Мешканець Кривого Рогу Віктор Зінов'єв стверджує, що заняття цим видом спорту змінило його та допомогло усвідомити, що Бог є Той, по Слову Чиєму все відбувається.
В якому віці та чому Ви почали займатися боксом?Уперше до спортзалу на заняття потрапив у сім років. За характером я був мирним хлопцем, але жвавим, з деякими лідерськими амбіціями. Завжди товариський, охоче починав дружбу з тими, з ким знаходив спільну мову. Бажання бити когось не мав. Щодо способу життя, навчання, спілкування зі старшими, тато тримав мене «в межах». Він був майстром спорту Радянського Союзу, і я, природно, в своєму виборі завжди орієнтувався на нього. Бокс вибрав тільки тому, що в моєму дитинстві саме тато був взірцем, на який я рівнявся. Головним авторитетом у моєму особистісному формуванні. Мені була завжди важлива його думка, схвалення. Він завжди говорив мені: «Те, що ти займаєшся цим видом спорту, не означає, що ти маєш все вирішувати силою. Треба вміти вирішувати питання дипломатично, словами. Бійка – крайній випадок, безвихідь».Вас хлопчаки в класі, у дворі боялися?Не знаю, чи боялися, але рахувалися. Почав тренуватись із семи років, перший бій на змаганнях провів у десять. У дев'ятому класі вже був кандидатом у майстри спорту, потім – майстром спорту міжнародного класу. І хоча особливо в бійках помічений не був, у школі й на вулиці якось погано дивитися у мій бік вже побоювалися. Можливо, хтось і дивився, але зробити щось або сказати «зайве» вже не наважувався. Зараз, спілкуючись із однокласниками, чую від них, що ставлення до мене було шанобливе.Як спорт впливав на Ваш розвиток і освіту?Неодноразово чув про себе, що я – консервативного складу. Завжди був правильним, організованим, акуратним. Кожного дня у мене було по два тренування, природно, школа теж була, ходив до репетиторів.У будні нетерпляче чекав вихідних, щоб відпочити. Зараз радію, що не мав часу на порожнє дозвілля. Після школи вступив до Криворізького державного педагогічного університету на факультет «Педагогіка і методика середньої освіти».Сьогодні, озираючись на свою юність, радію, що був такий зайнятий – не мав часу думати про те, про що не слід думати підлітку, який формується. Спираючись на свій особистий досвід, твердо переконаний, що дитина повинна бути зайнятою, аби не було часу для поганих думок у голові.Коли пішов із професійного спорту, закінчив Криворізький Національний університет за фахом «Розробка родовища і видобуток корисних копалин». А за тим – факультет «Економіка та управління» Київського Національного Економічного Університету імені Вадима Гетьмана за спеціальністю «Міжнародні економічні відносини», в Кривому Розі.Під час навчання на економічному отримав педагогічний досвід. Кілька разів читав лекції студентам в цьому ВНЗ: пару раз із системи якості та раз із глобальної економіки.В якому році Ви пішли зі спорту?Останній бій провів у 2008 році в Хорватії. Після цього декілька разів іще готувався, але потім у 2011 році вирішив, що виступати більше не буду.Звісно, прагнення підтримувати форму й бути в тонусі у мене вже на підсвідомому рівні. Тому й на даний період життя, з благодаті Всевишнього, щоранку в будні перед роботою намагаюся пробігти крос. Після роботи намагаюся йти на тренування в спортзал, щоб відчувати себе молодим і активним. Бігаю на різні відстані. Вранці можу бігти 10-15 кілометрів, було і двадцять п'ять. Увечері йду 5 км у тренажерний зал або в цей час зайнятий якоюсь швидкісною, інтенсивною роботою.Що вам дав цей вид спорту?Спорт допоміг мені багато чого зрозуміти, адже коли виходиш на ринг, усвідомлюєш, що ризикуєш своїм здоров'ям, життям, в решті решт. Це привело мене до переконання про існування Творця.У той час хотів домогтися якогось результату, виграти щось більше, завжди ставив собі високу планку.Як проходили змагання?Проводив бої у США, Туреччині, в Середній Азії, Індії, Угорщині, Румунії, Польщі, Латвії, Італії, у Франції, в Єгипті, Швейцарії, Хорватії. У деяких країнах неодноразово.За кордоном завжди було легше психологічно. Перед боєм бинтують руки, потім ставлять печатки на бинтах, потім видають рукавички, там теж ставлять штамп. Цей регламент, теоретично, мав би розганяти ще більший ажіотаж, але мені чомусь було легше. За правилами, на міжнародних змаганнях нічого свого мати не можна. Якщо «зачепився» за медаль, то, природно, проходиш допінг-контроль.У США для професіоналів регламент жорсткіший, ніж в Європі. Якщо в Європі все суворо тільки для учасників титульного бою, то в Штатах для всіх: інспектор обов'язково присутній під час тейпінгу рук, під час зав'язування і пластерювання рукавичок. Він обов'язково повинен розписатися на цьому всьому. Допінг-контроль теж може бути для кожного, не тільки для учасника титульного бою.На великих любительських змаганнях вранці в день бою спортсмени проходять контроль ваги. Зайвих 100 грамів мати зась. Зазвичай контроль триває не більш як 30-45 хвилин. Якщо набереш вагу і не встигнеш її скинути до кінця зважування − дискваліфікують.Яке майбутнє у Вас могло би бути як у боксера?Себе особисто важко оцінювати. Коли я вирішив піти, один відомий тренер, з яким ми спілкуємося досі, був здивований. Сказав, що я ще, напевно, відсотків сорок свого ресурсу не встиг витратити.Спорт – це складно, але найскладніше – після професійного спорту повернутися до реального життя. Не знаєш чим заповнити вільний час – коли те, чим ти займався, вже не потрібно. Коли постійні тренування, поїздки на виступи – життя рухається вперед, а коли йдеш – все зупиняється. І цей різкий перехід не всі витримують.У мене з'явився непоганий варіант роботи. До того була пропозиція працювати в одному більшому і перспективнішому місці, та постало одне «але»: іноді треба було би працювати в суботу. І я, звичайно, відмовився. Всевишній дав мені роботу з двома вихідними і «короткою» п'ятницею.Як до Вашого рішення піти зі спорту поставився тато? Він покладав на Вас великі надії?Він теж мені сказав, що ще є потенціал. Йому було шкода, що я пішов.Як же Ви прийшли до Бога?Раніше мої батьки були атеїстами. У початкових класах школи мені здавалося, що вірити у Всевишнього – щось ганебне.Але якось у тата трапилися неприємності. Він почав молитися, намагався дотримуватися православних статутів. Вони з мамою пішли до православної церкви й мене взяли з собою. Я почав розуміти, що Бог є. Почав носити на шиї хрестик, який дали при хрещенні.Коли навчався у сьомому класі, якось навесні ми сиділи з друзями у дворі, спілкувалися. До нас підійшов пастор Юрій Горгуль. Він почав із нами розмову, я ставив йому багато запитань, особливо – про життя після смерті.Ми поговорили й розійшлися, але у мене в душі залишилися запитання: «Звідки люди беруть стандарт віри?» І це мене почало приводити до розуміння важливості Священного Писання. Почалися внутрішні запитання про загальноприйняті канони: чому люди поклоняються іконам і хрестам? Чи можу я намалювати картинку і їй поклонятися? Обдумуючи все це, почав скептично ставитися до православ'я. Дуже хотілося прочитати Священне Писання від початку до кінця.Десь на середині навчання на п'ятому курсі в Криворізькому державному педагогічному університеті (я тоді мав 21 рік), повернувшись з чергових змагань, я замислився про сенс життя і почав читати книжки, які описують різні віровчення. Оскільки на той момент уже потроху вникав у Священне Писання, почав формувати власні певні погляди. Деякі доктрини, які я помічав у книжках про популярні віровчення, відразу відсилали мене до Писання. Принаймні, тією мірою, якою я тоді його розумів.Певні погляди на сутність буття у мене вже тоді почала формувати Біблія. Я, практично, одразу сприйняв четверту заповідь, тобто вчення про суботній день. Коли мені відкрилося вчення про чисту та нечисту їжу, майже, зразу ж відмовився від свинини.Про віровчення адвентистів сьомого дня я тоді нічого не знав. Ходив на зустрічі з п'ятидесятниками, до «Сторожової вежі». Ставив запитання, доводив, що вони не дотримуються Писання, заперечують важливість Старого Заповіту. Говорив, що якщо Бог Сам сказав що робити, Він не змінює Свого Слова. Бачив, що вони чинять неправильно.Молодший брат моєї мами, який лише на п'ять років старший за мене, став адвентистом. Але я все ще був скептично налаштований проти незрозумілого адвентизму, хоча мені й подобалося, що він дотримується Суботнього дня.Одного разу ми з ним розмовляли, я висловив свої думки, що в Писанні написано так, а люди чинять інакше, і він підтримав мене. У мене було провокаційне запитання для віруючих різних конфесій про прийняття Старого Заповіту. Він мені сказав, що адвентисти переконані: Старий і Новий Заповіти монолітні, єдине ціле. І це мене підкупило.Коли він мені запропонував прочитати книгу «Пророки та царі» Еллен Уайт, я взяв, але прочитав не зразу. Поїхав до Одеси на збори, й там почав. Це було просто як «вибух бомби»! Книга наблизила з мене до Писання, змінила деякі мої погляди. Я почав цим жити, але не знав де збираються адвентисти.Віктор Бегас проводив євангельську програму в Палаці піонерів, це близько від мого дому. Туди ж заїхав і мій дядько, який займався літературним євангелізмом. Під час нашої із дядьком бесіди до нас підійшов хлопець, який знав мене як спортсмена. Він розповів, що збори проходять по домівках. Молитовного будинку тоді не було. Він запросив на молитовний тиждень, і я прийшов із ним на домашню групу. Присутні дуже здивувалися побачивши мене. Виявилося, мене всі знали як спортсмена.Пастором був син Віктора Бегаса Віталій. Вважаю його просто дивовижним пастором. Того разу ми читали й обговорювали історію про Ісуса Навина, яку я вже знав. Наприкінці бесіди стали на коліна для молитви, дійшла черга до мене. Ставши навколішки, помолився й я. Як згодом мені розповідали учасники тодішньої зустрічі, вони всі дуже здивувалися, адже ніхто не очікував молитви від мене. І я почав відвідувати збори.На три тижні поїхав до Польщі, а повернувшись попросив про хрещення: на восьме липня – на своє двадцятиріччя – у 2007 році. Рада дала дозвіл, мене хрестили в річці. Того дня мене вітали з подвійними народинами. За пару місяців мене залучили до проведення суботньої школи. Потім обрали керівником суботньої школи, пізніше доручали проповіді.Завжди намагаюся розширювати свої знання. У адвентизму найпотужніше богослів'я, не можна переставати зростати у вірі й духовності. Віра зростає від знань: збільшуючи знання, людина зміцнює віру. Мало знати, що є Всевишній, віра перевіряється на тому, як ти довіряєш Йому.На момент хрещення Ви ще займалися професійним спортом?Так, їздив до Польщі тренуватися, виступати, підписав контракт. Поляки – люди віруючі. Коли побачили, що я регулярно намагаюся читати Священне Писання, перед прийняттям їжі в молитві прошу благословити їжу, дякую Господу – їм сподобалося, оцінили.Вперше це сталося коли ми сиділи за загальним столом. Поруч були екс-чемпіон світу в напівважкій і важкій вазі Томаш Адамек і призер ОІ-92 в Барселоні Войтек Бартік. Я закрив очі, коротко помолився перед прийняттям їжі. Відкрив очі – вони показують, мовляв, схвалюємо.Як спорт вплинув на Ваші пошуки Бога?Спорт наблизив мене до Господа, дав одкровення, що Бог точно є. Коли ти вже вмієш бити, то розумієш, що сила – це не та Сила. Навіть, якщо ти робиш все наполегливо, стараєшся, то бачиш, що не все від тебе залежить. Є Той, по Слову Якого все відбувається, все по Його волі. І це розуміння наближало мене до Всевишнього.Мій друг і брат в Господі Ігор Лукін сказав мені, що мій здоровий спосіб життя, який я вів, так само наблизив мене до Бога. Мені подобаються слова Жака Дюкана, який написав у своїй прекрасній книзі «Стогін землі», що духовність складається із трьох складників – тренування фізичного тіла, здорового способу життя і роботи над своїм інтелектом.Чи молилися Ви перед боєм?Так, спочатку молився – як умів, щоб Бог охороняв мене від травм. Так само молився за суперника, щоб поєдинок був змагальним, без каліцтв і без злоби. У нас між собою немає ненависті, суто товариські стосунки.У Вас були знайомі віруючі колеги з боксу?Дуже багато вірян серед боксерів, серед зірок боксу. Саме вірних, а не просто тих, хто дотримуються.Візьмімо професіонала Джорджа Формена, який сьогодні є баптистським пастором. Чемпіон світу у важкій вазі поляк Томаш Адамек – глибоко віруючий католик, чуйний, вихований, ввічливий. Тренувався з ним у клубі, жили й їли завжди разом.В аматорській збірній України дружив із хлопцем з Одеси – переконаний православний, попри те, що – чистокровний єврей. Прекрасна людина – порядна, чуйна, не жадібна. Ми з ним на зборах і бувши одноклубникам жили разом у номері.Взагалі, всупереч всім загальноприйнятим стереотипам, бокс – вид спорту не злий. Я не знаю випадку, щоб хтось мав агресію до суперника, виходячи на ринг. Всі ставляться до цього як до роботи. У колишнього чемпіона світу баптиста Кріса Бьорда на трусах було написано «ПС:22». (В цьому псалмі автор представляє Бога як захисника і годувальника, – прим. ред.) В США ж – капіталізм, тому там усі – бізнесмени, вони часто для реклами розганяють ажіотаж.Як Ви чинили, якщо змагання припадали на суботу?Коли мені почала відкриватися святість суботи, я вже переходив у професіонали, а коли повністю прийняв Суботній день – вже був професіоналом. Усі ці шоу проходили в суботу ввечері, після заходу сонця.Польською мовою я не володів вільно, лише розумів. Оскільки не знав, де знаходиться адвентистська церква в Познані, в суботу читав Писання вдома і гуляв містом. Увечері молився і дякував Господові, що закінчилася субота. Після моєї молитви прийшов тренер, затейпував мені руки, і о 22 годині я відмінно провів бій.Що, окрім читання та боксу, Вам цікаво?З дитинства був небайдужою людиною, охоче спілкуюся із приємними людьми, легко йду на контакт, любив і люблю футбол. Зараз багато дивлюся релігійних програм, часто слухаю проповіді та лекції Болотникова.Окрім релігії, цікавить глобальна економіка, тим більше – після навчання на економічному в університеті. Тому часто читаю новини економіки.Якою була батькова реакція коли Ви прийняли хрещення?Спершу батько висловився негативно. Відігравав загальноприйнятий стереотип щодо протестантських віровчень. Цей стереотип виник у дев'яностих роках, коли розпався Радянський Союз і утворився потік різноманітних течій. В основному, люди не розбиралися, хто є хто, а одразу починали заперечувати все неправославне.У нас із татом спочатку навіть були сварки, а зараз розбіжностей немає. Він жартує наді мною. Телефонує мені: «Ти мені зможеш купити дещо?» Я відповідаю: «Звичайно, чекай заходу сонця! Закінчиться Шаббат, я заїду в магазин, куплю що треба і привезу тобі».Узагалі, у нас із татом по тому, як я прийшов до Господа, дуже покращилися стосунки.Запитання – Алла Шумило
