Доброта й співчуття – це найпотужніші у моїй практиці засоби вирішення проблем

Про важливість і відповідальність служіння капелана у християнській системі освіти розповідає Микола Шкаліков, капелан у навчально-виховному комплексі «Джерело мудрості», місто Вінниця

Я маю ступінь бакалавра, закінчив богословський факультет в адвентистському теологічному інституті в Бучі. Звершував пасторське служіння в місті Вінниця. Капеланом мене призначили у вересні 2019 року.
Кожна людина має властиві їй обдарування, мабуть побачили що я можу добре працювати з дітьми і направили мене на служіння капелана. Вміння і бажання працювати з дітьми треба тепер направити в чітку систему, тому ми вчимося, їздимо на зустрічі, конференції. Три роки був координатором сімейних таборів. Навчився вибудовувати стосунки з дітьми та їхніми батьками. Цей досвід допомагає в побудові стратегії спілкування з батьками, бо в школі маємо дітей з різних конфесій. Батьки приходять на позашкільні зустрічі, батьківські збори, ставлять питання. У них свої релігійні погляди, ми це враховуємо і шукаємо грані дотику, щоби відкрити істину у повноті і, разом з тим, не завдати болю на особистому рівні.
Коли і з якою метою почали призначати капелана в адвентистських школах?
В самій ідеї заснування адвентистської школи, в її філософії треба шукати виділення такої категорії як «капелан школи». Капелан – це більше, ніж пастор, ніж просто духовний наставник, це друг, товариш, координатор, психолог.
Капелан – це пастор найвищої кваліфікації з найбільшим досвідом, це людина, яка має різнобічні здібності. У світовій практиці призначається капеланом тільки така людина. Коли стаються конфліктні ситуації між дітьми – капелан має бути першим, хто прийде до них на допомогу. Вчителі планують діяльність, вирішують якісь питання - жодна педагогічна рада не обходиться без капелана. Він координує діяльність школи у вищій сфері її мети – приведення дитини до пізнання Христа. Вчитель через призму свого предмету веде дитину до пізнання Ісуса, а капелан займається безпосередньо координацією цього процесу.
Керівництво Подільського регіону знайшло можливість звільнити мене від служіння в громаді, щоб я міг працювати капеланом в НВК «Джерело мудрості». Школа – це моя громада, яка налічує більше ніж п’ятдесят людей педагогічного і технічного персоналу, двісті учнів, включаючи три групи дошкільного віку в нашому садочку.
На території нашої школи є дитячий садочок, кожного тижня я зобов’язаний відвідувати кожну групу і проводити з дітками 15-20 хвилин заняття, поспілкуватися і просто побавитися. Кожного дня з ранку до вечора я перебуваю у школі: о восьмій годині ранку сідаю в автобус, який везе нас до навчального комплексу, і о 16 - 17 годині повертаюсь додому. У школі я з дітьми кожного дня крім середи, бо виконую служіння у відділі видавничого служіння Подільського регіону.
Капелан повинен знати психологію дітей різного віку. Як ви враховуєте цю особливість у своїй роботі?
У школі працює штатний психолог, на педагогічних радах, на позашкільних зустрічах ми завжди обговорюємо певні питанні. Коли ми плануємо стратегію нашої шкільної діяльності, то враховуємо психологію дітей кожного віку. Наприклад, минулого року вибрали тему «Священне Писання». У мене в кожному класі один урок на тиждень. Цю тему мені потрібно викласти учням з першого по одинадцятий клас. Разом із психологом та педагогами ми роздумуємо, як донести цю тему до дітей різного віку, у кожний клас. Старшокласникам я можу розповідати на підставі чітких біблійних текстів, про археологічні розкопки, які підтверджують дійсність тих чи інших біблійних заяв, доводячи цим біблійну актуальність, а вже дітям у першому класі я просто розповідаю історію. З дітками розігруємо сценки, вони виготовляють якість поробки, що допомагають їм зрозуміти, наскільки в їхньому житті важлива Біблія. До кожної вікової категорії підхід інтегрований, хоча тема залишається та ж сама.
На кожен урок у мене є тема, матеріал і я знаю мету, яку хочу досягти цим матеріалом. Плани розробляю особисто, бо на сьогодні ми ще не маємо всеукраїнського адвентистського підручника, написаного професійними методистами, в якому викладена вся структура від початку до кінця.
Визначаючи для себе річну тему, складаю уроки, 35 уроків на рік, враховуючи психологічні можливості кожної вікової групи. Періодично педагогічній раді звітую про результати своєї роботи з дітьми.
Психологію треба вчити, але, коли ти займаєшся з дітьми рік-два, починаєш розуміти, як підійти до конкретної дитини, до того чи іншого віку. Буває, що увесь урок слухають уважно, а другий вже не йде, вони неуважні, потрібно відразу щось змінити у проведенні. Найвагоміша школа – практика, життєвий досвід.
З якими дітьми складніше знайти контакт?
Школа наша молода, деякі діти, які зараз у старших класах, прийшли зі світських шкіл, вони не виховувалися в нашій школі від першого класу, прийшли з певним багажем знань, з певним менталітетом. Дітки, які прийшли у садочок чи в початкову школу, бачать саму структуру школи, вони з самих юних років виховуються на християнських засадах, і це помітно.
Кожного ранку ми збираємося у спортивній залі на коротку десятихвилинну лінійку. Там співаємо «пісню дня»: у понеділок - понеділкову пісню, у вівторок - вівторкову і так усі дні. Потім я розповідаю коротку повчальну історію, молитва, і всі розходяться по класах. Кожного тижня прихожу на уроки, коли грають у спортивні ігри, щоб виявити до них увагу. У столовій підходжу, привітаю, поспілкуюсь якусь хвилинку. Діти знають, що вони можуть звертатися до мене тоді, коли їм потрібно.
Де берете матеріал, щоб розповідати нове і цікаве?
Це саме складне в моєму служінні. Шукаю в книжках, сам придумую матеріал, де я відкриваю біблійні істини через історії. Є 35 уроків і потрібно розповісти 35 історій, вони повинні бути настільки цікавими, щоб діти сорок хвилин сиділи і слухали. Це не коротка історія перед богослужінням на п’ять хвилин, це урок, де мусиш інтерактивно з ними спілкуватися, це саме складне. Використовую всі ресурси, які можуть бути задіяні. Допомагають книги видавництва «Джерело життя», виходить нова дитяча книжка – я її відразу беру. Усі дитячі книги видавництва «Источник жизни», всі дитячі «Ранкові читання» стають джерелом, звідки можна взяти матеріал. Дуже вдячний нашим авторам, бо їхній матеріал для капелана – джерело натхнення, ідей, які він може використати на своїх уроках. Помітив, що дітям початкових класів вагомим є емоційне переживання ситуації. Якщо старші діти пропускають через аналіз, логіку, зважують чи варто їм прислухатися, то для молодших дітей важлива емоційна складова. Такі поняття, як «мама плаче», маленька сестричка» чи «маленький братик», «болить», «загубила», вони сприймають емоційно, історії такого плану для них найбільш цінні.
З допомогою чого ви налагоджуєте відносини між дітьми й батьками?
Доброта й співчуття – це самі потужні в моїй практиці засоби вирішення проблем. Адміністративний тиск, вказівка на наслідки чи інші засоби не мають і долі того впливу, що може зробити доброта і співчуття. Не можу розповісти індивідуальні приклади, коли ми з дітками вирішували їх питання, але можу навести приклад, типовий в усіх школах. Хлопчика хтось образив, він сховався під парту, дорослі заставляють вийти, бо він буде мати проблеми, але це не працює. Сісти поруч з ним, виявити повагу, по-доброму поговорити - відразу реакція буде інша.
Ви маєте зв'язок з іншими капеланами?
Так, час від часу ми збираємось. Коли проходять освітні конференції в Києві, обов’язково мають бути присутні капелани. За пів року мого капеланства я тричі був присутній на капеланських зустрічах. Обов’язкові Zoom-конференції, спілкування в телеграмі, вайбері − все під чітким контролем, ми не полишені наодинці блукати. Хоча це ще процес становлення, ідея шкіл дуже молода, але ми працюємо.
Зараз іде напрацювання матеріалів, щоби капелани у всіх школах викладали одну тему, щоб усі наші діти мали якісний матеріал, робочі зошити, з якими вони могли б працювати. Для підготовки цього потрібен час, все буде, бо наш відділ освіти працює в цьому напрямку. Нам потрібен єдиний підручник і зошит, по якому будуть працювати капелани з дітьми, щоби праця капеланів в усій Україні була збалансованою, була єдина тема для всіх. Такі підручники повинні розробити для кожного класу. Нам треба взяти багато нового і необхідного зі всесвітньої практики адвентистських шкіл.
Яка робота проводилася в рамках карантину?
Я уявляв свою роботу на карантині по-іншому, думав що зможу спокійно відвідувати дітей і батьків вдома. Але в таких умовах, які були в нас, спілкуватися вдома було неможливо. Ми обмежувалися спілкуванням в інтернеті: проводили біблійні уроки в формі Google Презентацій – давав завдання, діти присилали свої роботи. Щиро дякую директору Львівської школи Анжелі Поліщук, яка розробила цикл біблійних уроків в Google Формах, ми тісно співпрацювали, вона прислала свою програму. Ми давали дітям завдання, переможців відзначали нагородами.
Мій предмет передбачає живе спілкування, я передаю його як особистість, моя інтонація, настрій, вираз обличчя – невербальні засоби впливу більш вагомі, ніж те, що я кажу. Діти бачать мене, коли я посміхаюсь, ми бачимо обличчя, відчуваємо характер один одного, їм потрібне спілкування зі мною наживо, але не через інтернет. Для мене пережити карантин було складно, легше щодня приходити до школи і спілкуватися вживу з дітьми.
Наша позашкільна програма – вагомий внесок у розвиток дітей.
Яка програма була у цьому навчальному році?
В цьому навчальному році у школі ми обрали напрямок над яким працювали – Священне Писання. Ще була чеснота – повага: повага до людей старшого віку, один до одного, до людей, які працюють у таких сферах діяльності, кого, зазвичай, не поважають (прибиральниці, двірники). Ми возили дітей в муніципальне підприємство Ековін, яке займається збиранням та утилізацією сміття. Провели великий концерт, в якому приймали учать хоровий та музичний колективи, співали псалми, грали на музичних інструментах. А вони нам влаштували гарну екскурсію, повезли на автоматичну станцію сортування сміття, розповідали, як це важливо. У школі діти запропонували проект – поставити на території бачки різного кольору і збирати сміття за сортуванням. Карантин не дозволив поки що це зробити.
Був день, коли діти дякували прибиральницям. Кожен клас готував свою програму, вшановували наших прибиральниць, дарували їм подарунки, дякували.
Їздили з дітьми до рятувальників, пожежників з концертом, вони також провели екскурсію для дітей, показували своє рятувальне обладнання. У планах було прийти в поліцію, в ЖЕК, особливо хотіли подякувати двірникам, принести їм подарунки, провести концертну програму. Ми хотіли показати дітям, що без праці таких людей дуже важко, але не змогли через карантині обмеження .
Які плани маєте на наступний рік?
Наступний рік буде проходити під девізом «Честь і Чесність». Ми хочемо присвятити новий навчальний рік досягненню цих двох чеснот. Вони з одного боку тотожні, чесність – вірність у ділових операціях, дотриманні слова, а честь – як риса характеру, коли людина щось каже і робить. Плануємо різноманітні шкільні та позашкільні заходи задля виховання в дітях цих чеснот. Спрямування біблійних уроків, історій, які я буду готувати, біблійні натяки будуть мати на увазі елементи честі та чесності, буду відкривати Бога через цю грань, наскільки Він вірний Своєму Слову, що було б, якби Бог сказав одне, а зробив по-іншому. Дитячі розповіді для молодших класів буду підбирати у цьому контексті. У нас стратегія така: цілий рік, по різному, але досягати однієї мети – честі і чесності. Щоби з дитинства сформувати ці поняття у всій повноті. На батьківських зборах представимо батькам нашу стратегію, наше розуміння питання, розкажемо, чому ми хочемо про це говорити, будемо просити батьків і вдома викладати дітям уроки чесності. Це честь, насолода, коли ти дав слово і дотримав його, щось пообіцяв і зробив, взяв на себе зобов’язання і дотримався – це приємно, це цінно, це гідне звання людини і звання дитини Божої. Насолода поступити чесно, коли тебе ніхто не бачить і не контролює, щастя в тому, коли ти міг би зробити зле, але ти поступив чесно. Якщо ми зможемо це розкрити, рік пройде недаремно.
Питання – Алла Шумило

далі
Ось що ми знаємо про тестування на коронавірус