Розповідає В'ячеслав Корчук, ректор Київського теологічного інституту
Розкажіть, будь ласка, де Ви народилися і ким хотіли стати?Народився в місті Луцьку, закінчив середню школу та музичну по класу скрипки. Мої батьки також були віруючими, адвентистами. Мама працювала медичною сестрою, а я мріяв стати лікарем. Але, у зв’язку з тим, що на той час важко було поступити не тільки в інститут, але й в мед училище, я все ж зміг вступити в училище, став фотографом, отримав четвертий розряд та працював в краєзнавчому музеї завідувачем фотолабораторії. Після армії одружився і був запрошений на служіння старшими служителями. На той час це було Волинсько-Рівенське об’єднання, а запросив мене Петро Іванович Подолін та Петро Лукіч Бурило. Це були хороші старші проповідники, які мене не тільки запросили на служіння, але практично й взяли під своє крило: продовжували навчати й передавати свій досвід євангельської та пастирської роботи.Чому Ви вибрали саме адвентизм? На цьому наполягали батьки?Ні, це був мій особистий вибір. А батьки не наполягали, але допомогли відкрити біблійну істину, пізнати Христа, як особистого Спасителя. В школі, де я навчався, були баптисти, п'ятдесятники, православні, католики, - і всі вони були моїми друзями, ми мали можливість багато спілкуватися. Але вже тоді я починав розуміти, що одні беруть за основу надбання своїх керівників, інші посилаються на передання церкви, на те, що вирішувалося на різних Соборах, а адвентисти завжди посилаються на Слово Боже. Так, для адвентистів авторитетом являється Біблія.Мої батьки, тато та мама цінували Біблію, читали щодня, щиро молилися, і це впливало на мене. Вибрав адвентизм тому що погоджуюся у своєму серці з ученням адвентистів, бачу, що вони йдуть абсолютно вірно по словах Ісуса Христа, по Священному Писанню, а це – найголовніше. Існує істина і вона одна, а знайти її можна у Слові Божому.На той час я вже сам читав Біблію, інші духовні книги та дійшов висновку, що адвентисти, дійсно, останні із реформаторів, які вийшли на найвищий рівень розуміння біблійної істини. Всі протестанти реформатори, але вони зупинялися навколо різних істин: хтось дійшов до істин відкритих Лютером (і вони називаються лютерани), хтось зосередив свою увагу на біблійному вченні про Святого Духа (і сьогодні ми маємо п’ятдесятників). А адвентисти, на мою думку, ввібрали все головне і найкраще, до чого досягнули інші, але на цьому не зупинилися, а пішли далі в пошуках біблійної правди. Найголовніше те, як я зрозумів – адвентизм – церква, яка окреслена в Слові Божому. В книзі Об'явлення в 10 розділі Господь бачив наперед, а Іван записав про велике розчарування, яке мало статися, про групу людей, які складуть кістяк адвентистської церкви – вони також були розчаровані у своїх на той час очікуваннях, але не розчаровані в Богові та завдяки вірі пішли за Христом далі. Звістка про другий прихід Христа була вірною, і Міллер зрозумів, що Христос вже мав прийти на землю й очистити її вогнем. Проте, коли відбулося переосмислення цієї події, то прийшли до висновку, що Христос на небі перейшов до останньої фази служіння в небесному святилищі – для звершення слідчого суду, якому потрібно завершитися до Другого приходу. Отож, книга Об’явлення говорить про те, що саме в цей час і мав виникнути останній рух, який понесе по цілому світові вістку трьох ангелів закликаючи людство вклонитися Творцеві неба та землі.Центральним каменем спотикання на вірність Богу через поклоніння Йому виступатиме послух всім Божим Заповідям, зокрема четвертій заповіді, яка говорить про суботній день, про те, що небо й земля створені Богом за шість днів, а день сьомий вибраний Богом за спочинок. І саме цей день Бог освячує і благословляє, як день особливої зустрічі зі Своїм народом. Коли я сам почав досліджувати ці істини Божі та порівнюючи з іншими віровченнями, то побачив, що тільки в адвентизмі послідовно розкривається Слово Боже. У цьому Слові я знайшов Христа – мого Спасителя.Хрещення прийняв у 18 років і це було моїм бажанням, щоб твердо заявити, що я християнин та послідовник Христа.Чи пам'ятаєте Ви, хто подарував Вам першу Біблію та як це було?Мою першу Біблію подарував мені тато. В той час ще було дуже важко придбати Біблію, але мій тато часто їздив до Польщі.Тато розповідав, що коли він віз мені Біблію, радянські прикордонники всіх перевіряли, але тато заховав Біблію у такому місці, де вони б не дуже перевіряли. Потім він зайшов і забрав свій пакет. Таким чином він привіз декілька штук. В той час я ходив у п’ятий чи в шостий клас.Тато подарував мені Біблію і сказав: «Читай, навчайся. Хай тебе благословить Бог. Будь вірним Йому». Я був щасливим, це була моя перша Біблія, гарна, російськомовна, бо українських тоді майже не було. Та й у церкві переважно все вивчалося російською мовою.Коли Ви погодилися на пасторське служіння, чи знали Ви, що на Вас чекає?Спеціально цей шлях я не вибирав, але ще до того, як нас з Оленою покликали на це служіння, ми спостерігали за працею служителів, їхньою самовіддачею. Для нас служитель − це той, хто різними засобами доносить людям вістку про Ісуса Христа, про спасіння. Ми з дружиною завжди були в служінні, нас постійно запрошували служити, проповідувати, вести суботню школу, співати в церковному хорі, грати на музичних інструментах. Ми з хором брали участь в різноманітних молодіжних програмах, тому ми вже знали це служіння. Потім тільки офіційно покликали, послали до Заокська на навчання.Спочатку нас, як музичних служителів, запросили допомагати Петру Володимировичу Ганулічу в громаді, а вже потім на самостійне служіння в Ужгороді, Львові…У 2002 році згідно з рішенням керівництва Адвентистської церкви в Україні нас направили на служіння в студентську громаду в Бучу з подальшим завданням підготувати все необхідне, щоб відкрити Українську Адвентистську Духовну семінарію. В чому полягає Ваша наукова діяльність? Вся робота викладача – це наукова діяльність. Саме навчання в Заокську передбачало написання курсових, різних наукових робіт.Я викладаю доктрини нашої церкви, Доктрина про Бога, сотеріологія – доктрина про спасіння, есхатологія – доктрина про останні події в цьому світі. Крім того, зараз викладаю предмети під назвою «Життя та праця Еллен Уайт» та «Книгу Об'явлення».Захистив докторську в університеті ім. Ендрюса, а в Україні після процесу визнання диплому, мені було надано звання кандидата наук з богослов'я.Як Ви потрапили на навчання до університету Ендрюса?Духовне життя пастора безперечно пов’язане з потребами громади. Пастор – слуга в кропіткій праці душе пастирської турботи. Проте, якщо пастор зупиниться у своєму особистому розвитку, то зупиниться здебільшого і розвиток довіреної церквою йому громади, або того служіння яке йому було довірено.У нашій церкві є програма яка називається БОП – безперервна освіта пастора. У свій час, коли я вже декілька років поспіль прослужив пастором, мені було запропоновано продовжити навчання на магістерській програмі, яку я з допомогою Божою успішно завершив. Потім були нові виклики, продовження навчання на докторській програмі, але за весь пройдений шлях до цього часу я найбільше завдячую Богові та тим людям з якими я іду поруч! Кому Ви найбільше вдячні?В першу чергу Богові.Також вдячний Церкві, дружині та дітям і звичайно моїм батькам, друзям, талановитим викладачам. Які запитання пов'язані з Вашою науковою діяльністю, Ви б хотіли задали Господу?Важко запитувати про свою наукову діяльність – Творця безпомилкової науки. Адже наша наукова діяльність це тільки спроба доторкнутися до вічного і незбагненного Бога.Але все ж таки запитав би – чому Він мене так сильно полюбив?Які досвіди з Богом пов'язані у Вашому житті та роботі?Щоденно бачу благодать Божу і Його діяння. І навіть Український адвентистський теологічний інститут, – ця мрія багатьох поколінь, - став реальністю саме в наш час. У застійні часи ми думали як вижити, а сьогодні Церква має величезні можливості – свободу! Це – надзвичайне благословення! Переконаний, що цей дар потрібно розумно використовувати у проповіді особливої звістки для теперішнього часу. Вірю, що Господь допоможе нам і надалі реалізовувати Його місію на цій землі, аж до дня Його славного приходу.Питання – Алла Шумило