Розповідає Уляна Севастьянів, релігієзнавиця, документаторка проєкту «Релігія в огні», кандидатка філософських наук
Із 24 лютого 2022 року та до сьогодні в Україні триває повномасштабна війна з російським агресором. Сотні тисяч людей втратили свої домівки, втратили близьких людей, стали внутрішніми переселенцями або вимушеними мігрантами. Мабуть, вже немає жодної людини в Україні, з оточення якої б не загинув хтось з військових, які мужньо захищають наші території.
Російсько-українська повномасштабна війна, що триває понад півтора роки, спровокувала також переосмислення цінностей, нових способів сприйняття і мислення, призвівши до безлічі травм як психологічних, так і фізичних. Ця війна змусила людей шукати та відкривати нові «прихистки надії». За даними соціологічних опитувань, проведених упродовж 2022 р. – першої половини 2023 р. – українці зберегли високий рівень довіри до релігійних організацій.
Якщо в цьому контексті проаналізувати, що зробив український протестантизм за цей час, то можна виділити кілька ключових сфер діяльності. Одним із найважливіших у цей період стали нові форми волонтерства, зумовлені обставинами. Із 2014 року, з початку анексії Криму та військових дій на сході України, протестантські громади допомагали не лише цивільним, а й військовим – збирали і завозили гуманітарну допомогу, опікувались пораненими у лікарнях, надавали духовну підтримку сім’ям військових.
Із початком повномасштабного вторгнення, завдяки широкій мережі протестантських організацій в Україні, та за її межами, громади швидко налагодили взаємодію між собою, що дозволило організовувати евакуацію людей з окупованих територій та прифронтової зони, надавати прихисток внутрішньо переміщеним особам, забезпечувати виїзди за кордон з необхідною підтримкою – це і надання житла, пошук роботи, забезпечення всім необхідним на перший час, медична допомога.
У самих громадах завдяки активності пасторів і сприянню міжнародних організацій, таких як ADRA, одразу ж було налагоджено збір продуктів харчування, медикаментів, одягу, засобів гігієни. Вражає відвага пасторів та членів церкви, які перебували під окупацією у Київській, Чернігівській, Харківській, Херсонській областях, котрі мобілізувались, організували гуманітарні штаби та займались евакуацією населення, а також попри небезпеку для власного життя продовжували здійснювати релігійну діяльність.
Друга важлива сфера – це духовно-освітня діяльність у час війни. Протестантські громади, відомі своєю активною духовно-освітньою діяльністю і у мирний час, не залишили цієї сфери й під час війни, навпаки переорієнтували свою роботу на ті категорії населення, яким це було найбільш необхідно. Йдеться, зокрема, про дітей та підлітків, що пережили окупацію, були у зоні активних бойових дій, втратили рідних на війні, втратили свої домівки, житло.
Очевидно, що підлітками, які переживають вікові кризи, дуже важко справлятись із емоційно-психологічним навантаженням, а якщо додати до цього ще й обставини війни, то ці молоді люди дуже потребують підтримки і допомоги, але, найчастіше не вміють і не знають як про це сказати. Як приклад хочу навести діяльність пастора громади адвентистів сьомого дня з м. Херсон Назарія Проданюка, який перебував з громадою в окупації, допомагав в евакуації населення, займався волонтерською діяльністю. Після деокупації спільно з громадою організував розважально-пізнавальну програму для дітей та підлітків Херсонщини «Йдемо разом». Щотижня, по суботах, програму відвідувало пів сотні молодих людей, які отримували підтримку, а також долучалися до свята, та гри з подарунками. Більше того, ця програма була орієнтована на всіх дітей, незалежно від приналежності до протестантської громади.
Ще одна сфера – медійна. Використовуючи нішеві медіа, власні сайти, сторінки у соціальних мережах протестантські громади розповідали про російську агресію в Україні, ділились історіями пасторів-капеланів, людей, що перебували в окупації, публікували відео- та фотодокази злочинів російських військових на території України. Показовою тут можна вважати діяльність телеканалу «Надія», який має велике охоплення в Україні, та за її межами. Зокрема, на телеканалі була програма «Всеукраїнський марафон НАДІЇ», де обговорювались гарячі теми війни, але з теологічної позиції.
Хочу також акцентувати на співпраці протестантських лідерів із громадськістю. Як документатор проєкту «Релігія в огні», де займаємось документуванням воєнних злочинів російських військ проти релігійних громад України, я неодноразово зверталась за актуальною інформацією про пошкодженні чи зруйновані протестантські релігійні споруди, а також цікавилась долею пасторів, що були під окупацією, потрапили в полон чи зазнали знущань з боку агресора. У багатьох протестантських громадах є особи, на яких покладено відповідальність за збір таких даних, і вони надають їх за запитом громадськості. Ці дані важливі як для збереження пам’яті, так і для притягнення до відповідальності за скоєні злочини російських військ на території України.
Важливо, що лідери і члени протестантських громад зайняли проукраїнську позицію: хтось словом, а хтось у складі сил оборони бореться за нашу спільну перемогу. Відмічу також важливу тенденцію переходу на українську мову служіння та спілкування, що є маркерами нашої ідентичності. Цей рік безумовно став роком нашого духовного зростання, об’єднання, співслужіння ближнім, у якому протестантські громади України відіграли свою роль.
#опитування2023
