Розповідає Руслан Кухарчук, голова громадського руху “Всі разом”, президент асоціації “Новомедіа”
Які є результати суспільної та соціальної діяльності українських протестантів у 2020-2021 роках (ВРЦІРО, РЄПЦУ, суспільних організацій, громадські рухи благодійність, освіта і т.д.)?
2020-2021 роки стали досить нетиповими через ковід і карантинні обмеження не тільки для України, а й для всього світу. Це стало шоком для суспільства, для освіти бізнесу і взагалі для всього. Але для релігійних організацій і церков стало викликом не тільки організаційним, але богословсько-доктринальним, адже зібрання разом є не просто традицією, а й настановою, зафіксованою у біблійних текстах. Тому були обмеження і неможливість проводити церковні богослужіння протягом декількох місяців і церквам довелося перелаштовуватися. Мені здалося, що церкви непогано з цим періодом впоралися. Відбувся дуже потужний і швидкий розвиток медіакоманд і медіаслужіння в церквах. Ми, як асоціація журналістів асоціації “Новомедіа”, яка вже 17 років, починаючи з 2004 року, працює для того, щоб стимулювати розбудову медіаслужінь і медіадепартаментів у церквах, всіляко цьому допомагаючи, і організаційно, і інформаційно, і просвітницьки. Можемо констатувати, що цей розвиток відбувався поступово. Але 2020 рік змусив церкви і релігійні організації швидко, високим нетиповим темпом розвивати свої медіа відділи для забезпечення онлайн-трансляцій богослужінь і навіть домашніх груп. Багато домашніх груп проводилися через цифрові технології, типу Zoom або щось подібне. Тут можемо констатувати, що з одного боку, Церква достатньо дисципліновано пройшла карантинні обмеження, законослухняно себе поводила, а з іншого – дуже активно розвивала свої медіа відділи, для того щоб продовжувати виконувати пряму настанову збиратися разом, перебувати в спілкуванні з братами і сестрами. Хоча, звісно, це як виняток, і намагання повернутися до живого спілкування, живих зібрань, участі в таїнствах, в тому числі причасті, воно є пріоритетним і, слава Богу, така можливість повернулася.
Якою є конфесійна динаміка українських протестантів за цей час (приріст-втрата членства, активність у служінні, розбудова церковної інфраструктури)?
Ті ж самі карантинні обмеження спричинили зменшення активності в служінні людей всередині помісних громад, в тому числі церков на рівні своїх міст. Часто це було об’єктивно, бо була обмежена публічна діяльність і Церкви намагалися бути лояльними до рішень органів влади і утримувалися від публічних заходів, вуличних і в приміщеннях. Тому, звісно, активність впала, принаймні протягом року, з березня 2020 до квітня-травня 2021 років. Десь лише в червні церкви повернулися до регулярних богослужінь, в нормальному форматі, коли вже не було жорсткої вимоги, в тому числі, відстані між стільцями. Відчувається, за моїми спостереженнями і свідченнями багатьох священнослужителів, з якими ми спілкуємося, що в церкви повернулося більше-менше людей, ніж було до карантину. Дехто звик до медіаприсутності і бере участь в онлайн-трансляціях. Вони до цього так призвичаїлися, що вже не повертаються на традиційні зібрання. Але я сподіваюся, що це тимчасове явище і Церкви докладають зусилля, щоб повернути докартинну активність, як організаційної діяльності, так і залучення церков у форматі відвідування богослужінь, домашніх груп і в форматі участі в церковному житті. За нинішніх обставин для церковного лідерства треба буде виявити нові лідерські якості, це в багатьох випадках, заново мотивація, мобілізація і велике значення має і матиме персональна пасіонарність церковного лідерства, пасторів і служителів, які зможуть створити центробіжну силу, яка наново мобілізує людей для активного служіння. Тут і справа проповіді, і справа повернення до програм, які відновлять певні графіки і певну дисципліну.
Які виклики діяльності українських протестантів створила пандемія коронавірусу та інші фактори?
Головний виклик – це віднайти форми організаційного служіння і культової діяльності, тобто такої саморелігійної діяльності в нових обставинах. Це реальний виклик. Якщо з організаційними викликами можна впоратися за допомогою медіа трансляції, то з культовими викликами, наприклад, причастя – це була серйозна богословська дилема для багатьох людей, особливо для католиків, православних частково, те, що причастя може відбуватися лише за фізичної присутності 2-3 і більше людей, які в єдності, в молитві символізують тіло Христове. За відсутності можливості зібратися в церкві для багатьох це було богословським викликом, тому люди робили це в домашніх групах. Для когось це стало приводом переосмислити свої богословське розуміння цих біблійних настанов. Виклики були організаційні і богословські.
Мені здається що були точки напруження між пасторами і священнослужителями низової ланки і єпископами або главами церков і конфесій. Іноді відчувалося, що глави церков і конфесій були більш лояльні до регуляцій, які йдуть з боку держави, ніж помісні громади, які були більш схильні зберігати традиційний уклад богослужінь, не звертаючи уваги на карантинні обмеження. І через це іноді виникали певні напруження. Але мені здається, що все ж таки непогано пройшли, з цим усім впоралися, хтось десь щось переосмислив. І точки напруження – це теж позитив, бо це допомагає удосконалити деякі процеси, механізми, і в тому числі розуміння.
Підготував Максим Балаклицький
#тижденьподяки2021
