Боже чудо в тому, коли склад ставав порожнім, через день-два він знову щедро наповнювався
Розповідає Олександр Коропець, пастор, викладач фізкультури, тренер, організатор спортивних клубів, керівник відділу молодіжного служіння Західної конференції, волонтер.
Хто належить до вашої команди волонтерів? У чому полягає ваша робота?
З початком війни я перекваліфікувався на волонтера, зібрав команду сміливих людей, які готові служити потребам людей. У цій команді також є пастори церкви, які готові ризикувати своїм життям, не спати, не їсти, а повністю віддавати себе служінню людям.
Наша команда вирішила покращити життя біженців, полегшити їхні страждання. Спочатку допомагали з центром обігріву, працювали на Львівському залізничному вокзалі. Зустрічаючи військових, розуміючи, що вони мають великі потреби, надавали їм допомогу всім, чим могли.
Хто вам допомагав? Як Ви знаходили цих людей?
До нас зверталися багато наших партнерів, друзів, друзі друзів, незнайомі люди, які пропонували свою допомогу. Всі вони хотіли підтримати церкву, яка працює для потреб людей. Люди дзвонили з різних країн: з Сполучених Штатів, Італії, Іспанії. А Польща зробила просто неочікувано багато. Здається, усі поляки об’єдналася для допомоги Україні. Вони усвідомлюють усю трагедію війни від тих, хто приніс і їм горя в недалекому минулому.
Потім ми перенесли роботу в продовольчий склад, який адвентистська Церква Західного регіону взяла в оренду. Наразі не можу достеменно сказати, звідки в складі з’являлися продукти. Дзвонили з Іспанії і повідомляли, що їде до нас вантаж. Я й не знав цих людей, не знаю, хто через десяті руки дав їм мій номер телефону, але це не головне.
Ми приймаємо цей вантаж, розподіляємо за призначенням. Через деякий час вантаж на складі вичерпувався, а служителі адвентистської церкви привозили біженців для подальшого транспортування, й їм треба було надати першу допомогу.
Дивним чином цей склад поповнювався. Це давало змогу забезпечити цих людей продуктами. Продукти закінчувалися, ми далі молилися до Бога, щоб знову Він наповнився склад і пастори могли доставити необхідне людям в райони обстрілів і повернутися до своїх громад. Допомога приходила абсолютно з несподіваних напрямків, від зовсім незнайомих людей.
Польська церква та благодійна організація ADRA почала допомагати мікроавтобусами. Два буси подарували нам, щоб ми могли більше продуктів перевезти за один раз. Їздили в ті місця, куди можна було на той час доїхати. Це були Чернігів, Буча, Харків та інші міста.
Який вантаж Ви отримували?
Вантажі були різні. Це: тактична медицина для військових, хірургічні приладдя, різні ліки. З допомогою адвентистських лікарів ми зв’язувалися з закладами, яким ця допомога була необхідна.
Найбільш корисна – це адресна допомога, тому вирішили самі перевозити вантаж. Завжди молилися, щоби Бог показав нам, куди завезти допомогу, кому вона найбільш потрібна в цю мить. І я бачив Божу руку в тому, що привозили допомогу тоді коли вона була найбільш необхідна.
Які Божі чудеса Ви зауважуєте під час цього служіння?
Кожне чудо має сходитися з Божим планом.
Боже чудо ̶ коли склад ставав порожнім, через день-два він знову дуже щедро наповнювався.
Чудо в тому, коли ми поверталися додому, знаходили такі поломки автомобілів, що дивувалися, як взагалі доїхали. Я не можу сказати, як це чудо відбувається. Нам постійно потрібні кошти: ремонт автомобілів, відсутність пального на заправках, але чудом знаходимо, щоб поїхати і доставити людям необхідне.
Божі чудеса довготривалі, справжні, вони ведуть людей до спасіння.
Доки є на це Божа воля, – будуть ресурси та можливості. Завжди нагадую собі та команді: нагодувати людину та захистити її від куль – це ще не все спасіння. Якщо людина не буде знати Господа, вістки про спасіння, це не спасе її.
Треба годувати, лікувати, вивозити з-під куль, але якщо не дати людині хоч трішечки доторкнутися до Божої правди, така допомога неефективна. Розуміємо, що люди їдуть зі своїми переживаннями: у когось втрата будинку, у кого втрата рідних, і наше нав’язування Слова Божого було б лицемірством і несправедливістю до їхнього стану.
У цей момент треба бути дуже делікатним, щоб допомогти людям пережити тяжкі страждання. Якщо люди мовчать, ми розділяємо з ними мовчання та їхні сльози. Знайшов ще один спосіб. Люблю пожартувати, розказати веселу історію, людина заспокоюється і їй стає легше.
У кожен пакет чи коробку, в кожний бронежилет, в кишеню обов’язково кладемо маленькі брошури, які містять інформацію про Бога та куди можна звернутися за більш детальною інформацією.
Ніхто з нашої команди не вважає себе сміливим героєм, ми боїмося обстрілів, як і всі люди. Але це велике чудо, що Бог давав нам сміливість та захищав.
Боже чудо в тому, коли ми живими перетинали якісь рубежі під музику російської артилерії та поверталися додому.
Боже чудо в цій простоті – поїхали, роздали людям допомогу і повернулися додому. Наша поведінка свідчить про те, що ми служителі Бога.
Зараз дуже багато людей допомагають. Що будете робити, коли люди не можуть допомагати продуктами?
Так, я розумію, що деяка допомога може не надходити – виснажуються люди, спонсори, фірми. Люди виснажуються не тільки фінансово, але й морально. І це нормально, це природній процес. Ми перевірили це на собі, коли деякі потоки засохли, але Бог посилає інші лінії. Я до цього готовий. Готовий перекваліфікуватися з поставки продуктів харчування та медикаментів на будівництво, роботу з будівельними матеріалами.
Команді запропонував пройти спеціальні курси психологічної підтримки, щоб допомагати людям, які пережили стреси війни. Ми розуміємо, як буде розвиватися ситуація, тому стараємося не зупинятися в нашій діяльності. Вид діяльності буде змінюватися, покращуватися. До перемоги будемо постійно в дії.
Питання – Алла Шумило
