Народився в Чернігівській області в невеликому містечку Варва. Пасторське служіння здійснює з 2004 року. Тепер служить у Сумській області - містах Путивлі, Білопіллі, Ворожбі.
Чи Ви в дитинстві зверталися до Бога?З дитинства від прабабусь чув, що Бог, є. Бачив, як вони моляться, ікони в їх домівках. Слухав їхні розповіді, а іноді, у важких ситуаціях, намагався молитися. У цілому, ріс безбожником, а забобони сиділи в мені глибоко.Коли навчався в Ніжинському училищі культури за спеціальністю «керівник духового оркестру», відчув свободу — почав курити, випивав разом із друзями. Але завжди знав і розумів, що це — неправильно.Напевно, непросто було вирватися з такої залежності?Одного разу, коли я жив в гуртожитку, мені наснився мій покійний дідусь. Я посеред ночі прокинувся від страху: побутує повір'я — якщо сниться покійник і кудись тебе кличе, значить, ти скоро помреш. Я вийшов у санітарну секцію, до умивальників, де о третій годині ночі не було нікого. Став на коліна й почав благати Бога: «Господи, я хочу жити, не хочу вмирати. Допоможи мені, допоможи мені!»Цей сон тисячу разів прокручував у голові. Тривожило, що не пам'ятав — повів мене за собою дідусь чи ні?Зрозумів, що я молюся Богові, але не знаю, як це правильно робити, й вирішив вивчити молитву «Отче наш». Пізніше десь знайшов цю молитву, вивчив, коли було важко, ходив до православної церкви, ставив свічку, вірив, що це допомагає. Але разом із тим продовжував вести вільний спосіб життя, не міг відмовитися від шкідливих звичок, які, як я розумів, негативно впливають на моє здоров'я.Коли стали молитися свідомо?У 1995 році забрали до армії, дізнався, що таке «дідівщина». Важко було переносити моральне й фізичне приниження — деякі молоді призовники не витримували такого ставлення. Мені теж приходили в голову думки: навіщо терпіти це все, навіщо мучитися? І все ж, я їх гнав від себе.У нашій частині був один капітан, за віросповіданням баптист. Одного разу він організував для солдат євангельську зустріч. Нас молодих зібрали в армійському клубі. Окрім капітана, прийшли два проповідники і втрьох вони проповідували нам про Ісуса.Їхні слова торкнулися мого серця. Особливо зворушила історія про митаря і його молитву: «Будь милостивий до мене, грішного». Наприкінці зустрічі вони закликали всіх прийняти Ісуса Христа як свого Спасителя, запрошували вийти вперед для покаяння.Вся зустріч так вразила, що я для себе вирішив: якщо хоч один із солдатів вийде — вийду й я. Ніхто не вийшов, і я залишився на місці. Нам всім подарували Новий заповіт, я намагався його читати, але нічого не розумів.Проповідь надихнула мене, і в важкі моменти служби я усамітнювався, вставав на коліна й звертався до Бога з молитвами «Отче наш» і «Будь милостивий до мене, грішного». І отримував сили зносити все й жити далі. Розумію, що через важкі обставини в армії Бог втихомирював мій молодий незалежний характер.Напевне, переживши такий травмуючий і разом з тим — духовний досвід у армії, у звичайному мирському житті було логічно прийняти Бога?Після армії, наприкінці 1996 року, влаштувався культорганізатором до Палацу Культури нашого селища. Приєднався до вокально-інструментальної групи: нас у ній було троє друзів-музикантів. Ми почали розважатися: виступали в концертах, на масових загальноміських святах, весіллях, проводах до армії, ювілеях. Не тільки багато виступали, а й багато пиячили. До того ж, після психологічного навантаження у армії, я багато курив. Це мене турбувало — такий спосіб життя спонукав мене шукати Бога.Доки я був у армії, мої бабуся й дідусь померли, тепер я жив у їхньому будинку. Іноді, коли нікого не було поруч, я волав, фактично, кричав Богові: «Якщо ти є — прийди і зміни моє життя! Таке життя мені нецікаве, зроби що-небудь, щоб було інакше!». Це були серйозні терзання душі.І як же Бог відповів?У відповідь на мої молитви, наприкінці лютого 1999 року, Володимир Шульга разом із київськими адвентистами почав проводити євангельську програму в нашому клубі. Приходило багато людей, міська інтелігенція: лікарі, вчителі.Моїй мамі дуже хотілося мати вдома Біблію, і вона цього не приховувала: відвідувала програму постійно. Їй сподобалося, вона весь час запрошувала мене послухати, але мені було все ніколи — справи, репетиції…Водночас я звернув увагу на молодь, яка брала участь у програмі. Мене привабила відкритість, радість, доброта: в моєму колективі, щоб порадіти, ми випивали! А ці люди без будь-якої причини були життєрадісними, оптимістичними. Саме це приваблювало. Я почав спілкуватися із ними, ставив запитання. Євангельська програма вже добігала кінця, коли я почав відвідувати зустрічі.Цей вчинок спричинив зміни у Вашому житті?Прийшовши вперше, сів під балконом — в тіні, щоб ніхто мене не впізнав. Йшла лекція про здоровий спосіб життя — про залежності та моральну поведінку людини. Проповідник описував пороки, але при цьому говорив про люблячого Бога, готового допомогти нам вирішити наші проблеми.Все, про що він розповідав, мені було близьке. Я страждав від цього. Коли наприкінці зустрічі він молився за особу в залі, охочу звільнитися від залежності, сльози лилися з моїх очей: відчув дотик Божої любові.Я побував іще на двох лекціях наприкінці програми, а мама отримала Біблію. По суботах у нашому клубі почала збиратися новоутворена церква — я не відвідував зборів.Напевно, мало відбутися щось надзвичайне, що змусило Вас подивитися на себе іншими очима?Одного разу, під час репетиції в нашій естрадній кімнаті, до нас зайшли дві дівчини. А у нас — «робоча обстановка»: накурено, якась закуска, пляшки на столі з попереднього вечора... І ось коли зайшли ці дівчата, виникло відчуття, що прийшли два світлих янголи. Коли я побачив їх, таких чистих, моя кімната здалася мені чорною, і в ній — я, як вигнанець: сиджу, курю, розучую грішні пісні! Мені стало так соромно! Кинувся прибирати: відкрив вікно — провітрити.Через розмову з ними Бог знову торкнувся мене: вони говорили про Божу любов до мене. Я запитав: «Як Бог може любити мене такого?» Але дівчата сказали, що Бог любить мене, Він і постраждав на хресті саме за такого, яким я зараз є. І я почав відвідувати зібрання.Це було єдине диво, перш, ніж Ви увірували в Бога остаточно?Перше. А потім якось знову приїхав Володимир Петрович Шульга, він навідувався зрідка. Я допомагав з апаратурою, і він запитав, як мене звати. Я відповів: «Андрій». Він поклав руку мені на плече, подивився в очі, примружився, ніби зазирнувши вглиб мого серця, і сказав: «Андрій Первозванний». І ця фраза мене ще трохи прив'язала до Бога. Господь немов невидимими мотузочками, поступово, але постійно прив'язував мене до Церкви.Коли ж Ви стали читати Біблію?Мені дуже подобається досвід першого живого спілкування із Богом через Біблію й молитву.У той час я неодноразово просив Бога змінити мене, моє життя. Розумів, що мені потрібна допомога в зміні, на яку я сам не здатен.Коли навесні 1999 року після Євангельської програми мама принесла додому Біблію, я дивився на неї, як на оберіг. Я не розумів, як її читати, але ті дві дівчини, котрі приходили до мене на репетицію, пояснили три важливі принципи розуміння Біблії, і я запам'ятав ці правила на все життя.Перший: визнати себе грішником, просити прощення за гріхи у Бога і визнати себе нездатним зрозуміти Святе Письмо.Другий: попросити допомоги у Святого Бога.Третій: просити в ім'я Ісуса Христа.І якось, одного дня…...На травневі свята стояла тепла погода. Нікого не було вдома. Я виніс на подвір'я покривало, став на коліна, поклав перед собою Біблію і сказав: «Господи, скільки разів я намагався читати Біблію, у мене не виходило. Знаю, що я — грішна людина, а Твоя Біблія — Свята книга. Ти прости мої гріхи й допоможи мені, будь ласка, її зрозуміти й прийняти. Про все прошу в ім'я Ісуса Христа». Так помолився, відкрив першу главу Буття, почав читати й думати. І так стало все ясно — шість днів творіння, кожен день Бог щось робив! Коли прочитав першу главу — почав міркувати та радіти з того, що все прочитане мені зрозуміле.Це був Ваш перший досвід живого спілкування з Богом?Сьогодні я знаю, що Бог говорить з людиною через її думки. Ми, в буквальному сенсі, не чуємо Бога. Він посилає нам думки, коли ми досліджуємо й розмірковуємо над Святим Письмом.Тоді я цього не знав, але почав міркувати над тим, як Бог створив Всесвіт, планети. І у відповідь на бажання мого серця, у мене виникла думка: «Ти собі уявляєш хоча би цю Сонячну систему, яку Я створив?»Я почав згадувати шкільні уроки фізики, де нам показували будову сонячної системи, й у своїй голові уявив Сонячну систему в космосі.Наступна думка була така: «Ти віриш, що Я все це створив і підтримую?» І подумки знову відповів Богу: «Вірю».Третя думка: «Уяви себе на тлі Землі. Ти бачиш себе? » І в своїй свідомості я дивлюся на планету — блакитну, красиву — у чорному космосі. Намагаюся побачити себе там, але мене не видно. Я — як мікроб на тлі цієї планети; піщинка, яку побачити неможливо неозброєним оком. Тільки Бог може побачити з космосу нашу планету і кожну людину, її серце, думки, мотиви.Я почав розуміти, що на тлі цього Божого створіння, мене нібито не існує.Четверта думка була в формі запитання: «Так Я можу тебе змінити чи ні? Ти віриш, що Я можу тебе змінити?» Від неї у мене на голові заворушилося волосся, по тілу побігли мурашки — фізично відчув присутність Бога, побожний трепет у Його присутності. І відповів Богу: «Я вірю».З того моменту, з 9 травня, почалася сильна боротьба, яка тривала до 12 вересня. Бог змінив моє життя.Раз так, розкажіть про наступне диво, яке наблизило Вас до Господа.Влітку ми з молоддю поїхали на триденний пікнік із наметами — з ночівлею.Я зібрав речі, зустрівся зі служителем Олексієм Кузьомком. Сіли в машину, від'їхали на достатню велику відстань, і тут я згадав, що забув купити цигарки. Кажу: «Альошо, я забув купити сигарети, без них не зможу!» А він мені у відповідь: «Вони тобі не знадобляться, не переживай, все буде нормально». Ми їхали через село, я дивився навсібіч, сподіваючись побачити магазинчик і купити цигарки, але Олексій попередив, що зупинятися не буде. Я підкорився.Пікнік пройшов чудово: співали під гітару, я намагався згадати добрі пісні, вчився співати християнських разом із ними. Обійшовся без паління і був упевнений, що більше ніколи курити не буду. Повернувся — знову закурив.Як довго тривала ця внутрішня боротьба?Внутрішня боротьба тривала все літо: приходив до церкви, намагався не курити й не пити. Після цього знову ще більше занурювався у гріховне життя. Словом, кидався з боку в бік.Пам'ятаю, 11 вересня 1999 року, в суботу, з похмілля прийшов до церкви. Голова розвалювалася. На душі було важко від того, що вже півроку обіцяв Богові облишити гріхи, але нічого не змінилося — знову й знову повертався до колишнього життя.Після служіння молодь запросила до себе на обід, і я погодився. Дорогою підійшла до мене Галина, дружина пастора. Вона побачила мої внутрішні переживання, почала розмову зі мною. Я розповів, скільки разів обіцяв Богові змінитися. І що знову повертався до колишнього життя. І думаю, що Бог мене вже не почує й нічого для мене не зробить.Галина сказала: «Ти знаєш, блудний син теж уникав батька, але батько чекав на нього». І ця фраза зворушила моє серце.Після обіду, духовного спілкування й співу, я прийшов додому, став на коліна, помолився, відкрив Господу всю душу, все гріхи, які зробив у своєму житті. Розповідав Йому й відчував, що немов Хтось камінь за каменем знімає з моєї душі. Не знаю, скільки минуло часу, але того вечора я заснув, мов немовля.І гріховне життя так просто Вас відпустило?Не зовсім. Наступного ранку прокинувся з надзвичайною радістю і легкістю на серці від того, що ніщо мене не турбувало. Відчуття — ніби народився наново.Вийшов до батька й двох братів, які саме у цей момент палили. На мій подив, вони почали наполегливо пропонувати мені закурити. Я відповів, що не палю, але вони не заспокоїлися. Це було дивно, адже раніше треба було ще випросити у батька або старшого брата цигарки, а тут самі пропонують!Вони так наполягали, що я зрозумів, що потрібно негайно тікати. Швидко зібрався, вийшов на вулицю, і відтоді, з 12 вересня 1999 року почалося моє нове життя, а 18 грудня 1999 року уклав заповіт із Богом — прийняв хрещення.У церкві познайомився з дівчиною на ім'я Оксана, у 2002 році ми побралися.Які благословення Ви отримали в сім'ї?Те, що у мене є сім'я — вже благословення. Коли жив без Бога, особисте життя не складалося, це було однією з причин пошуку Бога.Я молився про сім'ю, і Господь благословив, давши дружину Оксану і двох дочок. Ілоні вже 16 років, а Богдані — 11.У 2004 році, коли у нас народилася перша дочка Ілона, нас з Оксаною запросили на місіонерське служіння до Київської області.Ми переїхали. Через п'ять років нас перевели в Чернігівську область. Там народилася молодша дочка, Богдана. Вона — ще одне благословення від Господа, тому й назвали її так.На Чернігівщині ми почали здійснювати пасторське служіння, потім нас знову перевели до Київської області. Зараз ми служимо на Сумщині.Які благословення Ви отримали, ставши пастором?Найголовніше — Бог мене тримає біля себе.Всі труднощі, через які доводиться проходити в служінні, це благословення. Найголовніше, що Господь до цього дня зміцнює, підтримує.Одного разу я зіткнувся хворобою: в моєму організмі було виявлено вірус гепатиту С. Спочатку я молився, щоб Бог мене Сам зцілив, оскільки грошей на лікування не було. Коли цього не сталося, був період переживань і запитань до Нього: чому так?Але у Бога Свої плани, методи й засоби. Одна людина, яка приїхала у своїх справах до України, дізнавшись про мою проблему, дала частину коштів на лікування. І після цього моменту, мені почали надходити гроші на лікування буквально звідусіль.Я ніде особливо не розповідав про свою проблему. Тільки просив друзів молитися за мене. За мене молилися, і Бог почав через людей надсилати кошти. Коли зібралася половина потрібної суми, я сказав Богові: «Господи, напевно, я буду починати лікування, адже я вірю: якщо Ти почав якусь справу, Ти звершиш її остаточно».Почав лікування і в процесі надійшла сума, необхідна для завершення. За місяць аналіз показав хороший результат, а потім і все лікування завершилося благополучно.Це підступна хвороба, але я живу з ласки Божої. Щороку здаю аналізи, упокорююся перед Богом, прошу прощення, дякую за можливість жити.Проходячи через всі випробування, бачачи, як Бог втручається, ще більше люблю Його. Він вабить мене до Себе.Не так давно мій організм пережив боротьбу з вірусом COVID-19. Останній аналіз показав негативний результат, і це було подарунком від Господа. Я не лікувався антибіотиками, використовував гідротерапію, вітаміни, трави. Дякую Богові за все.Це — духовне, а як же — матеріальне?Якщо говорити про матеріальні благословення — все, що нам потрібно, Бог завжди давав. Іноді з затримкою, випробовуючи нашу віру. Бували моменти, коли я форсував, поспішав, але Бог вирівнював і благословляв.Нам для служіння потрібен був автомобіль. Я, проігнорувавши певні принципи, взяв у борг велику суму в доларах. Купив машину, і в цей час виявили гепатит, почалася війна на Сході, різко піднявся курс долара. Ми з дружиною благали Бога, не знаючи, як вибратися з цієї ситуації. Господь допоміг продати той дорогий автомобіль. Я залишився без нього, зате без боргів, але пережив досвід зцілення від гепатиту.А потім Господь допоміг із придбанням машини. Хоча це й був простенький автомобіль, але він нам п'ять років допомагав у служінні, та й сім'ї. Бог постійно допомагав ремонтувати машину.Я усвідомив, що все, що дійсно потрібно для життя й служіння, Господь дає. Виховує в нас терпіння, вчить чекати й дає в найпотрібніший момент.Чи можете Ви назвати благословенням те, яким були до навернення до Господа?Бог не бажав, щоб я курив, пив. Бачачи, як я йду на смерть, Він використовував ці обставини, щоб залучити мене до Себе. І я дякую Йому за те, що все так і сталося.Мені складно сказати, кому легше прийти до Бога — таким, яким я був, чи тим, у кого все добре.Ті й інші приходять до Бога. Але знаючи себе, свою натуру, скажу, що мені потрібні були саме такі обставини. Не знаю, чи прийшов би я до Бога, якби було все благополучно.У мене бували моменти, коли я переставав чути Бога, втрачав із Ним зв'язок. Як правило, це відбувається тоді, коли ми втрачаємо Бога з поля нашого духовного зору, грішимо, тримаємо приховані образи. У смиренні та каятті ми можемо відновити втрачені стосунки.Він також бажає цього, адже Бог прагне спілкування з кожною людиною, усі ми його діти, а він — наш Батько. Він є любов.Запитання — Алла Шумило
