Розповідає Олексій Опарін, доктор медичних наук, письменник.
Розкажіть про головні епідемії давнини, попередніх століть в порівнянні з сьогоднішньою епідемією коронавірусу. Люди дуже налякані. Чи є підстави його так боятися в порівнянні з тим, що було раніше?
З поняттям «епідемія» стикаємося в основному в епоху Середніх віків. Давній світ знав поодинокі епідемії, явища, які ми можемо назвати з певною часткою пандемією. Але саме пандемія, в нашому сучасному розумінні, до нас приходить з епохи Середньовіччя.
Історія виділяє кілька провідних пандемій.
Перша найбільша епідемія пандемії, яка мала місце на нашій планеті – це так звана юстиніанова чума, яка тривала протягом 6-го і частково 7-го століть. Особливістю цієї епідемії було те, що вона поширилася на 3-ох континентах. Це Європа, Азія і Африка. Сьогодні ми не можемо сказати точну кількість жертв даної епідемії, але в середньому вчені погоджуються з тим, що кількість жертв перевищувала 100 млн. Варто врахувати, що це 100 млн. на тодішнє населення нашої планети, яке в рази було менше сучасного. Сучасники тих подій описують, що вулиці буквально були завалені трупами людей. Як правило, в кожному будинку були померлі, і їх кількість не вимірювалося одним або двома людьми.
Друга найбільша епідемія відбувалася в 14 столітті, і вона увійшла в історію під назвою «чорна смерть». Ця епідемія, як вважають, почалася в Китаї, потім через золоту орду вона досягла меж Криму. Пізніше при облозі Кафи, генуезького міста, війська золотоординського хана Джанібека стали катапультами стріляти в Кафу зараженими людьми. Це перше використання бактеріологічної зброї, зафіксоване в історії.
Потім генуезькі кораблі з Кафи чуму привозять в Італію. «Чорна смерть» описана багатьма її сучасниками, зокрема Джованні Боккаччо, Франческо Петраркою. І в тих, з одного боку, художніх творах дуже добре відображений той дух, який панував в тодішніх європейських містах.
За середніми підрахунками, “чорна смерть” забирає до 1/3 населення Європи. Багато міст Європи вимирають на 80-90%.
Говорячи про епідемії середньовіччя, також хочеться особливо зупинитися на такій страшній епідемії, як «проказа». Сьогодні це захворювання порівняно мало відоме. В основному воно спалахує в періоди його захворюваності в Середній Азії, в деяких азіатських країнах. Якщо говорити про проказу епохи Середньовіччя, занесену до Європи в епоху хрестових походів, необхідно відзначити, що тільки в одній Франції існувало близько 2 тис. лепрозоріїв, тобто тих місць, де знаходилися хворі на проказу. Проказа, дійсно була страшним бичем середньовічного суспільства.
Якщо ми будемо згадувати епідемії вже новішого часу, зокрема епідемію грипу, яка увійшла під назвою так званого іспанського грипу, хоча, насправді, перші випадки цього грипу, вони були зареєстровані в США в 1918 році. Іспанія, яка була нейтральною стороною в ході Першої світової війни, перша повідомила про незвичайну і злоякісну форму грипу, яка мала місце, так як воюючі країни в Першу світову війну в політичних цілях тримали в секреті, скільки людей загинуло від цієї епідемії. Тому цей грип входить в історію під назвою саме іспанського грипу.
Сьогодні вчені також дебатують, скільки людей померло в результаті іспанського грипу, тому що завжди визначити смертність при будь-якій епідемії складно тому що, з одного боку, смерть може бути зумовлена тільки цим захворюванням, або дане захворювання навіть протікає порівняно сприятливо, може призвести до смерті хворого, ослабленого іншими супутніми захворюваннями. В середньому, кількість жертв іспанського грипу варіюється в районі 50-80 млн.
Тому, якщо в контексті цих великих епідемій давнини аналізувати сучасну епідемію, то цифри здадуться дуже незначними. Однак, сьогодні ми повинні розуміти, що незалежно від того, скільки помирає людей, вмирають мільйони як в минулому або вмирають сотні як зараз, необхідно слідувати і дотримуватися строгих санітарно-епідеміологічних правил, щоб кількість тих жертв, які ми маємо сьогодні (нехай відносно незначних у порівнянні з іншими епідеміями давнини) не стала більшою.
Куди ви підете після карантину?
На роботу.
Чому саме туди?
Справа в тому, що сьогодні наш навчальний заклад, як і більшість інших ВНЗ, працює в дистанційному режимі. Зберігається проведення дистанційних курсів, навчання для лікарів. Зберігається робота з аспірантами, написання статей, монографій. Також я ходжу в лікарню. Кількість хворих в стаціонарі сьогодні невелика, але ці хворі є. Хворі, які лежать із захворюваннями, які не мають відношення до коронавірусної інфекції. Це гіпертонічні, ішемічні хвороби серця, виразкові хвороби. Ці хворі потребують консультації в міру необхідності. Дані хворі консультуються і оглядаються. Тому, перше, куди ми підемо, буде робота, оскільки буде кінець навчального року. Ми сподіваємося, що в кінці травня – на початку червня карантин буде припинений, почнуть працювати навчальні заклади і тому, як наслідок, перше місце – це буде робота.
Як би ви провели карантин інакше, то яким чином?
Ви знаєте, напевно, якби карантин провести інакше, потрібно з самого початку знати час початку і час закінчення карантину. Оскільки завжди, коли відомі якісь тимчасові інтервали, простіше зорієнтувати свій робочий час. Зараз я практично щодня, за винятком 2-х випадків, встаю, як зазвичай, о 7 ранку. У мене йде чітко розпланований день, що я повинен зробити протягом дня, але все одно, одна справа, коли ми плануємо це на день-два, на тиждень вперед, а інше – коли карантинні заходи тривають фактично близько 2-х місяців. Тому, якби знати тимчасові терміни карантину, було б простіше спланувати свою роботу, яка пов’язана з медичною діяльністю, так і з діяльністю по вивченню історії, в тому числі історії медицини.
Що б ви змінили в собі, стосунках з оточенням і своєму способі життя, якби ви озирнулися на карантин вже сьогодні після його закінчення?
Ви знаєте, може відповідь буде дещо самовпевненою або навіть неправильною. Принципових моментів, напевно, ніяких. Завжди незалежно: чи карантин є, чи його немає, є певні справи на роботі, в сім’ї. Є аспекти, які ми робимо на роботі, є моменти, які ми робимо вдома. Тому принципових змін, великих зрушень, напевно, немає, за винятком того, що дуже часто в Біблії протягом багатьох років, досліджуючи її, ми завжди говорили про події останнього часу, про хвороби. І в першу чергу страх і очікування лих в людях стане однією з ознак швидкого приходу Христа. Але коли це настало, до цього психологічно ми не були готові.
Відносно себе, я б, напевно, кардинально змінив би своє ставлення до багатьох біблійних текстів, які, з одного боку, я начебто непогано знав, але коли прийшло, принаймні, часткове виконання цих текстів, так як ми не знаємо часу приходу Христа. Але ми розуміємо, що ця епідемія – одна з подій, що докорінно змінила життя, свідомість людей, життя нашого суспільства. Я б змінив своє ставлення до цих ключових слів Біблії.
Чи є щось позитивне в цих незвичайних обставинах?
Ви знаєте, є! Про це сьогодні багато говорять і вказується.
Перша позитивна обставина та, що це можливість зупинитися. В Біблії є дуже гарний вірш в книзі Єремії 16 розділ, 16 вірш: «Зупиніться на дорогах ваших». Ми живемо у час колосальних швидкостей, коли ми не встигаємо зупинитися тільки для того, щоб просто подивитися: яке гарне дерево, небо, захід сонця. У нас на це не залишається часу.
Ми постійно перебуваємо в якомусь інформаційному потоці, бурхливому інформаційному потоці. Іноді, навіть псевдо інформаційному потоці. Переважна частина тієї інформації, яка нам подається – це та інформація, яка не варта нашої уваги. Тому карантин – це час зупинитися! Час зупинитися і задуматися над особистими хвилюючими питаннями, які стали одними з кардинальних у відомому творі Генріка Сенкевича «Куди йдеш».
Сьогодні особливий час, коли я можу порадити всім: менше бути в соцмережах, менше звертатися до смартфону, а більше читати книги, а якщо ми й звертаємося до засобів масової інформації або до тих засобів масової інформації, яку містить мережа інтернет, то дійсно звертатися до проповідей. Нехай це не виглядає якось старомодно, якось дуже правильно. Це дійсно хороший час, коли ми можемо зупинитися і задуматися: заради чого ми живемо? Який сенс нашого життя? Що буде далі?
Запитання – Максим Балаклицький
