Багато християн в Україні святкуватимуть Воскресіння Христове у 60-й день боротьби з ворожою навалою. Під час війни небезпека обстрілів або диверсій накладає свої обмеження на проведення свята, не кажучи вже про те, що наша країна щодня переживає страшенний біль. Тиждень тому Пасху святкували у західному світі, і лунало багато протестів проти «сценарію примирення» римського папи Франциска – поставити під один хрест українку Ірину й росіянку Альбіну. Оскільки мова йшла не про реальних двох подруг, а про символізм двох країн, багато хто жорстко критикував папу й висловлювався проти такого сценарію штучного «примирення зі злом». Адже зло продовжує йти своїм шляхом без натяку на розкаяння.
Що ж таке справжня Пасха і чи може вона примирити агресора та його жертву? Як відомо з Біблії, свято Пасхи було засноване на честь визволення євреїв з єгипетського рабства (Вихід, 12-й розділ), і агнець, якого приносили в жертву, щоб його кров’ю помазати одвірки, символізував майбутню Жертву Христа... Тож Пасха – це згідно з Біблією не стільки про воскресіння, скільки про жертовну смерть нашого Викупителя (1 Кор. 5:7). Так, Христос здатен Своєю смертю простити і примирити навіть запеклих ворогів, у тому числі ворогів Божих, але за яких умов? Чи варто було б казати під час виходу євреїв з Єгипту, під час їхньої першої Пасхи про примирення страждаючого народу з катом-фараоном, який намагався знищити усіх немовлят чоловічого роду? Який гнався за євреями так, що аж сам втопився у морі? Як би виглядала ідея такого примирення і чи відбувся би тоді вихід з рабства? Напевно, щоб казати про якесь примирення, як між окремими людьми, так і тим більш між народами, треба розуміти умови, на яких воно відбувається. І ці умови містяться в історіях, які викладені у Святому Письмі. Одну з таких історій розглядає Радислав Тацюн у своїй кандидатській дисертації з богослов’я «Миротворчий потенціал сучасної протестантської теології в Україні» (2021). Мова йде про те, як примирився Йосип, син патріарха Якова, зі своїми братами, які заздрили йому і спочатку взагалі планували його вбити, але замість цього продали його в багаторічне рабство в Єгипет. Історія ця записана у книзі Буття з 37 розділу і далі. До речі, з Пасхою історію Йосипа пов’язує те, що цей праведник є одним з прообразів Христа у Старому Завіті і Його страждання багато в чому нагадують Христові... Чи просто так Йосип зустрів братів і одразу примирився? Ні. Далі цитую безпосередньо з дисертації Радислава Тацюна: «Боже провидіння через двадцять два довгих роки приводить десять братів до Йосипа, де вони зустрілися лицем до лиця. Однак, вони не упізнають його. Використовуючи свій статус інкогніто, Йосип піддає Юду та братів таким випробовуванням, що вони пов’язують свої страждання з Божою карою за злочин проти свого брата. ... По-перше, затриманням Симеона та поверненням грошей за хліб Йосип перевіряє їх вірність один одному та їх чесність (Бут. 42:15-19; 25-28). По-друге, своєю вимогою побачити Веніаміна, він перевіряє теперішнє ставлення Юди та братів до молодшого брата (Бут. 42:20; 43:15-34). По-третє, клавши срібну чашу до мішка Веніаміна та погрожуючи ув’язнити його в Єгипті, Йосип перевіряє вірність та любов Юди та братів до їх молодшого брата та старого батька (44:1-17). Останнє випробування, по суті, спровокувало кульмінаційний момент розповіді, який обертає ситуацію конфлікту в дію примирення».Радислав Тацюн робить наступні висновки: «...в наративі примирення слід формувати розуміння покаяння, як жалкування про те, що скоєно на особистому чи національному рівнях, а не просто про наслідки дії. Також це не просто жалкування про свою провину, свій сором. Це жаль про страждання, спричинені іншим, і тут недостатньо слів. Висловлювати жаль без правдивої серединної переміни – всього лише тимчасова сентиментальність. Вербальний вираз акту покаяння має демонструватись із активними діями, що безумовно вимагає мужності суб’єкта. ...Для Йосипа прощення починається не із здатності забути минуле, але із вміння пам’ятати минуле чесно/правильно. Кожною своєю дією Йосип нагадував братам, а, отже, і собі, що дійсно сталося і хто вони один перед одним. ...Пам'ятати вибірково – значить пам’ятати несправедливо. Неправильна пам'ять не лікує, а травмує спогади. Вона не просто не допомагає примиренню, навпаки, забирає цю можливість. Йосип приводить себе і братів до чесної, справедливої пам’яті: як склалася історія їх сім'ї і їх відносин, хто вони один для одного. Таким чином, перший крок до зцілення болю минулого і примирення – це не крок від пам’яті, але крок назустріч їй. ...Іншими словами, Йосип не просто пам’ятає, він вибирає певний шлях “як“ і “заради чого” пам’ятати. Для Йосипа пам'ять – це можливість справжнього примирення, а не привід для помсти....Таким чином, наратив примирення Йосипа-Юди та братів демонструє, що сторони конфлікту змінюються під впливом один одного. ... Покаяння людини чи групи людей вказує на їх здатність змінюватися. ...Відповідно, в наративі примирення прощення – це не скасування покарання. ... Прощення протистоїть одній з причин здійснення покарання, а саме, бажанням помсти. ... Покарання – це спонукання до переосмислення здійсненого, а не заподіяння болю у відповідь. Покарання не скасовує вибачення, навпаки, знаходиться у взаємозв’язку з ним. ... Прощення не закінчується саме в собі, воно закінчується у відновленні відносин між сторонами, більш того, у поверненні сторін до доброго. Це і буде найвищою формою справедливості». Кінець цитат. Тепер вже моє особисте спостереження: деякі люди, читаючи Біблію, ставлять запитання, а чому Йосип не міг простити братів просто так, без отих хитрих випробувань, навіщо були всі ті вигадки і інсценування. І виглядає так, що з братів-злочинців що взяти, які є, такі і є, а от Йосип – ніби він егоїст якийсь, вимагає занадто багато... Тож виникає питання: як ми читаємо одні й ті самі біблійні історії? І що в них бачимо? Гнат Мєрєнков