Василь Козак розповідає історію своєї сім'ї.
Хата наша знаходилась у сусідстві з молитовним будинком. Це було в Чернівцях, громада звалася Жучка. У наступному році вона святкуватиме століття. Цю громаду відвідувало до тисячі осіб. Батько час від часу конфліктував із віруючими, тому що ми жили навпроти молитовного будинку, й батькові не подобалося, що віряни заїжджали на його територію... Багато хто з них приїздив на автівках і то вони автівку не так ставлять, то дуже близько до нашого тину, то ще щось... Вічно він шукав зачіпки, щоб посваритися з ними. Це тривало багато років. Але ми зростали разом із дітьми віруючих батьків. Від цих дітей ми знали про Бога, знали, що вони святкують суботу як святий день Господній...У нашій сім'ї ми святкували неділю, хоча яке то було святкування... До обіду. Далі виконували роботу з догляду за худобою. Проте від сусідів ми знали, що якщо це субота, то вони ніякою роботою не займаються. Чому батько конфліктував із віруючими? Можливо, це було пов'язано з його емоційністю. Але зараз, коли я вже знаю біблійних героїв, то міг би порівняти мого батька з апостолом Павлом. На початку той був гонителем віруючих. Не усвідомлював, що робить щось зле для Бога... Так само й з моїм батьком. Він вірив у Бога. Як і всі православні люди, до церкви ми ходили рідко… Він переймався за свою територію, за маєток. Траплялися сварки й з іншими сусідами... Гадаю, що це більше залежало від його характеру. Такий він був конфліктний чоловік. Але й до нього прийшло прозріння, тому що пізніше, вже у похилому віці, коли йому виповнилося 70 років, батько почав читати Біблію.Проте коли батькові була потрібна допомога, він більше схилявся до того, щоб запитувати про неї саме в адвентистів, а не у православних… Може, тому що це було по-сусідськи... А можливо, він знав, що ці люди не відмовлять…СЕСТРАПершою у нашій родині моя сестра почала святкувати суботу. Мати, пам'ятаю, після її хрещення три дні лежала на ліжку і не розмовляла з нею. Сприймала це як сором для родини. Мама працювала у їдальні, й коли було якесь весілля чи інша подія, кликали мою маму. До нас добре ставилися. Та й родина у нас велика, багато родичів... Ми, чоловіки, також приходили та допомагали, будували шалаші для якогось святкування. Пам'ятаю, що з нами люди рахувалися — ціле наше оточення, ті люди, серед яких ми жили...Моя сестра раніше була “як усі”. Ми ходили до православної церкви. А потім почала відвідувати різні конфесії... Сестра це пояснювала тим, що бажала знайти правду. Почала відвідувати баптистів і різні інші церкви.Чому сестра вирішила залишити православ'я? Можливо, через те, що ми виросли із сусідами-адвентистами... Так вона почала читати Біблію. Коли сестра вже проживала у Житомирській області, то знайшла церкву, яка збирається суботами, — адвентистів сьомого дня, — та почала її відвідувати. Скоро зрозуміла, що це саме та церква, яка сповідує Біблію. Інші сестри не були у захваті від її вибору, але вони не хотіли конфліктувати. Нас у родині четверо дітей: три сестри та я.А ось батьки були жорстко проти. Мама, справді, по три дні не хотіла ні їсти, ні пити. Батько теж був налаштований негативно. Чоловік сестри також був проти її вибору та погрожував, що буде брати розлучення...Нічого з цього не сталося, але вони чинили серйозний тиск на неї. Але сестра тоді сказала: “Ви робіть, що вважаєте за потрібне, а я пізнала правду та нікуди звідси не піду”.Це було перед початком 2000-х років. Пам'ятаю, я тоді до батька та мами говорив: "Чому ви так хвилюєтеся? Немов би вона, дівчина, та й справді вчинила щось варте сорому! Чи вона дитину нагуляла? Так, вона пізнала правду. Ми зростали з усіма цими людьми, бачили, як вони живуть та що святкують, що це спасіння..."А ми живемо у хаті брата мого діда. Оскільки він не мав своїх дітей, то взяв нас жити у свій маєток, на свою землю, щоб ми його доглядали. Ми деколи приїжджали до сестри у Житомирську область. Ми знали, що то вона не їсть, та й не везли їй свинину чи ще щось, — прийняли її, що вона така. І ось, скільки б ми до неї не приїздили, вона нам мало-помалу розповідала. Тато з мамою категорично не хотіли те слухати. Але потихеньку, час від часу вже почали ставити запитання... То батько щось запитає, то мати. Вони при цьому казали: "Ні, ми це не збираємося приймати..."А сестра відповідала: "Ну, добре, я змушена вам засвідчити, що якщо ви не будете спасенні, то щоб не казали, що ви цього не знали, чи вам ніхто не казав..."БАТЬКОІ так, під впливом таких обставин, тато десь після 70 років почав читати Біблію...Я після одруження проживав у місті Чернівці. Батьки ж жили за містом. І ось, коли я на вихідних приїздив до них, то батько мені почав казати про суботу...На той час мені було 47 років. Я йому відповідав: "А я те все знаю. Й коли мені буде за 70, — 72 чи 73 роки, — я також почну читати. А зараз я здоровий, в силі, маю бізнес і не можу все це залишити..."Коли в батька знайшли рак та зробили йому операцію, то після операції він захотів охреститися... Він прожив ще десь з пів року...Й зі своїх 73 років він близько 40 чи більше років, прожив пліч-о-пліч з адвентистами. І коли він хотів вже прийняти хрещення, хотів прийняти Ісуса Христа, як свого Господа та Спасителя, — тому що він вичитав, що саме субота є Божим святим днем і що той, хто буде вірити, спасеться, — то він почав розповідати мені. Але я все відкладав... Мама також не сприймала цього. Їй вже сестра раніше розповідала. Але коли почав розповідати батько, вона не хотіла йому перечити...А ще перед смертю батько просив прощення у церкви, кого він там образив, з ким сварився... Щоб вони йому простили, тому що він вже щось відчував. Говорив: "Щоб я перед смертю міг легко відійти..."Церква йому простила, як і ми прощаємо, як Бог нам прощає. Після батькових похорон члени церкви засвідчили нам своє співчуття - і запросили мене та маму. Ми тоді й завітали туди. Мені все сподобалося, але робота, цей світ, бізнес ще деякий час не відпускали... МОЄ УВІРУВАННЯЧерез рік після татової смерті приймає хрещення мама. Їй тоді було 80. А через рік після мами, приймаю хрещення я.Через сестру, яка уже давно в церкві… Я, змучений від роботи, бізнесу, кордони-закордони, постійні телефонні дзвінки, — так хотілося вже відпочити, щоб я не бачив нічого цього… Я сказав про це сестрі. Вона відповіла, що подумає. А через деякий час телефонує мені та каже, що є відпочинок для тебе, тут, у лісі...Я подумав, що потрібно відпрошуватися з роботи. Щоб я міг, дійсно, поїхати, відпочити, без телефонів, без роботи...А сестра мені так і сказала, що це буде відпочинок на базі піонерського табору в лісі: "Тут і зв'язку немає. Якщо йти до якогось житла, то потрібно півтора кілометра йти дорогою". Я відповів: "Це супер!" Так вона мені знайшла наш, — уже наш, — адвентистський табір у Шепетівці Хмельницької області. Отож, я згодився та їду туди. Пастор Жан Стангеліні на той час проводив біблійну програму. Ще навіть не пройшло 10 днів, а я, прослухавши, напевно, перші днів п'ять його програми, усе записую, хоча він казав: "Василю, не записуй, — я дам тобі "флешку" (носій комп'ютерної пам'яті), й ти все собі завантажиш".Я відповів: "Ні, коли я записую, то все почуте мені більше в пам'яті відкладається."Там був там ще один пастор, — Віктор Прокопчук. Він жив разом зі мною в кімнаті, тому що перед поїздкою я так і говорив сестрі, що хотів би, щоб разом зі мною жив чоловік, який буде добре розбиратися в Біблії. Щоб він міг мені щось розповідати.У кімнатах було по двоє-троє людей. У нашій кімнаті проживало троє: я, Віктор і його син. Отож, пройшло п'ять днів табору, та я кажу до пастора Віктора: "Хочу приймати хрещення".Жан, почувши про це, каже: "Та ти не спіши. Спершу дослухай до кінця цілу програму”. Сидів тоді десь на третьому ряді, та пересідаю на перший, щоб усе уважно слухати, нічого не пропустити. Так пройшло десять днів. Був заклик, і з 40 людей, що слухали програму, охрестилося 5. Я був одним із них. МАМАМоя молодша сестра наразі в Італії. Коли я прийняв істину, то "палаю" весь: хочу всім розповідати. Як інша моя сестра колись розповідала мені, а пізніше тато, мама, коли прийняли хрещення. Пам'ятаю, приїжджаю до мами після роботи, з дороги втомлений, якщо щось не так зроблю, вона мені одразу говорила: "Це неправильно. Має бути інакше. Субота — це істина". Я кажу: "Мамо, ви були такою противницею, кричали, коли сестра прийняла хрещення... Ви три дні лежали..."А вона відповідає: "То не я була, а то зі мною щось діялося. А зараз я тобі кажу, якою є правда. Отож, ти роби висновок..."Коли я з'їздив у Шепетівку, приїжджаю додому, — а мама моя ще нічого не знала, оскільки я їй не дзвонив і нічого не розповідав, знала лише сестра, котрій я наказав, щоб вона нічого мамі не казала, — отож, я приїжджаю додому після хрещення та зі свідоцтвом про хрещення. Заходжу до хати, — а до мами на той час завітали її подруги, сусідки наші, адвентистки також. Їм десь по 80 років. І вони всі разом спілкуються. А тут заходжу до хати я, та й кажу: "Доброго дня, доброго дня! Приймайте ще одного суботника..."І показую їм свідоцтво про хрещення. Ті дві сусідки й не вірили, — кажуть: "Не може цього бути!" А я кажу: "Ось свідоцтво — читайте!" Вони були на сьомому небі від щастя. Після хрещення, я всім також хочу розповісти! Й так і сталося: всім розповідаю, якусь музику вмикаю в автівці, — хтось з пасажирів слухає, а інші кричать: "Вимкни!"СЕСТРИІ так я почав дзвонити молодшій сестрі, яка в Італії. Вона на той час ще не була в церкві. Я посилав їй телефоном свідоцтво. Та вона також і сама про все це знала. Вона ж з нами зростала, по сусідству з віруючими. Так що їй не потрібно було щось довго розповідати, чи до чогось примушувати. Але я десь упродовж року їй пересилав все, що вважав за потрібне. Одного разу вона мені дзвонить і каже: "Завдяки тому, що ти мені все це надсилав, я також почала читати та зараз вже прийняла хрещення". Залишається ще одна сестра, старша. Їй зараз 70 років. Вона, так само як і тато наш колись, агресивна. Сказала, “мені можеш не розповідати, тому що я вашої віри не прийму”.Отож, у мене "спортивний інтерес" завоювати для Христа ще одну душу...Я кажу: "Та це не наша віра! Це віра спасіння. А ти дивись, як зараз живеш..."А вона така затята противниця, точнісінько, як колись був тато. Отож, я кажу їй: "Дивись, щоб ти встигла". СИНТепер я в Англії. Приїхав до сина. Мабуть, уже рік пройшов відтоді, як він зробив мені запрошення. Але я довгий час не хотів їхати... Немовби вдома все маю, мені нічого не потрібно... Але щось мене тягнуло.Проте за віком ще не міг виїхати за кордон. А коли в лютому мені минуло 60 років, син каже: "Якщо я буду планувати одруження, то ти зможеш приїхати до мене на весілля. То приїдь сюди, і я тобі зроблю документи, щоб ти у потрібний час міг приїхати до мене ще".Я тут місяць-півтора. Потихеньку починаю розповідати сину... Коли я тільки приїхав, він також нічого не хотів слухати. Тільки я починав щось говорити про Бога, він одразу казав: "О, знову починається..."А тепер, на цьому тижні у четвер, коли ми з сином були у парку, — а ще приїхала моя донька, син дочці теж зробив запрошення, хоча вона живе неподалік, приблизно кілометрів 150 від Лондона, — ми знову зачепили тему про Біблію. Говорили, що це слово Боже. І син каже: "Зараз ми подзвонимо сестрі та запитаємо її, який день потрібно святкувати. Я, звичайно, не збираюся нічого приймати, лише запитаємо її". І от ми дзвонимо та я кажу: "Таню, ти також читаєш Біблію, — отож, який день в Біблії написано, що святкувати потрібно?"Вона відповідає: "Суботу". Я кажу, звертаючись до сина: "Ти чуєш?"Він відповідає: "Ну, то й що, що написано?! Я все одно не буду святкувати те, що там зараз у Біблії написано". Я кажу: "Ні, так було написано ще 2000 років тому. Це записали люди, натхненні Божим Святим Духом.""А, то це люди писали!" "Не прості люди, а незвичайні. Люди, натхненні Духом Божим! І те, що Він їм казав, те вони й писали. Спершу 10 заповідей були записані Божим перстом на плитах кам’яних..."А сам кажу до дочки: "Таню, ти пам'ятаєш, бабуся наша також була православною. А пізніше вона говорила, який день потрібно святкувати. Коли почала читати Біблію". Син згодом запитує: "А чому моя бабуся не ходила у церкву суботами?"Я кажу: "Тому, що традиції. Тому що вона більше замислювалася над тим, що люди скажуть. І це її тримало. Але зараз є достатньо інформації в мережі Інтернет. Можна знайти. Знайди сам Біблію та почни читати, щоб я тобі нічого не казав. Ти ж з інтернетом добре обізнаний: заходиш в Інтернет і дізнаєшся все, що тобі потрібно, все, що тебе цікавить..."Свідчу і на роботі тут. Син тримав її для мене, щоб потім самому перейти на іншу. Так що я з першого дня по приїзді в Лондон працюю. Але мені тут тяжко свідчити, оскільки я не знаю мови. Син написав мені декілька слів, котрі мені потрібні для роботи, й так я спілкуюся... А решти — не знаю. Користуюся більше мовою жестів.І коли в п'ятницю ми йдемо додому, щоб в суботу бути вихідні, — а вони, інакше, у суботу працюють, — і старший дякує мені за робочий тиждень, що я відпрацював, що все було добре та каже: "Щасливого вікенду! Зустрінемося у понеділок.""А завтра, — каже, — я буду мити автівку..." На що я відповідаю: "А я завтра йду до церкви..."