Не можу похвалитися, що завжди знала відповідь на це запитання.
Часто доводилося йти на дотик та в темряві. Методом проб і помилок пізнавати життя.
Так, були танці на одних і тих же граблях, які залишили безліч «шишок» і травм, але…таке воно — життя: бере дорого, але пояснює дохідливо.
Куди йдеш?
Знову звучить запитання, й знову множинні версії відповідей прокладають свої нейронні доріжки.
«Мои мысли, мои скакуны»…
— Чи справді йдеш?
— А може стоїш? Топчешся на місці?
— Навіщо йдеш?
— А чи знаєш дорогу?
— Карта є?
— А компас?
— Та хто так ходить!
Так, внутрішній монолог — це той ще фрукт:)
Знайоме?
Впевнена, що так.
Всі ми кудись йдемо.
Навіть коли стоїмо.
Напрямок наших думок рухає нас. Такі собі, американські гірки: вниз-вгору…
Зате не нудно.
Зате їжа для мозку існує.
І відповіді на питання поступово знаходяться.
Куди йдеш?
Тепер вже знаю. Йду у зворотний бік. Напрямок «від себе» змінився на «до себе».
Важко. Не просто.
Заново народжуватися та проростати — доля сміливих мрійників, які обов’язково зроблять казку дійсністю.
Непросто, але життєво необхідно:
☆ перестати себе знецінювати;
☆ навчитися слухати та чути себе;
☆заглиблюватися в суть, а не в форму;
☆ оновлюватися розумом;
☆ ясно бачити та чути;
☆ змінювати ставлення, а не ситуацію;
☆ дозволити собі та іншим бути;
☆ йти шляхом прогресу.
Тому — Бог, Віра та Біблія.
Тому — психологія.
Тому — вдумливі люди поруч.
Якщо це й про тебе, милий друже — ласкаво запрошуємо до світу усвідомленості!
Впевнена, що в цьому світі ми знайдемо ще багато однодумців, які теж регулярно запитують себе:
Куди йдеш?
А відповіді вже не за горами:)
За матеріалами Facebook сторінки Наталья Науменко інформація для цієї статті взята з «Куда идешь?»
