Розповідає Оксана Радіч, начальниця відділу організаційно-правової роботи Харківського обласного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.
Державна політика України з питань захисту прав дітей спрямована на реалізацію прав кожної дитини на виховання в родині, саме в сімейному оточенні. Але, на жаль, не кожна дитина має власну біологічну родину, за деяких трагічних обставин дитина може стати дитиною-сиротою чи дитиною, яка втратила батьківське піклування. А як же тоді право дитини на зростання в родинному колі? Конвенцією ООН про права дитини визначено, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особистості необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння. Для цього державою передбачено декілька форм влаштування дітей, які мають статус, щоб вони мали можливість зростати і розвиватися саме в сімейному оточенні. Перш за все, пріоритетна форма – це усиновлення. При усиновленні дитина втрачає статус дитини-сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування. Усиновлення передбачає, що кожна дитина, яка є сиротою чи дитиною, позбавленою батьківського піклування, буде влаштована до осіб, які стануть для неї батьками, людей, які стануть для неї рідними, та в майбутньому майже біологічними. Дитина зростає в тому оточенні і відчуває піклування дорослих, їхню любов, тому вони стають рідними для неї. Це пріоритетна форма влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Також існують такі форми сімейного влаштування: 1. Встановлення опіки та піклування – влаштування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, в сім’ї громадян України, які перебувають, переважно у сімейних, родинних відносинах з цими дітьми-сиротами або дітьми, позбавленими батьківського піклування, з метою забезпечення їх виховання, освіти, розвитку і захисту їх прав та інтересів. Родинна опіка – це коли дитина зі статусом сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, має можливість бути влаштована під опіку або піклування до родини, яка є родичами її батьків або взагалі її сім’ї. Опіка від піклування відрізняється тим, що опіка встановлюється над дитиною віком до чотирнадцяти років, а піклування – з чотирнадцяти до вісімнадцяти років. 2. Коли немає можливості встановлення родинної опіки, піклування, то розглядається можливість встановлення опіки друзями чи знайомими, тобто є родина, яка мала відношення до біологічної родини дитини. Це друзі, знайомі, щоб дитині було комфортно виховуватися, та зменшити психологічну травму від того, що в неї немає біологічних батьків, або, якщо ця дитина позбавлена батьківського піклування, тобто її батьки позбавлені батьківських прав, вона також має можливість виховуватися в знайомому середовищі і бути в тих самих умовах. Опікуни чи піклувальники отримують допомогу.Якщо ми кажемо вже про наступні форми влаштування, то зазначимо, що існують прийомні сім'ї та дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ). 3. Прийомні сім’ї відрізняються від дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ) тим, що прийомна сім’я може виховувати від однієї дитини до чотирьох дітей. ДБСТ – це від 5 до 10 дітей. Максимум включає також біологічних дітей батьків-вихователів. Це найважливіша різниця. Обидві форми влаштування статусних дітей передбачають забезпечення фінансовою допомогою дітей та прийомних батьків і батьків-вихователів, здійснюються виплати з бюджету на утримання дитини, згідно з нормами утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.4. Крім зазначених форм сімейного виховання, в Сімейному кодексі України визначено ще одну форму – патронат. Він встановлюється над дитиною-сиротою або позбавленою батьківського піклування на підставі угоди із органами опіки і піклування та сім'єю другої особи (патронатного вихователя). Патронатні послуги оплачуються за угодою з місцевого бюджету, діти не втрачають свого статусу сиріт чи позбавлених батьківського піклування.Форм сімейного влаштування не досить багато, але вони забезпечують можливість дитини виховуватися в сімейному оточенні. З 2017 року в Україні впроваджується реформа деінституалізації закладів, що мали обов’язок виховувати дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування в умовах інституції. Наразі реформування відбувається величезними кроками. Здійснюється реорганізація інституційних закладів. Інтернатні заклади не повинні сприймати це, як спробу їх позбутися, але це сприймається системою та окремими керівниками по-різному. Сімейна форма влаштування є пріоритетом і інтернатні заклади реформуються відповідно до вимог сьогодення.У Харківській області в інтернатних закладах перебували 2732 дитини. З них тільки 180 дітей мали статус сиріт або ДПБП. Питання: куди подіти дітей з інтернатів, якщо біологічна родина не здатна забезпечити повноцінний розвиток власної біологічної дитини? Для цього державою передбачено ще одна форма сімейного виховання – це патронатна сім’я.Згідно із законодавством вони не стають батьками, а називаються патронатними вихователями. Вони забезпечують гідний розвиток, зростання і повне виховання дитини на певний проміжок часу (до 3-х, 6-ти місяців, а за особливих обставин може бути продовжено). Якщо є живі і здорові біологічні батьки, то діти підвищують свій рівень соціалізації і згодом повертаються до біологічних батьків. Але, на жаль, існують такі батьки, які не здатні забезпечити безпечні умови зростання та розвитку дитини і рівень її соціалізації знижується. Контроль за такими батьками державою покладено на місцеві служби у справах дітей. А для допомоги таким батькам, які потрапили у складні життєві обставини, самостійно подолати різноманітні обставини покликані фахівці із соціальної роботи системи Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. У Харківському регіоні фахівці із соціальної роботи центрів СССДМ допомагають таким родинам налагодити життя, звільнитися від того, що їм заважає виконувати свої батьківські обов’язки. Якщо не відбулось того, що родина соціалізувалася, тоді з патронатної сім’ї дитина влаштовується під опіку піклування, або до прийомних сімей, або до ДБСТ.Взагалі пріоритет – усиновлення! Однією з форм допомоги дітям-сиротам і дітям позбавленим батьківського піклування є наставництво. На жаль, законодавство передбачає, що наставника можуть мати лише діти, які цілодобово проживають в інтернатних закладах. Але у зв’язку з тим, що зараз повністю реформують систему, й у тому числі карантин сприяв тому, що рідше повертають дітей до інтернатних закладів. Може це стане поштовхом для реформ, щоб діти були разом з біологічними батьками. Було сказано, що в інтернатних закладах перебувало 2732 дитини. На жаль, більшість з цих дітей, мали біологічних батьків, а вимушені були проживати в інтернатах. Служби у справах дітей контролюють цей процес, у тісній взаємодії з соціальними партнерами кожній дитині забезпечують реалізацію права на родинне виховання. Центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді намагаються забезпечити надання соціальних послуг усім прошаркам населення, які цього потребують, але родини, які виховують дітей завжди в пріоритеті.Звичайно, є ризик, що біологічні батьки не повністю змінилися, щоб забезпечити дитині гідні умови для проживання у сім'ї. Але всі служби у справах дітей, центри СССДМ мають надію, що можуть подолати це. Сподіваюся, що наші партнери – громадські організації, які активно допомагають, і не байдужі люди, які мають в собі таку моральну складову, як допомога дітям, підтримають нас. Вони вже допомагають, співпрацюють з нами, і ми дуже вдячні організаціям та особам, які допомагають дітям і державі взагалі. На вашу думку, яка з цих форм влаштування найкраща для дитини?Якщо говорити про найкраще, то це те, що зазначено в законодавстві, тобто усиновлення. Воно не передбачає усиновлювачам коштів від держави, але є пріоритетним. Адже дитина відчуває себе не «тимчасовою», а справжньою, яка має можливість згадати, що таке батьки, як вони піклуються і роблять її щасливою. На жаль, усиновлення – досить складний і довготривалий процес. Не кожна особа, яка бажає усиновити дитину, може зробити це. Розглядається дуже багато документів, які підтверджують, що особа має психічну здатність (не має ніяких відхилень), що особа є дієздатною для того, щоб забезпечити себе, свою родину і ту дитину, яку вона бажає взяти. У Харківській області протягом першого кварталу цього року було вже 18 усиновлень. Це дуже добре. Це не дуже великий показник у загальному, але для процесу усиновлення значна кількість. Ми пишаємось тим, що відбувається і що процес популяризації усиновлення не завершується, пишаємося громадянами України, які стали усиновлювачами та батьками, які народили дітей серцем.Процес усиновлення – складний процес. Як щодо корупції? Корупційна складова існує в кожній сфері нашого життя. Не можна однозначно сказати: є вона чи немає. Все залежить від людського фактору. Звісно, що не можна узагальнювати, але насправді ми намагаємось працювати там, де не тільки подобається, але є можливість щось зробити, щоб бути справжнім представником своєї держави і відповідальним працівником. Для того, щоб знизити ризик появи корупції, передбачається складна система, яка не дає змоги одноосібно вирішувати дати дозвіл на усиновлення чи ні. Все вирішується через суд. По-перше, кандидат збирає документи, законодавчі установи, органи опіки і піклування (служби у справах дітей) дуже ретельно підходять до вивчення питання: має чи не має право ця особа усиновити дитину. Який механізм усиновлення?До вибору осіб, які бажають стати усиновлювачами підходять ретельно. Потрібно надати документи, які підтверджують фізичну, моральну здатність бути кандидатами в усиновлювачі. Строк дії документів становить один рік з дня їх видачі, якщо інше не передбачено законодавством. Наступне – забезпечення фінансової сторони. І також обов’язково передбачається навчання. Якщо раніше це не було обов’язковим, то зараз усиновлювачі навчаються згідно розроблених державою програм. Їм розповідають, що робити, якщо дитина отримала психологічну травму і є ризики для повноцінного психологічного розвитку. Як надати дитині підтримку. Також розглядається багато питань, щоб налагодити взаємодію між майбутніми батьками (кандидатами в усиновлювачі) і дітьми. Також розглядаються різні вікові категорії дітей, які можуть потрапити до сім’ї усиновлювачів. На жаль, перевагу надають дітям віком до п’яти років. Тобто, старших дітей не кожна людина бажає побачити у себе в родині. З цього приводу державою передбачено популяризацію усиновлення. Повністю розроблені заходи, щоб переконати суспільство: дитина, котрій 16 років і яка мала трагічний досвід взаємодії з цим світом і середовищем, має право вирости і зрозуміти, що справжня родина є і батьки існують. Було б дуже приємно, якби наші громадяни усиновлювали не тільки маленьких дітей.Які медичні діагнози забороняють усиновлення дитини? Існує перелік діагнозів, затверджених МОЗ. Зараз його переглядають, тому не можу сказати конкретно, бо висновки роблять медичні працівники. Але, перш за все, це психічні захворювання. Медики обстежують і надають висновок, чи може бути кандидатом в усиновлювачі, опікуни чи для встановлення піклування. Існують інші причини, які забороняють бути усиновлювачем. Якщо в людини була судимість, або якщо вона була позбавлена батьківських прав.Який відсоток дітей на Харківщині потребують опікунів, усиновителів? Повторюся, що контроль за дотриманням прав дітей у державі, за обліковими даними здійснюється службами у справах дітей, всі ці процеси здійснюються у тісній співпраці з Центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, на даний час діти, які перебувають на обліку, майже всі влаштовані до сімейних форм виховання. Для двох відсотків дітей відбувається підбір батьків. Не дитину підбирають для родини, а для дитини обирають родину. Не кожна особа, яка бажає стати усиновлювачем або прийомною сім’єю може вибрати дитину. Такого немає! Дитині підбирають потенційних батьків. Особи, які бажають стати усиновлювачами, а в майбутньому батьками, найчастіше мріють про маленьку рожевощоку дитину до 3-х років, а діти-підлітки залишаються, бо це вважається складний вік, особливості розвитку, тощо. Саме такі діти зараз шукають батьків. Цей відсоток невеликий, але він є, бо бажаючих взяти старших дітей мало.Якою є роль громадського сектору або церкви, релігії? Як це впливає на формування такого явища?Існує соціальне партнерство. В державі воно розглядається досить широко. Якщо раніше все робила держава, то зараз співпраця розширюється і набуває великого розголосу. Беруть участь у роботі громадські організації, релігійні. Має значення, які моральні стандарти є в людини. Ми звертаємо на це увагу. Взаємодія є. На Харківщині є багато представників, які відносяться до релігійних установ. Але на законодавчому рівні не сказано, що є обов'язковим те чи інше. Взагалі, змінилося ставлення до церков і релігійних установ. Вони не повинні забирати у дитини свободу вибору. Для нас пріоритетом є можливість забезпечити свободу вибору. Адже не можна гарантувати чи стане дитина потім прихильником певної конфесії чи буде байдужа до релігії. Ми вдячні всім представникам суспільства, громадським організаціям, церквам за те, що ми – представники держави, які просять, щоб звернули увагу саме на дітей, маємо до кого звернутися. Ваш заклик та побажання.Як представник Харківського обласного центру соціальних служб сім'ї, дітей та молоді закликаю суспільство і особливо харків’ян звернути увагу, що “прийомна сім’я” – це дуже вузьке поняття. Існує багато різноманітних форм сімейного влаштування дітей. Потрібно пам’ятати про усиновлення і намагатися зробити маленьких і великих дітей щасливими. Закликаю до взаємодії з громадськими організаціями. Ми пишаємося, що є благодійний фонд «Майбутність і надія» , представники якого сертифіковані МСПУ і можуть проводити навчання стосовно наставництва. Ми співпрацюємо із службами у справах дітей харківщини, партнерство - це важлива складова успішного результату, щоб кожна дитина отримала щастя сімейного виховання і мала тата й маму. У наставництва, на жаль, немає державної підтримки у випадку реформування інституцій. Законодавством передбачено, що наставник приходить у заклади, де цілодобово проживають діти. Інколи він може брати дитину, існують деякі випадки і умови. Але зараз дітей повернули з інтернатних закладів додому, або вони влаштовані у прийомні сім'ї чи будинки сімейного типу. Ми, як представники центрів і служб у справах дітей, ініціювали розгляд питання, щоб діти у прийомній сім'ї чи дитячому будинку сімейного типу також могли мати наставника. На даний час пустити наставників без відповідної законодавчої бази ми не можемо. Якщо закони оновлять – це буде перевага і значна допомога для батьків. Наприклад, у дитячому будинку сімейного типу є десять дітей. Це досить велика кількість дітей і дуже складно, хоч би які б там батьки не були, які пишаються і люблять своїх вихованців. Але, як буде можливість наставнику приходити, спілкуватися з дитиною, то це значно допоможе. Наприклад, він може допомогти підлітку визначитися з майбутньою професією – розповісти про власний досвід. Дитина, може, не має уявлення про конкретну спеціалізовану освіту, але таким чином може індивідуально пізнати якусь професію. На жаль, поки що цього немає, але ми сподіваємося на зміни.Другий напрям – коли наставники працювали в інтернатах, а після цього дитина була повернена в біологічну сім'ю. Наставництво – це як перша допомога. Потім може бути прийомна сім'я або дитячий будинок сімейного типу. На жаль, не всі сприймають наставництво позитивно. Але ж насправді це велика можливість дізнатися для себе: чи здатний я полюбити і виховувати цю дитину. Є наставники, які закінчили роботу відповідно річному договору. Протягом цього часу здійснення наставництва немає можливості перепрофілюватися. Але бувають випадки, коли достроково закінчується дія договору: дитину забрали додому, наприклад. Не передбачено, щоб наставник і далі відвідував дитину.Якщо наставник свідомо дійшов до того, що він може стати одним із прийомних батьків або усиновлювачем для дитини, то це чудово. Звичайно, вони також проходять обов’язкове додаткове навчання і збирають документи, як всі інші кандидати стосовно сімейних форм виховання.Сьогодні ми прямуємо більше до таких комбінованих форм? Ми розглядаємо наставника не тільки як самодостатню взаємодію з дитиною, а й можливий крок до якихось серйозних залучень?Розумієте, це категорія, яка не наближена до сімейних форм виховання. Ось патронатна форма наближена до сімейного виховання. Наставництво – це просто допомога особи, яка здатна безкоштовно допомогти підготувати дитину до самостійного життя. Це різні напрямки, суспільство не повинно їх плутати. Хтось думає так – став наставником, обрав собі дітей і став прийомним батьком окремої дитини. Не може так бути. Завжди і повсюди зазначено, що для дитини підбирають наставника. Один наставник працює з однією дитиною. Не може бути так, що хтось на правах наставника прийшов до установи, переглянув дітей і сказав: «Ось тому буду наставником, буду допомагати, а потім вони стануть моїми вихованцями або, може, когось усиновлю». Такого не буває. Наставництво – просто можливість чимось допомогти дитині. Окремий фундамент, щоб зрозуміти, що ти, дійсно, можеш зробити для дитини. Потім, коли завершений період наставництва і строк договору закінчився, тоді ця особа, якщо має мету стати усиновлювачем або прийомним батьком/матір'ю, має знов пройти додаткове навчання. Поєднувати наставництво з прийомною сім'єю чи іншою формою влаштування дитини не можна. Законодавством передбачено і не порушується умова, що одночасно не може бути різних форм влаштування дитини. На даний час це питання стосується і функціонування ПС, ДБСТ. З одного боку це дуже добре, тому що раніше у родини, яка мала статус дитячого будинку сімейного типу, могло бути дванадцять дітей. Чому так, якщо можна тільки десять? Бо не було прописано, що забороняються різні форми. Тому був дитячий будинок сімейного типу, а також у цієї родини були під опікою діти. От виходило так. Наше населення плуталося, ходили чутки, що законом не передбачено, а насправді так можна.Зараз, ми вважаємо, що обізнаність населення підвищується. Держава скоригувала законодавство, де тепер прописано, що одночасно не може бути двох форм влаштування дитини.Хоча, можна бути прийомною родиною і мати усиновлену дитину. Але тут інше моральне, етичне питання: як пояснити дитині, чому інша усиновлена, а вона – ні. Дитина-сирота або позбавлена батьківського піклування має право бути усиновленою. Державні службовці розглядають це питання, щоб дитині було комфортно. Якщо виявили бажання усиновити дитину, а потім влаштувати іншу форму перебування, то намагаємося достукатися до батьків, щоб усиновили й іншу дитину. Але, на жаль, фінансове питання має значення, і, не завжди вистачає коштів у кожної дієздатної особи, щоб забезпечувати усиновлених дітей. Державою передбачено фінансування, грошова допомога дитині-сироті або дитині, позбавленій батьківського піклування, прийомні батьки та батьки-вихователі також забезпечуються коштами - грошовою винагородою, в умовах сьогодення для дітей це непогана підтримка від держави.Усиновлення також?Ні, тут є різниця. Прийомна сім'я або дитячий будинок сімейного типу отримує допомогу, грошове забезпечення у розмірі два с половиною прожиткових мінімуми на одну дитину. Ще прийомна сім'я отримує грошову винагороду, за те, що здійснює виховання. А от усиновлювачі нічого не отримують, крім тих виплат, що передбачаються при народженні дитини.Є взагалі щось у плані того, щоб підтримати усиновлювачів? Бо це вимагає найбільшої жертовності.Тут дві сторони однієї медалі. Яке походження усиновлення? Хтось не може мати дітей, але хоче стати мамою, наприклад. Що для цього зробили? Могли виїхати будь-куди, оформити усі документи, усиновити дитину з іншого регіону, і не хотіли, щоб хтось зі знайомих, родичів чи батьки знали, що дитину усиновили. Наприклад, поїхала кудись на рік, усиновила дитину, почекала, повернулася, і ніхто не знає, що цю дитину жінка не народила, а усиновила, ніхто не скаже, що вона усиновила дитину, бо ніхто не знає, а якщо жінка отримує соціальну грошову допомогу, то є ризик розголосу між сусідами. Тут таємниця має значення. Але всі усиновлювачі отримують грошові виплати на усиновлену дитину такі саме як при народженні (до трьох років). Зараз трішки змінюється ставлення до усиновлювачів. До прикладу, якщо усиновлюють дитину, якій рік-два-три, то вона ще може чогось не пам’ятати і не знати, їй можна не говорити усієї правди. А що робити з дітьми, яким шістнадцять років? Зараз змінюється стан і діти від шістнадцяти до вісімнадцяти років мають шанс отримати сім'ю. Дуже приємно, що населення змінює своє ставлення. Багато починають думати: «я досить забезпечений фінансово, у мене є житло, я відповідаю усім нормам, які застосовуються до усиновлювача, я можу усиновити дитину шістнадцяти років, бо в мене немає біологічних дітей. Я можу допомогти цій дитині саме тим, що усиновлю, і не буде таємниці. Але буду пояснювати дитині, що я надаю їй чи йому можливість отримати щастя, бо шістнадцять років вони не мали родини. Давай спробуємо. Ти один/одна і я один/одна – у нас щось вийде». Є два напрямки. З одного – структура усиновлення, з другого – що робити? Давайте будемо доплачувати, але як? Вибірково? Комусь давати допомогу за бажанням, а комусь не давати – не можна. Тут багато питань, можна прес-клуби організовувати, у нас існують клуби прийомних батьків, клуби дитячих будинків сімейного типу Харківщини. Взагалі державна система захисту дітей передбачає допомогу перш за все біологічним батькам, щоб вони могли бути гідними вихователями. Для цього надаються соціальні послуги. Штат Центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді занадто малий, щоб забезпечити повноцінну підтримку осіб, які втратили можливість виховувати власних дітей, тобто, не були позбавлені батьківських прав. Це останній крок, коли позбавляють батьківських прав. Перед цим надається можливість зробити щось, щоби повернути дитину і стати відповідними батьками, які б змогли створити гідні умови для дитини. Але хто повинен допомогти батькам? Якщо вони жили і живуть в регіоні, де немає роботи, де вони мають тимчасовий заробіток, то тут повинні допомогти представники Центру соціальних служб сім'ї та молоді, надати соціальні послуги. Допомогти цій особі реалізуватися, самостійно стати повноцінною соціалізованою людиною. Ми не робимо нічого за них, просто спрямовуємо, роз’яснюємо, розказуємо куди піти й що зробити. Ніхто за них борщу не наварить і прибирати їм в хаті не буде. Ця допомога повинна бути багатокомпонентною, повинні створюватися нові робочі місця та інше, але цього ще немає. На жаль, соціальні послуги, що здійснюють фахівці із соціальної роботи, часто такими батьками сприймаються по-іншому: я народила, я молодець, в мене семеро дітей і не важливо, що по відношенню до п’ятьох я позбавлена материнських прав. Існують такі сім'ї, де взагалі не пам’ятають скільки разів вони народжували. Це дуже страшно. Державою не передбачена категорична заборона народжувати тим, кого позбавили батьківських прав. Вони народжують, щоб отримати грошове забезпечення на дитину і все. Це питання болюче, дуже болюче. Отже і з'являються діти, позбавлені батьківського піклування. І за це відповідальність повинні нести усі представники органів місцевого самоврядування, але питання це державного рівня, дуже складне.Якщо це районний Центр і служба у справах дітей, то кількість працівників, у кращому випадку, п’ятеро. Взагалі зараз відбувається децентралізація. Багато представників виконавчої влади ОТГ не знають, що повинен бути Центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, фахівці із соціальної роботи, до яких кваліфікаційні вимоги − вища відповідна освіта, досвід роботи. Шкода, але суспільство не розуміє різниці між соціальними робітниками і фахівцями із соціальної роботи, що соціальні робітники допомагають особам похилого віку та іншим категоріям – вони приходять приготувати, щось зробити вдома. Наші ж працівники – це фахівці із соціальної роботи. Вони мають вищу освіту, вони знають, куди спрямувати, що сказати. Як допомогти психологічно травмованим біологічним батькам, які не можуть самостійно впоратися і зрозуміти, що вони здорові, спроможні щось робити? Наших фахівців із соціальної роботи замало. Вони не можуть охопити півтори тисячі осіб, які потребують допомоги і якісно надати послуги всім відповідно до розрахунку державних нормативів. Фахівець із соціальної роботи може пишатись, що за місяць зробив все, що міг.Наприклад, діти перебувають від трьох до шести місяців у патронатній сім’ї. Дитину поміщають у патронатну сім'ю, щоб вона мала можливість бачитися, у тому числі, зі своїми біологічними батьками. А наші фахівці із соціальної роботи повинні за той час, найчастіше – це три місяці, підвищити рівень соціалізації біологічних батьків. Але, якщо у фахівця із соціальної роботи таких півтори тисячі родин, то яким чином він впорається?Я хочу сказати, якщо навіть індивідуально, один на один, то змінити зрілих людей, які прямували до цієї дезорганізації соціальної, до безвідповідального ставлення до своїх батьківських обов’язків багато років, то за три місяці – що можливо повноцінно змінити?Тільки, якщо сталася у родині трагедія, наприклад, померла мати. Родина, яка мала і можливості, й етичні і моральні цінності. Але сталася трагедія і батько став зловживати алкоголем. Тут можна зрозуміти, і можна за три місяці батька привести до тями. Якщо своєчасно взятися за нього, щоб допомогти і врятувати від того. Нагадати, що у нього є дитина і заради неї треба жити далі. І скільки всього необхідно зробити, щоб дитина повернулася до свого біологічного батька. Але наші фахівці допомагають, і діти повертаються до біологічних родин. Дякуємо всім небайдужим громадянам, які присвятили своє життя дітям, і працівникам, які допомагають дітям і родинам, і батькам, які згадують, що діти - це щастя, і тим, хто взяв на себе відповідальність допомогти маленькій і дорослій дитині, ставши усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, наставниками!Запитання — Богдан Нсенгімана, Світлана Налбандян, Максим Балаклицький
