, є частиною командирського особового складу. Тому він бере участь у різних нарадах, зустрічах особового складу тощо. Командири часто кажуть, що старший прапорщик, капелан і психолог – їхня права рука, особливо коли йдеться про їхній підхід до людей. Таких людей дуже багато. Конкретно в нашому полку, в якому три батальйони, трохи більше ніж тисяча осіб, або солдатів, якщо хочете.
Кожен день проходить по-різному. Зміст дня зазвичай включає участь у деяких зустрічах. Збори справді дуже ефективні, і очікується, що люди будуть готові та зроблять свій внесок.
Я проводжу конкретні бесіди з людьми, з якими мене попросили поговорити. Я часто проводжу семінар з етики для певних груп, а також беру участь як капелан у деяких тренінгах.
Часто командир посилає нас поїхати туди, де розквартировані солдати, і привезти звідти ідеї та свої міркування. Приблизно раз на два тижні я проводжу богослужіння в місцевій церкві. Іноді я виголошую промови на певних заходах, виступаю як ведучий або оратор на похоронах та весіллях.
У чому різниця між капеланством і пасторською роботою?
Одна з фундаментальних відмінностей полягає в тому, що люди, до яких я звертаюся як капелан, – це здебільшого ті, хто вважає себе так званими невіруючими. Я думаю, що світське середовище більш “прощає” і приймає людські помилки. Воно загалом більш терпиме. На відміну від капелана, пастор, звісно, перебуває під великим тиском, який вимагає від нього бути взірцем досконалості, бути бездоганним тощо.
Але я думаю, що зв’язок між церквою і світським середовищем полягає в тому, що і там, і там є “хворі” люди. Усі ми, в певному сенсі, хворі. З моєї точки зору, важливо не гратися в лікарів та експертів, а передавати іншим, що єдиний справжній лікар – це Бог, і що всі ми потребуємо дива зцілення – суспільство навколо нас, церква, а також ми самі.
Пасторам доводиться нелегко. На них чиниться величезний тиск з боку сил, які виходять не від Бога. Але я хотів би, щоб ми сприймали проповідника і капелана як рівних служителів Бога з усім, що притаманне людству на цій землі. Єдиний, хто змінює людські життя, має бути Бог та Його любов.
Оригінальна версія цієї статті була опублікована Чесько-Словацькою уніонною конференцією.
Петер Чік, Чесько-Словацька уніонна конференція та Adventist Review.
За матеріалами Adventist Review
