Анастасія Кокіна – менеджерка проєкту PSS Schools
Понад 2000 дітей і батьків отримали психологічну підтримку, 120 старшокласників пройшли профорієнтацію, а 80 учнів — додаткові заняття з української мови та математики. Такими стали результати третього етапу PSS Schools, який ADRA Ukraine реалізувала за підтримки ADRA Australia.
Але за цими цифрами — історії дітей, які після евакуації заново вчаться цікавитися життям, випускників, які намагаються визначитися з майбутньою професією, та вчителів, які продовжують працювати під час тривог і обстрілів.
Про те, які потреби сьогодні найбільше відчувають діти й освітяни та які зміни команда побачила протягом проєкту, говоримо з Анастасією Кокіною, менеджеркою проєкту PSS Schools.
— Проєкт поєднав психологічну підтримку, профорієнтацію та надолуження освітніх втрат. Які потреби дітей і родин ви побачили найгостріше?
— Це три різні напрями, але є те, що їх об’єднує, — потреба у психологічній підтримці. Причому це стосується не лише дітей, а й батьків та вчителів.
Людям потрібні як інструменти самодопомоги та психологічної регуляції, так і безпосередня професійна допомога — індивідуальні й групові сесії, консультації, арт-терапія. Особливо це важливо для дітей, адже їм складніше самостійно регулювати свій стан.
І тут є одна важлива річ. Ми звикли думати, що результат обов’язково має означати помітне покращення. Але в нинішніх умовах іноді найважливіше завдання — просто «вийти в нуль». Безпекова ситуація в багатьох регіонах погіршується, інтенсивність обстрілів і психологічного напруження зростає. Тому якщо завдяки підтримці дитина може втриматися, продовжувати навчатися, цікавитися чимось, мріяти, відчувати сенс і надію в тому, щоб продовжувати своє життя в Україні — це вже велике досягнення.
Друга дуже гостра потреба — надолуження освітніх втрат. І це не проблема, яку можна вирішити сорока додатковими заняттями і сказати: все, питання закрите. Поки триває війна, діти пропускають навчання через повітряні тривоги, обстріли, пошкодження шкіл, відсутність можливості навчатися офлайн. Освітні втрати продовжують накопичуватися.
Тому це має бути постійна системна робота. Причому проблема стосується не лише прифронтових областей. По всій країні є діти, які пережили переміщення, тривалі періоди дистанційного навчання, постійні повітряні тривоги. А відсутність хоча б часткового офлайн-навчання помітно впливає на засвоєння матеріалу.
Ще один напрям — профорієнтація. Для старшокласника вибір професії та подальшого навчання — дуже серйозне рішення. Сучасне тестування допомагає не просто отримати перелік професій, а краще зрозуміти себе: свої сильні сторони, здібності, особливості мислення.
Іноді результати показують дитині те, що вона, можливо, внутрішньо відчувала, але не могла сформулювати. А потім вона бачить, у яких професіях, спеціальностях чи університетських програмах це можна реалізувати. Для батьків це теж допомога, бо навколо вибору майбутнього дитини завжди багато тривоги.
— За цифрою понад 2000 учасників психологічної підтримки стоять дуже різні люди. Яка історія дитини чи родини запам’яталася вам найбільше?
— Мене дуже вразила історія двох сестер, які переїхали з Нової Каховки. Вони пережили дуже складні події на початку повномасштабного вторгнення, евакуацію, а потім адаптацію на новому місці.
Психологічний стан дітей був настільки складним, що були навіть суїцидальні думки, відсутність бажання жити, інтересу до життя.
Хоча фізично вони вже перебували у відносній безпеці, пережите нікуди не зникло. Але за час роботи з психологом стан значно покращився. Повернулося бажання жити, інтерес до навчання, хобі, творчості, почали з’являтися плани на майбутнє.
Для мене це дуже показова історія. Ми маємо багато дітей із родин ВПО, які були змушені залишити дім або повністю його втратили. Іноді родина змінює місце проживання декілька разів і щоразу має будувати життя практично з нуля. Це надзвичайно виснажує, адже людський ресурс не безкінечний.
Запам’яталася й інша історія — дівчини, яку залишила мама і яку зараз виховує тато. Крім війни та всього зовнішнього контексту, у неї була дуже глибока особиста травма, багато болю й запитань.
З психологом вона могла проговорювати речі, про які їй було складно говорити з батьком, зокрема питання дорослішання. І ми побачили дуже велику зміну порівняно з початком роботи. Зокрема, поступово вдалося працювати з образою на маму — і самій дівчині стало набагато легше жити.
— Окремим напрямом була робота з учителями. З якими труднощами вони стикаються найчастіше?
— Я б насамперед назвала виснаження і вигорання — причому як у вчителів, так і в дітей. Постійні повітряні тривоги, обстріли, психологічна напруга, порушення сну — все це накопичується і впливає на здатність навчати й навчатися. Зараз всі дослідження показують, що на фоні довготривалого хронічного стресу суттєво погіршується робота пам’яті. Як ви розумієте, навчальний процес – це діяльність, в якій безпосередньо задіяний мозок, нервова система, повинно відбуватися постійне створення нових нейронних зв’язків і переведення інформації з короткотривалої в довготривалу пам’ять. Виснаження, втома і вигорання ці процеси значно порушують.
А є ще кризові ситуації: наприклад, коли відбувається приліт у навчальний заклад або неподалік, чи коли дитина приходить на урок після трагічної події в родині. Учитель має розуміти, що робити в цей момент: як поводитися з дитиною у важкому психологічному стані, як мінімум не нашкодити, а за можливості — допомогти.
Саме тому ми навчали педагогів інструментів першої психологічної допомоги та алгоритмів дій у кризових ситуаціях.
До професійного навантаження часто додається особисте: смерть близьких, втрата дому, рідні на фронті. Ми не титани, ми — люди. Ми можемо довго триматися на якихось аварійних запасах енергії, але вони теж закінчуються.
І при цьому дуже мало людей можуть просто взяти паузу. Немає паузи від війни, потрібно продовжувати працювати, заробляти, дбати про родину.
Тому я дуже багато говорю про вчителів. Для мене вони в хорошому сенсі супергерої. Особливо в невеликих громадах школа часто є одним із центрів життя: через учителів люди отримують інформацію, вони знають, що відбувається з дітьми та родинами. Тобто на освітян сьогодні лягає ще й величезна соціальна функція.
— 120 старшокласників пройшли профорієнтаційне тестування. Чи є конкретна історія, де воно справді вплинуло на вибір дитини?
— Так. Наприклад, була учениця 11-го класу родом із Луганщини, яка зараз живе з мамою у Вінницькій області. Саме настав час визначатися зі вступом, а вона була розгублена і не мала чіткого бачення свого професійного майбутнього.
Для цієї родини професійне тестування та індивідуальні консультації з профорієнтації були фінансово недоступними. А в межах проєкту дівчина змогла пройти їх безкоштовно.
У результаті вони разом із мамою змогли визначитися і з профілем, і зі спеціальністю, і з університетами. А згодом дівчина успішно вступила до університету на бюджет.
Після завершення вони дуже дякували. Для мене це хороший приклад того, що така допомога має абсолютно конкретний вплив на життя людини. Адже вибір спеціальності й університету — це справді важливе рішення, яке впливає на долю.
— Ще один напрям — надолуження освітніх втрат з української мови та математики. Які результати вдалося побачити?
— Заняття проводили для учнів 7–11-х класів. Для одинадцятикласників це була ще й можливість додатково готуватися до НМТ. По суті, дитина безкоштовно отримувала додатковий час із учителем, могла ще раз пройти складні теми, поставити запитання.
За результатами тестувань у 70% учасників ми побачили покращення знань. Це досить високий показник.
Ми працювали саме з українською мовою та математикою, орієнтуючись, зокрема, на рекомендації Освітнього кластера. ADRA Ukraine бере участь у робочій групі з освіти в надзвичайних ситуаціях, тому ми намагаємося враховувати загальну ситуацію в Україні й відповідно до неї шукати найбільш актуальні рішення.
— Проєкт працював зі школами в різних регіонах. Що особливо відрізняє роботу навчальних закладів ближче до районів бойових дій?
— Я б не хотіла протиставляти потреби різних регіонів, тому що складнощі зараз є всюди. Але ближче до районів бойових дій діти часто взагалі не мають можливості навчатися офлайн.
Це не лише питання засвоєння матеріалу. Виникає соціальна ізоляція: діти багато часу проводять удома, не можуть наживо спілкуватися з однолітками та вчителями. Те саме, до речі, стосується й педагогів.
Ми бачимо, наскільки люди радіють навіть можливості просто зустрітися. Коли проводиш для вчителів тренінг наживо, вони іноді щасливі вже від того, що побачили одне одного і можуть поговорити не через екран.
До цього додаються проблеми зі зв’язком та електропостачанням. А повітряні тривоги створюють ще й величезні логістичні труднощі для батьків: ти не знаєш, чи вести сьогодні дитину до школи або садочка, чи доведеться за короткий час їхати її забирати.
Для педагогів це додаткова відповідальність, особливо коли йдеться про маленьких дітей: потрібно не лише продовжувати навчальний процес, а й заспокоювати дітей та відповідати за їхню безпеку.
— Якщо пояснити результат PSS Schools не цифрами, а через одну головну зміну — що б ви назвали?
— Я б сказала, що вся ця підтримка допомагає нам продовжувати. Знаєте, як у комп’ютерній грі є запас енергії? Уявімо, що це батарейка. Психологічна підтримка, додаткові заняття, профорієнтація — все це допомагає не дати цій батарейці розрядитися до нуля. І твоя гра триває.
Ми продовжуємо не просто існувати. Ми можемо навчатися, розвиватися, змінюватися, працювати над собою, чогось прагнути й мріяти.
І ще мене завжди дуже зворушують персональні відгуки — не загальні слова, а коли пише конкретна дитина, мама чи вчитель. Коли бачиш, що те, що ти робиш, справді щось змінило в житті людини, з’являється відчуття, що ти працюєш не дарма.
— Третій етап завершився. Чи планується продовження PSS Schools?
— Це вже була третя фаза проєкту — фактично третій рік його реалізації в Україні за підтримки ADRA Australia. Ми дуже вдячні за те, що ця підтримка продовжується.
Наразі планується запуск четвертої фази проєкту. Тож ми сподіваємося, що освітяни та діти, які беруть участь у проєкті, матимуть цю підтримку надалі.
Матеріал наданий ADRA Ukraine
