Розповідає телеведучий Артем Щербанюк, талановита та різнобічна людина. Чоловік, який не сидить на місці та живе своєю роботою. Отримав кілька освіт, працював на престижних посадах, але в якийсь час кардинально змінив свій шлях і життя.
Розкажіть, яким ви були в дитинстві?Я народився і виріс на Закарпатті, в містечку Берегове, що на кордоні з Угорщиною. Ріс там, але багато часу також проводив у Карпатах, у бабусі та дідуся по батьковій лінії. Був я більш-менш спокійною дитиною, з якою можна було завжди домовитись.Міг, як і всі хлопці поганяти в м'яча, але любив і читати, мене з дитинства навчали.З дитинства читати - це похвально, а в школі як вчилися?Так, читав. В школі я нормально вчився, особливо не напружувався і батьки ніколи не вимагали бути відмінником, а я і не рвався.Хто батьки за фахом?Тато працював у сфері геофізики, був керівником геофізичної партії Закарпаття. А мама була юристом, адвокат за фахом. Звичайна радянська сім'я. Батьки були віруючими?Мої батьки не були релігійними, це ще треба враховувати, що радянський час був. Але моя родина по батькові, що в Карпатах, то вони були віруючими, православними християнами. І тому з дитинства я вже стикався з релігією. Згадую, ще в церкву з ними ходив і мені це дуже подобалося. У кожної дитини є якісь мрії, хтось хоче стати льотчиком, а хтось космонавтом, а ким ви мріяли бути?Там, у Карпатах, біля моїх діда та баби жив сусід, який був єгерем і мені це дуже подобалося, тому в майбутньому хотілося ним бути. А ще у підлітковому віці активно займався гірськолижним спортом, тому також хотів у майбутньому бути гірськолижником. Крім цього почав займатися спортом. Дуже популярними на той час були східні єдиноборства. Думав ще в цьому напрямку розвиватися, але часи змінилися і я, відповідно, змінив свою думку. Але якщо так добре поміркувати, то не було у мене такої конкретної мрії кимось стати.Вже на етапі випуску зі школи ви мали обирати майбутню професію. Як відбувався цей процес? Коли я закінчував школу, це був початок 90-х років, з'явився одинадцятий клас, але я вирішив піти зі школи після дев’ятого. Збирався вступати в медучилище. На той час було два варіанти. Оскільки дід був гарним столярем і він мене багато чому навчив, тому я собі подумав, якщо не пройду в медучилище, то піду в ПТУ на краснодеревщика. І все ж таки, я вступив до медучилища. Спеціальність фельдшер-акушер. А за професією встигли попрацювати?Коли закінчив медучилище, ми з мамою вирішували що робити далі. Було два варіанти: або я йду в медінститут і тоді думаємо за що жити далі та де заробляти, або другий варіант - вступити заочно на інший напрямок, де можна відразу паралельно навчатись і працювати. Тож ми обрали другий варіант і я вступив до Львівського національного університету ім. Івана Франка на юридичний факультет. Під час навчання працював судовим виконавцем. А з 1997 до 1999 року працював в управлінні юстиції. Тому так вийшло, що фельдшером не працював. Ви там довго працювали?В процесі того як вчився на юридичному, я свідомо зацікавився релігією. Мене це приваблювало. І так як мої родичі православні, то почав ходити в православну церкву. Потім почав більше читати різну християнську літературу, Біблію. Цікавився різними течіями в християнстві. Згодом познайомився з адвентистами сьомого дня. Читаючи Біблію, дійшов висновку, що мені подобається вчення адвентистів, адже воно максимально наближене до біблійного. І тому в 1998 році я перейшов з православної церкви до адвентистської. За кілька років, скільки я був адвентистом, мене запримітили в громаді і запропонували отримати теологічну освіту. Там була така програма, що можна було відразу навчатися і працювати. Тому в 2001 році я звільнився з юридичної фірми і почав працювати та вчитися.Ви отримали освіту фельдшера, потім юриста, побудували успішно кар‘єру, а потім раптом подалися в релігію. Яка була все ж таки причина такого кардинального рішення? Насправді, вибір був важкий, маючи освіту і кар‘єру. Звісно, це було дивно для моїх батьків, були навіть конфлікти. Але все ж я обрав цей шлях. У мене було спонукання, слухав голос Божий і слідував Йому. Крім цього, можу сказати, що були ще різні особисті моменти, які свідчили, що це той напрямок, який варто обрати.А як так сталося, що ви пов‘язали своє життя з медіасферою?Після навчання та служіння повернувся до себе на Закарпаття і там відновив юридичну кар‘єру.І оскільки я був членом церкви, то паралельно продовжував служіння, був пресвітером, також займався активно молодіжним служінням. Пізніше так сталося, що я вирішив змінити своє місце проживання, це був 2009 рік.Переїхав у Львів, аби там займатися юридичною справою, і, звісно, бути ближче до всіх обласних та регіональних справ молодіжного служіння. І саме в цей період почала свою роботу Львівська студія телеканалу «Надія». Спочатку це була лише кімнатка у одній з громад. І починалося все зі зйомок богослужінь. На той період там було троє працівників, ми з ними познайомилися і вони попросили мене допомагати записувати підводки і певні висновки ведучому для проповідей, які знімали в суботу на богослужінні. Програма називалася: «Просто богослужіння у Львові». Я почав цим займатися. Поступово студія розвивалася, почали створювати нові проєкти, і трохи згодом я вже допомагав як сценарист, редактор та ведучий.А вже в 2012 році мене запросили працювати на постійній основі. Знову ж таки, це було складне рішення, я молився, питав Бога, але відчув поклик і таким чином вирішив змінити напрямок. Тож ви редактор, сценарист і ведучий?Так, я працюю в трьох напрямках: як редактор, сценарист і ведучий. Все, звісно, залежить від програми, на одній я суто ведучий і сценарист, на другій - сценарист, і редактор, на третій, четвертій просто сценарист. У вас багато проєктів на телеканалі «Надія», у яких ви задіяні, розкажіть про них.Перший повноцінний проєкт, над яким я почав працювати як сценарист і як ведучий - це проєкт «Ваша думка», про духовні та соціальні теми. Потім був проєкт «Інша сторона», це інтерв'ю про духовний та професійний шлях різних людей. Також були «Удивительные факты», це наша версія англомовного «Amazing facts», огляд біблійних тем та різних пророцтв. Вже з 2013 року ми започаткували авторський «Філософський камінь», це науково-розважальна програма на різні біблійні, доктринальні, наукові теми, які ми транслювали через цікавий розважальний формат. Наразі він діє.Також програма «Є проблема», це більш соціальний проєкт, про актуальні питання з життя суспільства, які розглядалися через призму Писання. І з останніх - це проєкт «Екклесія», про релігію, політику, філософію, про місця, де звершувались ключові події людства.Хто придумав ці проєкти, чи брали ви в цьому участь?Так. Взагалі у нас є творчий колектив у Львівській студії, де ми придумуємо різні проєкти та обмінюємося ідеями. В основному у нас є два варіанти створення контенту.Перший – це коли приходить замовлення від центральної студії «Надія», яка просить створити проєкт на певну тематику. Інший варіант, коли ми своєю студією вирішуємо, що ми можемо створити, аби було цікаво глядачу. Є проєкти, які народжуються і тривають роками, а є такі, що існують менш короткий час. Охарактеризуйте свою медійну манеру, свій стиль: хто такий Артем Щербанюк у медіа?Для мене особисто, мій стиль, манера, яка мені часто як допомагає так і заважає – це інтелектуальність; також, надмірне іноді заглиблення в деталі, мені важливо заглибитися в тему, досконало вивчити її; помірний гумор іронічно-саркастичного стилю і напевно «зважена духовність».Чи можете сказати, що на даний момент ви всім задоволені? Напевно ні, бо є купа речей, які хотілось би надолужити. І найперше – це сімейне життя, у мене є дружина, двоє дітей, але зараз у мене багато часу забирає робота і церковне служіння. Є речі особисті, наприклад знання мов, хотілось би дещо вивчити, удосконалити. Більше також хотілось би подорожувати, побачити світ. І також підвищити духовний рівень, бо з'являється розуміння, що зараз не той рівень, яким можна було б бути задоволеним.Але все ж таки, озираючись назад, як ви вважаєте, ви на своєму місці? Так, абсолютно. Я там, де маю бути!Які плани на майбутнє, що далі?Напевно найперше – це працювати в цій сфері добросовісно і благословенно, як то кажуть, триматись на плаву, бо епідемія звісно залишила свій відбиток. Також допомогти своїм дітям розвинутись і сформуватись як особистостям, бути прикладом для дітей і допомагати їм будувати відносини з Богом. Питання - Альона Степаненко
