Мені здається, ні, — я впевнена, що кожну людину іноді «накриває».
Навіть глибоко віруючу.
«Накриває», що все складається саме так, а не інакше.
Що така доля.
І ти можеш скільки завгодно «здобувати дорогоцінне з нікчемного», дивитися на світлу сторону життя та відшукувати причини дякувати Богові.
Себе не обдуриш.
Себе не потрібно дурити.
Важливо визнати, що так: зараз у мене всередині ось так.
Важливо дати волю сльозам.
Важливо говорити.
Зі своїм серцем — і зі Всевишнім в молитві.
(Кажуть, що неймовірно допомагає, якщо думки свої ще й записувати.
Хоча б частково.
Хоча б час від часу.
Багато років мого життя підтверджують: правду говорять.)
Важливо помовчати, якщо мова йде про можливість бесіди з людиною, яка дуже хороша, просто прекрасна, але не зрозуміє.
Важливо не мовчати, якщо є людина (в сусідньому під’їзді, у двох годинах їзди, на іншому континенті), яка обов’язково зрозуміє.
Важливо дозволити собі відчувати те, що відчуваєш.
Бути саме таким, саме такою.
Не вибачатися перед собою за себе та себе перед собою не соромитися.
Посидіти хвилину та подумати: Бог продовжує любити.
Бог продовжує в тобі творити.
Бог просто продовжується.
Та продовжуєшся ти.
Щастя — це не про те, щоб ніколи не відчувати біль.
Щастя — це вміти з ним зустрітися.
Та не злякатися від голови до п’ят.
Або злякатися.
Але вчасно згадати: це ще не кінець.
Твоя історія продовжується.
Дихай.
Анна Макарчук
За матеріалами Facebook сторінки Anna Makarchuk інформація для цієї статті взята з «Твоя история продолжается»
