Розповідає Наталія Степаненко, дружина служителя
Народилася я на Вінниччині. У нашому селі ніколи не було церкви. Щоб мене хрестити в православній церкві, мама найняла машину і повезла мене за 12 кілометрів в інше село. Мені було десь одинадцять чи дванадцять років. Про Бога ми майже нічого не знали. Коли я пішла вчитися на квітникаря-декоратора в Муровано-Куриловецький район, до нас приїхали католицькі монахині. Одна з них грала на гітарі, роздавали студентам пісні, написані від руки, щоб ми разом з ними співали. Пам’ятаю, як ми співали про Марію, про Бога, і мені дуже сподобалося. В кінці зустрічі нам подарували іконки, і, на той час я так розуміла, що можу просити перед нею те, що мені потрібно. Ця ікона стояла в нас біля люстерка, ми до неї не молилися, але коли йшли на екзамен, просили гарних оцінок. Цікаво, що Господь завжди відповідав на мої прохання, думаю, Він хотів показати, що Він живий. Наприклад, одного разу я попросила, щоб перший екзамен здати на чотири, а другий на п’ять (я їх не дуже добре знала), але отримала ті оцінки, які просила. Це мене дуже вразило! І це був мій перший досвід з Богом. Я зрозуміла, що Він мене чує. Але з часом все це забулося.Після закінчення навчання я повернулася додому. На роботу влаштуватися не могла, тому що на той час у країні панувала розруха. В селі також важко знайти культурний відпочинок для молоді. Моя мама гнала горілку, батько був алкоголіком, тому в нашому будинку часто вечірні посиденьки починалися або закінчувалися вечерею з чаркою спиртного. Так почала й сама пити. Поруч жила молода сім’я, які, як кажуть, “не просихали”. До них я теж часто заходила щось «відмічати». Так і не зчулася, як втягнулася. Сусідка з чоловіком постійно пили, в хаті було так занедбано, що страшно переступити поріг, але я цього не помічала. Вже й батько сказав матері, що «ми свою дочку загубили», і я це запам’ятала, але не знала, що робити, не було сил зупинитися.Одного разу в село приїхав фермер з Черкаської області, міняв на картоплю посуд та взуття. Поки ми з мамою набирали та важили картоплю, він розказував нам про любов Божу, говорив, що Господь любить нас і хоче нам найкращого, але, зазвичай, ми заважаємо Йому, йдемо не в ту сторону, опираємося. Дух Святий торкнувся наших сердець, ми плакали. Мама попросила його: «Якби ви знайшли роботу для моєї дитини». Володимир Сазонович відповів: «Бог вже має план для вашої доньки, Він хоче дати їй найкраще». Мама мовила: «Та я розумію, але може у вас є для неї робота?» І він знову стверджував: «Господь має для неї місце. Треба тільки довіритися Йому». Але мама наполягала на тому, що мені потрібна робота. У мене мама інвалід з дитинства, ходить з паличкою, тому Володимир Сазонович сказав: «Щосуботи в місті Монастирище, де я проживаю, відбуваються богослужіння. Я розумію, що ви не зможете приїхати, але відпустіть доньку до нас, бо я бачу, що ваші серця прагнуть до духовного, до кращого». Мама відповіла, що я вже доросла і можу сама вирішувати відносно поїздки. А наш дизель-поїзд одного дня вранці їде до станції Монастирище, і тільки наступного дня повертається, тобто, за один день поїхати й повернутися неможливо. Зі станції ще добиратися вісім кілометрів до міста. Мама каже: «Вона ж нічого не знає, як доїде до міста, де там залишиться на ніч?» Володимир Сазонович сказав: «Не переживайте про це. Я приїду машиною на вокзал і зустріну її в суботу вранці». Мене так зацікавила наша розмова, що я пообіцяла приїхати. Я виконала свою обіцянку і наш новий знайомий теж дотримав слова. На такому богослужінні я була вперше. В церкві було багато молоді, всі мені приділяли багато уваги, почали розпитувати, знайомитися. А сім'я Коломієць, Володимир Сазонович та його дружина Галина Василівна запросили до себе на обід. Ми спілкувалися до вечора, вони мене запитували про моє життя в селі, чим зазвичай займаюся, як проводжу свій вільний час. Тож я розповіла про «подругу» та про наші застілля. Вони захотіли мені допомогти, і оскільки в місті починалася євангельська програма, запропонували мені жити в них деякий час, щоб я мала змогу відвідувати ці зустрічі. Після того, як мої батьки дали згоду на моє проживання в чужій сім’ї – я погодилася. Поки жила в них, – зрозуміла, якою має бути сім'я, які стосунки між її членами. Вони були для мене прикладом, і я захотіла, щоб і в мене була така сім'я. Чому ви навчилися в них?Я ніколи не чула від них лайливих слів, сварки. Свої стосунки вони будували на любові, на повазі одне до одного. З ними я навчилася молитися, тому що вони всі свої проблеми та проблеми інших людей віддавали в руки Божі. Двері їх будинку були відкриті для тих, хто мав якусь потребу. Часто з Галиною Василівною провідували хворих, ходили на репетицію хору. Коли відвідувала євангельську програму, – полюбила християнські псалми, поезію, Слово Боже. Так пройшли чотири місяці…Чи намагалися ви комусь зі свого минулого оточення розповісти про зміни в житті?Так. Мені дуже хотілося розказати Ніні, моїй сусідці, що є краще життя, що можна жити по-іншому. Зайшла до неї в хату, і бачу: діти брудні, посуд немитий, огризки хліба, мухи… Дивлюся на це все і думаю: «Як я могла пити з цих чарок, їсти з цих брудних тарілок?» Наче пелена впала з очей, бо побачила інше життя. «Ніно, – кажу – я хочу тобі щось розказати…» А вона, наливаючи самогон, припрошує: «Давай за зустріч!». Я намагалась її зупинити, хотіла розповісти про інше життя, про те, що я почула в церкві, але Ніна не слухала, тільки тягла випити. Її п’яний чоловік спав в сусідній кімнаті, але, почувши нас, прокинувся. Теж почав запрошувати до столу. Коли зрозумів, що я відмовляюся випити, то почав викручувати мені руки, щоб залити горілкою. Я завжди вміла за себе постояти, але в той момент не могла нічого вдіяти. Раптом згадала слова, які чула в церкві, що коли ти хочеш вирватися з гріховного оточення, сатана старається затягнути назад, використовуючи для цього людей. В таких ситуаціях важливо покликати Ім’я Христа, і тоді всі демонські сили відступають. Подумки миттю звернулась до Бога: «Ісус, будь ласка, допоможи мені, захисти мене!» Я відразу побачила відповідь на мою молитву. Ніна обійняла свого чоловіка, який вмить став спокійним, і повела спати. Я швидко вискочила з будинку і побігла додому. Там впала на коліна і в сльозах дякувала Богу, як вміла. Більше в цю сім’ю не приходила. Ніна тільки на п’ять років старша за мене, але, на жаль, вже давно її немає в живих.Через сім'ю Коломієць Бог показав краще життя, кращий шлях. З моєї сторони нічого не треба було робити, тільки погодитися з Ним.Коли ви прийняли хрещення?Відразу після євангельської програми виявила бажання прийняти водне хрещення. Це був березень місяць. Я дуже хотіла, щоб обряд хрещення відбувся в рідному селі, щоб засвідчити людям про зміни, які відбулися в моєму житті, щоб односельчани почули добру вістку спасіння. В липні 1995 року хор, пресвітер та інші члени церкви приїхали церковним автобусом в моє село. Було багато односельчан, але для мене було дуже приємно серед них бачити моїх батьків, сестру, брата із сім’єю. Як склалося ваше особисте життя? Під час зустрічі Нового 1996 року я познайомилася із моїм майбутнім чоловіком. Він приїхав із м. Ніжин з молоддю погостити в наших спільних друзів. Ми вирішили листуватися. Перед восьмим березня Володимир приїхав знову, і я зрозуміла, що він бачить в мені не тільки друга по листуванню. А перед своїм від’їздом він запропонував вийти заміж. Ми ще мало знали одне одного. Потрібен був час для спілкування, ближчого знайомства. Тому Володимир запросив мене приїхати в Ніжин. Я молилася, тому що боялася припуститися помилки в цьому питанні, а поради не знала в кого просити. Господь через різні обставини вказував мені вірний шлях. У сім’ї Володі мене привітно зустріли, але не це мене вразило. Особливе враження було від зустрічей із його друзями, з якими він так хотів мене познайомити. Це були сліпі, глухі, прикуті до інвалідного візка люди. Коли ми до них приходили, я бачила, що вони його чекали, любили, навіть про мене знали. Мене вражало, що він їх так любить, і зрозуміла, що в моєму оточенні немає конкурента Володі. Тож подумала: якщо він так любить інших людей, то як же він буде ставитися до мене? Так Господь мені подарував духовного, люблячого чоловіка.Весілля ми вирішили провести у моєму селі. Хотілося, щоб люди побачили, що святкувати можна без спиртного і знову почули Слово Боже. Чи переживали ви особливі досвіди з Господом?Так. Досвідів було багато, але особливі були пов’язані з народженням наших дітей. Перші два роки я не могла завагітніти, тому вирішила проконсультуватися з цього приводу з лікарем. Там я дізналася, що потрібно пройти курс лікування, який коштував чимало грошей. Схвильована, я прийшла додому, і повідомила про це чоловікові. Мить помовчавши, він мовив: «Я буду за це молитися. Знаю, що Бог дає дітей просто так, без грошей». І молився, а мені писав у записках місця із Святого Письма, коли Господь відповідав на молитви героїв Біблії. Я читала і мене це зігрівало, зміцнювало віру. Сьогодні ми маємо трьох синів. І ми знаємо: те, що неможливо людям, – можливо Господу. Я знаю, що ви педагог за фахом. Чому ви обрали таку професію?Справа в тому, що на служінні ми постійно стикалися з перешкодами, коли хотіли проводити програми в шкільних закладах. Останньою краплею була ситуація, коли Володя пішов до директора школи домовлятися провести програму попередження хімічних залежностей у підлітковому віці, і його направили у відділ освіти. Звідти програму направили в область. Апелювали тим, що Володимир не має педагогічної освіти. Побачивши недоречні висновки з відділу освіти області, я вирішила закінчити ДПУ ім. Макаренка, щоб працювати з дітьми і допомогти їм обрати вірний шлях у житті. На сто відсотків впевнена, що якби дітям була доступна освіта, основою якої є Слово Боже, більшість із них обрали би послух Небесному Батькові. З тих пір, як я почала працювати викладачем, ми проводимо виховні години в багатьох закладах. Маємо безліч досвідів, пов’язаних із відділом освіти. Спостерігаємо прояви Святого Духа в серцях дітей та дорослих. Я вдячна Всевишньому за Його провидіння в моєму житті. Свої почуття до Нього висловила в наступних віршованих рядках. Куда б не посмотрела я,Куда бы не пошла – Всегда следят за мной Твои Прекрасные глаза.И с кем не говорила б я,Кого бы не звала – В тиши небесной, мой Господь,Ты слушаешь меня.Смеюсь я, плачу иль пою,Хожу ли я в тоске – Всё знаешь Ты, Великий Бог,Известно всё Тебе.Считаешь каждую слезуИ знаешь каждый вздох – Вот потому Тебя люблю, Величественный Бог! Питання – Алла Шумило