Іван Романюк – продюсер студії радіо “Голос надії” в Києві на Позняках
Як давно ви працюєте на радіо та як опинилися в команді медіа групи «Надія»?
На радіо працюю три щасливих роки, і сподіваюсь їх ще буде багато разом з медіа групою «Надія».
Я пам’ятаю, як у грудні 2015 року, коли я ще працював в адвентиському медичному центрі “Відновлення”, що в Івано-Франківську і думав про Новий рік. Підбивав підсумки, роздумував про те, що робити далі. Почав молитися, щоб Бог дав мені правильне розуміння, де ж моє місце у наступному році.
І Бог на серці дав таке відчуття, що щось в Новому році у мене зміниться, щось кардинально! Я не знав що, але чітко чув цей голос: «В тебе скоро щось зміниться!» Я навіть не міг складати плани, бо ця думка не давала мені спокою.
І вже на початку 2016 року, мені зателефонував давній знайомий – Констянтин Гальчинський. Він попросив: «Іван, приїдь будь ласка в Київ. Є розмова!»
Я зреагував на його прохання і приїхав у столицю. Тоді Констянтин сказав, що вони шукають менеджера на студію радіо «Голос надії», що розташована на Позняках і їм цікаво розглянути мою кандидатуру.
Саме так я потрапив на радіо. Протягом 10 днів, після співбесіди, мені сказали: «Ти нам підходиш. Чекаємо тебе на студії у якості менеджера!»
Найголовніше в цьому всьому, що я попав на радіо не тому, що я так хотів, а тому що бачив як Бог мене веде! Коли моє служіння в Івано-Франківську підходило до завершення, Бог попереджав мене про певні зміни. Багато виникало нюансів, але це було чітке Боже провидіння і я реально бачив, що Бог мене сам поставив на це місце, за що я Йому дуже вдячний! Досі бачу Його благословення!
Це для мене була нова сфера! Медіа, радіо, виробництво програм, спікерство – це для мене нова кухня.
Я багато чого не розумів і казав: «Боже, можливо, це не моє!»
Але є фраза, яка мене завжди надихала: «Якщо Бог дає якесь служіння або кличе до якоїсь справи, то Він не просто дає тобі цю сферу для служіння, Він дає тобі і бачення, і мудрість, і усвідомлення того, як виконувати те чи інше служіння!»
Саме це мене мотивувало і я бачив в цьому Боже провидіння. Я знав, що Він проведе! Бог так і зробив! За короткий час я освоївся і тепер, як риба у воді.
За що відповідальний продюсер на радіо?
Продюсер відповідає за радіопрограму, тобто, за її створення та розвиток, за розповсюдження та популяризацію. Успіх певного медіа продукту лежить на плечах продюсера.
І паралельно, я керую однією з студій радіо «Голос надії», а саме студією, що розташована в Києві на Позняках.
Розвиток програм, робота з командою, документація, договори, підписи, звіти, прямі ефіри, вирішення проблем в монтажі – все це мої обов’язки.
Продюсером скількох програм на сьогодні ви є? Яка з них улюблена?
Зараз повністю відповідаю за програму «WakeUP» – це тригодинна програма, яка виходить з понеділка по п’ятницю з 7:00 до 10:00.
Крім того, відповідаю за обідню програму «Порція настрою», яка також виходить 5 днів на тиждень з 13 до 15:00.
В принципі немає улюбленої, бо кожна програма особлива.
Ранковий ефір має свої родзинки, обідня свої. У кожної з них свій смак, але точно можу сказати, що мені подобаються усі програми, які виробляються на моїй студії!
Окрім продюсування, ви є ведучим. Що відчули, коли вперше сіли за мікрофон? Яким був дебют?
Коли вперше сів і взяв в руки мікрофон, було відчуття що я прийшов у перший клас, слухаю перший урок, на якому одразу перша контрольна і ти просто червонієш, тобі соромно і страшно водночас.
Але з кожним наступним разом ти так поринаєш в ефір, що тобі просто не хочеться вставати з робочого місця, не хочеться знімати навушники, адже приємні відчуття наповнюють тебе з ніг до голови.
А спочатку – це звичайно стрес, багато помилок, багато штучності. Якби я тоді слухав себе зі сторони, то сказав би: «Хто це там такий! Замініть його і звільніть!» Тому, дебют в прямому ефірі був важким.
Пам’ятаю, ми тоді на студії були з 5 ранку, аби щось не проґавити, не спізнитися.
Чи були певні страхи у роботі? Як з ними боролися?
Страхи були, і є, і будуть.
Тому, що нові виклики – це завжди страхи.
А як боровся? «Не зупинятись!» – повторював собі. Навіть тоді коли вам страшно, не зупиняйтеся! Страх згодом пропадає!
Не зупинятись, навіть якщо є помилки, всі помиляються!
Ми не з першого разу пішли, ми не з першого разу на велосипеді поїхали, все відбувалося поступово і з часом. Точно так само і в інших сферах нашого життя. Звичайно, я ще багато молився і Бог давав мир у серце.
Це допомагало мені боротися із страхами
Чи були в ефірах «ляпи»? Що найсмішніше можете пригадати?
Їх було багато і вони досі є!
Наприклад, в ранковому ефірі ми відкриваємо прогноз погоди на сьогоднішній день. Припустимо це 12 січня. Друг починає читати, а я розумію, що щось не те. Він каже людям: «Чекайте мороз, снігопад, хуртовину», а я не можу зрозуміти що до чого, бо ця зима зовсім не сніжить, сьогодні сяє сонце і взагалі тепло.
Виявилось, що співведучий читав прогноз погоди за 12 січня не 2020 року, а 2019.
Ось так буває, читаємо не за цей день, чи не за цей місяць, Весело в нас! Різні казуси, і зі словами, і з наголосами.
Важко спілкуватись з аудиторією, яку не бачиш? Ти ж ніби сам на сам…
Важко, бо часто ти забуваєш, що все таки не один в ефірі, а в тебе є аудиторія. Не потрібно з нею говорити формально, наприклад: «Вставайте! Все буде добре». Найкраще – це максимально уявити, що ці люди перед тобою. Що вони можуть зараз робити? Та будь що: чистити зуби, снідати, збирати дітей у школу, вони в дорозі, вони в маршрутці.
Тому, спочатку важко, але якщо ти маєш особливу місію – говорити до людей і при цьому робити їхній ранок прекраснішим, все стає на свої місця. Важливо, говорити від серця до серця, максимально жити разом з аудиторією.
Чи приходять до вас гості в програму? Як із ними знаходите спільну мову?
Гості раніше частіше приходили, зараз рідше.
В будь-якому разі наше завдання з усіма знайти спільну мову.
З одними легше, бо дуже комунікабельні та веселі, інші навпаки, не розмовні.
Пам’ятаю була програма в ефірі про виховання дітей, назвемо гостю Тетяна Іванівна і я питаю в неї: «Як ви вважаєте, що робити, коли дитина нечемно себе веде?» А вона відповідає: «нуу… я знаю.. ну… що з ними робити?» Наступне моє питання: «можливо, треба дати зауваження?» А Тетяна Іванівна каже: «ну… напевно». І я знову і знову ставлю їй питання, а людина нічого сказати не може… тут доводиться спасати ефір.
Люди різні, хтось боїться говорити на публіку, хтось тільки це і любить робити. По-різному буває. Але ми спочатку просто спілкуємося з гостем, не поринаючи глибоко в конкретну тему, ми сміємось, жартуємо, щось розігруємо – це допомагає знайти спільну мову. А вже потім відкриваємо тему.
Дуже допомагає відкритися людині – це спілкування до ефіру. Варто просто подружитися з гостем, випити з ним чай та помолитися.
Плюси і мінуси вашої професії?
Радіо – це місце, де ти можеш розвиватися і впливати своїми словами на звичний хід речей. Тут ти можеш підкріпляти серця інших і дарувати їм справжню надію та підтримку.
А щодо мінусів, то не висипаюся я. Не важливо о котрій ти ліг спати, а о 5:00 треба вставати!
Хоча для мене мінуси – це виклики, які ти намагаєшся вирішити. І це цікаво! Тому, я тільки плюси бачу!
Чи відчуваєте ви Бога у вашій професійній діяльності?
Без Бога тут ніяк, адже це християнське радіо.
Я сам по команді бачу, якщо ми молимося, більше особистого часу проводимо з Ним, то реально є фідбек. Люди відчувають, що ти даєш їм не черствий хліб, а свіжий. Тому, якщо ведучий відчуває Бога, то і слухачі його відчують. Ми несемо надію, ми знайомимо людей з Ісусом, в цьому неможливо не бачити Бога!
Звичайно, бувають проблеми. Наприклад, коли ведучий захворів і ти за три хвилини пишеш тригодинний сценарій прямого ефіру! І ти реально його пишеш з Божою допомогою! І все вдається!
Якби я не бачив тут Бога, я б пішов з цього радіо.
Мене найбільше надихає те, що ти працюєш силою Божою та говориш про Бога до сердець людей!
Запитання – Анна Рябенко
