Дитяча письменниця Марія Власюк: "Якби всі мами записували свої оповідки, ми зараз мали би значно кращу дитячу літературу"

Книжки Марії Власюк "Веселые каникулы", "Заветная мечта", "Подорож з ангелом", "Як знайти друзів" вийшли друком у адвентистських видавництвах "Источник жизни" (Росія) та "Джерело життя" (Україна). Думками про роль сучасної дитячої літератури у вихованні християнина та рецептом до здійснення мрій авторка ділиться з читачами нашого сайту.

Що Вас спонукало стати дитячою письменницею?Мріяла про це ще в школі, а друкуватися почала десь років дванадцять тому. Спочатку у газеті для дітей "Скарбничка" видавництва "Джерело життя". Редакторка Інна Джердж час від часу пропонувала щось опублікувати і я надсилала їй свої твори. У той час я вже мала малих діток, поринула в їхній світ, повністю занурилася в дитяче середовище.Моя старша дочка народилася 2006-го року. Знаменним для мене стало те, що коли вона почала говорити, то постійно вимагала від мене цікавих розповідей. Не важило, сідали ми їсти чи лягали спати, я мусила щось розповідати. Тож на кожну ніч доводилося вигадувати щось нове. Казочки та відомі мені оповідання закінчилися дуже швидко. Звісно, можна було б звернутися до бібліотеки і читати їй, але я стомлювалася, хотілося швидше вимкнути світло, щоб вона заснула. У темряві не дуже-то почитаєш, простіше щось вигадати самій.Потім, коли траплялося трохи вільного часу, я записувала ці вечірні розповіді і так народжувалися історії, казки для дітей. Але багато що із вигаданого тоді я, мабуть, забула. Зараз доньці дванадцять, вона іноді каже: "А пам'ятаєш, ти мені розказувала історію про...?" А я не пам'ятаю, бо не все записувала одразу! Іноді про це шкодую. Часом собі міркую, що не лише я так робила. Багато мам щось вигадують для своїх дітей. Якби вони всі записували свої оповідки, ми зараз мали би зовсім інакшу дитячу літературу. Значно кращу.Що для Вас означає термін "сучасна література для дітей"?Сучасна література для дітей, з якою я стикалася, особисто мене насторожує, а подекуди навіть лякає. Є чимало страшних збірок, навіть коли це казки. Часто доводиться бачити вдома у знайомих на книжкових поличках "книжки жахів" для дітей. Це стосується давніх казок, народних, сучасних. Наприклад, "Хлопчик-з-мізинчик", де ідеться про те, як людожери їдять дітей. Або та ж сама "Червона шапочка". Свого часу автор склав її для дорослих. Пізніше їй додали, умовно, щасливий кінець, але це жорстока казка. Вона теж негативно впливає, хоча в ній є якийсь педагогічний момент.На цих казках виховалося безліч поколінь, але раніше в них розставлялися інакші акценти, більше наголошувалося на позитивному. Та тепер, коли в одну книгу свідомо зібрано декілька казок із страшними моментами і названо це "дитячою" літературою, очевидно, це зроблено з певною метою, чи не так? Як на мене, ідеться про виховання позитивного ставлення до жорстокості, перетворення її на буденність.Треба до всього написаного ставитися серйозно, аналізуючи. Ось, хоча б, українська народна казка про солом'яного бичка. Вона вважається твором для зовсім маленьких діток. Але, зокрема, в ній ідеться про те, як дід сидів і точив ножа, щоб убити ведмедя. Як її сприймають дітки двох-трьох рочків? Як вона впливає на їхній світогляд, виховання?Гадаю, ми не можемо просто взяти якусь книжку з полички в бібліотеці чи магазині і одразу запропонувати її своїй дитині. Батьки мають знати, що вони дають читати своїм дітям, а отже, спочатку повинні прочитати це самі. Звичайно, я зустрічала багато хороших книжок для дітей, бо моя старша донька дуже любить читати. Але я перевіряю які книжки вона обирає, бо зараз такі часи, коли відбувається багато атак саме на дитячий розум.Що Ви маєте на увазі, говорячи про "атаки"?Мені здається, що хтось зацікавлений в тому, щоб формувати в дітях своєрідне негативне мислення: страх, віру в нереальний потойбічний світ. Таким чином християнські цінності відходять на задній план. Дітям поступово нав'язується окультизм, чари.

Чарівні казки віддавна є частиною культури та дитячої літератури. Ось хоча б та сама, мабуть, найпопулярніша в світі, казка "Попелюшка". У ній Фея, за допомогою чарівної палички, обертає гарбуз на карету, мишей на лакеїв, а щурів на коней. Вважаєте, це погана казка?

Не кожна чарівна історія несе в собі негатив. Природно, в дитини завжди є віра в диво. Негатив починається тоді, коли стирається межа між казкою та реальністю. Чари із казкової історії, опосередковано, починають сприйматися як частина реальності. Наприклад, як у творах Джоан Роулінг. Хлопчик вчиться в звичайній школі, в його житті відбуваються буденні події, а тут, раптом, він потрапляє в зовсім інший паралельний світ чаклунства. Діти схильні вірити в реальність того, що їм пропонують дорослі, а отже — і світ "Гаррі Поттера" сприймають як такий, що справді існує, відтворюють його в своїй уяві.А сама Ви які книжки любили читати в дитинстві?Про дітей, однолітків. Любила твори письменниці Патрісії Сент-Джон, вона писала цікаві історії про діток в християнському дусі. Дуже подобалися твори Артура Максвела. Зі світських авторів любила читати Всеволода Нестайка, приваблював його легкий і здоровий гумор. Пізніше, коли мої діти підросли, вони читали його казки про звірят. У моєму дитинстві цих книжок ще не було, я захоплювалася історіями про дітей. Він навіть про якісь буденні речі писав так захопливо, що це надовго закарбовувалося в пам'яті. Цією важливою достовірністю, так би мовити "життєвістю", приваблювала творчість Джека Лондона, особливо, його мала проза. Дуже подобалися проникливо-сатиричні оповідання О. Генрі. Іще — Марк Твен. Пізніше, навчаючись на філологічному факультеті, перечитала різних письменників, багато що подобалося, але найбільше вражав Толстой: його тонкий психологізм, опис переживань та думок персонажів.Світогляд Толстого перекликається з Вашим?Так, Толстой близький мені своїми християнським світосприйняттям. Втім, не з усіма улюбленими письменниками відчувалася така духовна спорідненість. Якщо говорити про того самого Нестайка, не всі його погляди на життя я поділяла і поділяю, але при цьому приваблює його авторський стиль.Як же Ви вигадуєте персонажів?Часто моїми персонажами стають знайомі люди. Вони діють в історіях, котрі насправді трапилися зі мною або з іншими дітками. Подекуди я комбіную оповідь з кількох реальних випадків, або ж цілковито вигадую фабулу, а героя теж створюю з рис кількох справжніх осіб.Наприклад, у книжці "Подорож з ангелом" діють хлопчик Богдан і дівчинка Зоя. Я їх вигадала, спираючись на мої уявлення про різних дітей.Ідея про те, що вони летять у космос із ангелом і бачать створення Всесвіту, нашої планети і всього живого на ній, зустрічаються з Ісусом, можливо, виникла після перегляду відомого мультфільму про Суперкнигу. Це стало поштовхом до творчого переосмислення моїх дитячих мрій. Малою, мені хотілося потрапити в ті часи, бути свідком подій, зображених у Біблії. Мріялося побути з Ісусом, із рештою героїв, запитати про щось у них, розповісти про своє, самостійно зрозуміти як і що там відбувалося. Події, описані в Біблії, віддалені від нас тисячоліттями, але й тоді жили такі ж самі люди, як ми.До того ж, я багато разів чула від різних знайомих, що вони так само хотіли би посидіти поруч із Ісусом, поговорити з Ним, поставити Йому якісь важливі запитання, отримати відповіді. Це, насправді, дуже природне бажання. Очевидно, що діти, читаючи біблійні історії, завдяки своїй уяві, ніби теж туди потрапляють. Вони вірять у реальність того, що відбувається.І от від цього всього бажання — мого та інших людей — якраз і зародилася історія, розказана в моїй книжці "Подорож з ангелом".

Першими читачами цієї книжки стали Ваші діти? Як вони сприйняли її?

Вони були першими слухачами. Бо, ще до того, як написати цю історію, я розказала її своїм дітям. Побачивши, що їм сподобалося, вирішила, що іншим теж буде цікаво. Насправді, перший варіант цієї оповіді був значно довшим. У друкований увійшло не все, бо література і усна розповідь — дещо різні жанри.Для моїх дітей пригоди Богданчика і Зої ще не закінчилися, вони стали улюбленими героями вечірніх розповідей у нашій сім`ї. Це, так би мовити, другий сезон їхніх пригод.У книжці "Як знайти друзів" персонажами виступають звірятка, струмочки, грибочки тощо. В якості казкових героїв, діти сприймають краще своїх однолітків чи ось таких алегоричних дійових осіб?Залежить від віку. Школярі надають перевагу розповідям про своїх однолітків. Вони аналізують, роблять висновки, приміряють ці історії на себе.Дошкільнятам цікавіше слухати про якісь речі, явища природи та звірят. Маленьким дітям властиво сприймати усі предмети, як живі, щоб це не було: від плюшевого ведмедика до мотузки на власних кросівках. Такі персонажі розбурхують уяву, захоплюють увагу.Ісус навчав людей, беручи приклади з навколишнього світу. Героями Його повчальних розповідей були не тільки люди, але й квіти, птахи, насіння. Я намагаюся робити так само.У книжці "Як знайти друзів" Ви до кожної історії наприкінці додали крихітний коментар — цитату з Біблії. Це була Ваша ідея чи — редактора з видавництва?У назві книги ці історії названі притчами. Так, за жанром вони є казками, проте казка має нести в собі більший акцент на чарівність. А в цих оповіданнях основна мета — повчання через алегорію, через перенесення людських рис на живі створіння або предмети. Як на мене, краще цей жанр назвати історіями, оповіданнями чи притчами.В основі кожної такої притчі для дітей, закладено якусь біблійну чесноту. Не важливо, мова про метеликів чи струмки, підсвідомо, я маю саме такий підхід. І тільки коли оповідь завершено, сама розумію про що в ній ідеться насправді. Можливо, читачам, менше знайомим з Біблією, складніше вловити цей зв'язок. І коли я отримала редакторську підказку, ми погодили саме такі завершення. Додали до готових історій мораль, як у байках та притчах. Оскільки всі твори у збірці вибудовано на біблійних істинах, логічно було додати такі коментарі.Як робилося художнє оформлення книжок?На жаль, сама я малювати не вмію. Коли про щось оповідаю, все це постає перед очима. Бачу своїх героїв, усе, що їх оточує. Ілюстрації до книги “Як знайти друзів” малювала моя подруга Наталія Примачук. Результат мені дуже сподобався, бо вони справжні, дуже відрізняються від створених у комп'ютерних програмах. Мені завжди приємно роздивлятися картинки у дитячих книжках, коли помітно, що вони мальовані олівцями чи фарбами. Коли готувалася до друку книжка “Подорож з ангелом”, на запит видавництва робила короткий опис героїв, щоб художник міг відтворити моє бачення. Не завжди наше з ним уявлення про книжку збігається, але ілюстрації мені сподобалися. Суть задуманих образів відтворено.