Яке значення чистоти для лікування розладів статевої поведінки?

Психологічна допомога при ознаках гомосексуалізму та трансгендерності. Значення чистоти, сексуального утримання для успішної реабілітації.

Сьогодні засоби масової інформації пропонують глядачам фільми та передачі, в яких гомосексуальні прояви, трансгендерність та інші розлади психіки подаються як щось звичне та буденне, з чим можна зіткнутися щодня. Насправді ж, щоби сформувався такий розлад особистості, замало захотіти «попаритися», привернути до себе увагу, «спробувати щось новеньке». Для цього людина має пережити дитячу травму сексуальності, яка не обов’язково має бути насильством зі сторони дорослого. Серед травм розвитку дитячої сексуальності можна виділити такі:

  • - Тривала відсутність двох батьків у віці з народження до п’яти років життя дитини. При цьому дитину виховує одна бабуся або тітка без присутності особи протилежної статі. В такому випадку відсутній приклад сімейного виховання, де є взаємодія чоловічої та жіночої сторони.
  • - Емоційна холодність щодо дитини, яка формує у неї фіксацію на потребі подобатися та привертати увагу значимої особи своєї статі. Зі сторони одного з батьків своєї статі дитина може отримувати ігнорування або ж агресію у свій бік.
  • - Деструктивна сім’я, коли батьки замість виховання та активного спілкування розігрують сценарій, що руйнує стосунки у родині, призводить до втрати відчуття безпеки дитиною. Це може бути алкоголізм, систематичні подружні зради, надмірний контроль над членами родини, нищівні конкурентні стосунки, гонитва за матеріальними благами.
  • - Сексуальне насильство у дитинстві, негативний перший сексуальний досвід.

Відсутність у дитинстві прикладу повноцінної здорової сім’ї заважає дитині сформувати статеву ідентичність. Тому, для компенсації відсутності одного з батьків внаслідок смерті чи розлучення, бажано знайти для дитини значиму особу тієї ж статі поза родиною. Для хлопчика це може бути тренер із боротьби, для дівчинки може бути улюблена вчителька. Важливо, що це має бути значима позитивна особа, на яку дитина хоче бути схожою, наслідувати риси поведінки, інтереси. Ця особа має активно формувати особистісні якості дитини. Бувають випадки, що такою значимою особою для хлопчика стає дідусь, а для дівчинки — бабуся.
Ознаки фіксації на гомосексуальних стосунках та перші прояви відсутності формування статевої ідентифікації з об’єктом своєї статі можна виявити у віці чотирьох–шести років. За психоаналітичною теорією Фройда вважається, що активна стадія формування «лібідо» (лат. libido — прагнення, статеве бажання) по-різному проявляється на різних вікових етапах розвитку людини, залежить від роботи діенцефального відділу головного мозку та залоз внутрішньої секреції. До одного року життя дитини основним центром задоволення та зв’язку з материнським об’єктом є рот, а основний інстинкт отримання задоволення — смоктання (оральна стадія розвитку). Оральна стадія є основою всіх наступних стадій. Діти на штучному вигодовуванні мають у дорослому віці проблеми з формуванням прив’язаності. До трьох років формується перша значима діяльність та активний процес отримання фізичного задоволення — свідоме випорожнення кишківника (анальна стадія розвитку). На анальній стадії розвитку мозок дитини формує перші символічні поняття: можливість стримуватися при потребі, здатність контролювати фізичні бажання силою волі, приємні емоції від отримання результату. Успішне проходження анальної стадії гарантує у дорослому віці такі якості, як цілеспрямованість, пунктуальність. Наступною важливою стадією є едіпальна стадія — формування активного статевого потягу до об’єкта протилежної статі. У дітей перші прояви формування статевості проявляються по-дитячому: потреба сподобатися, потреба часто знаходитися поряд, переживання під час довгої розлуки, підвищене надання значення стосункам з об’єктом протилежної статі, конкуренція у дівчинки з мамою за увагу батька (у хлопчика — з батьком). Якщо у дитини у віці з чотирьох до шести років немає проявів проходження едіпальної стадії, то це свідчить про розлад у формуванні прив’язаності, затримку психічного або інтелектуального розвитку. Едіпальна стадія може проходити з затримкою у віці з семи років, коли є порушення розвитку дитини. Якщо один із батьків протилежної статі несе загрозу або агресивний, то об’єктом дитячого статевого потягу може бути інша людина — реальна чи уявна. Брак у цей період активного спілкування, ігрової взаємодії, опіки зі сторони значимого об’єкта протилежної статі призводить до пошуку нового об’єкта, створення уявного об’єкта або до заміни значимих емоційних стосунків.
Цим замінникам у майбутньому може надаватися сексуально забарвлене значення. Такими замінниками можуть стати: агресія, побиття, прояви емоційного садизму, фіксація на предметах без емоційної складової та без присутності іншої особи для отримання задоволення, механічне отримання фізичного задоволення без потреби мати стосунки з іншою особою.
Гомосексуалізм можна зарахувати до психічних розладів, його основою в дитячому віці є неспроможність перейти до едіпальних стосунків через сприйняття їх дитиною як загрозливих або незначимих. У сім’ї причиною неспроможності дитини перейти на інший етап стосунків може бути непривабливість або недоступність об’єкта: знецінення, надмірна агресія, тривала фізична відсутність, байдужість. Разом із цим першопричиною нездатності у дитини боротися за увагу об’єкта протилежної статі може бути порушення прив’язаності до об’єкта своєї статі. Якщо дитина відчуває недостатній зв’язок з материнським об’єктом, загрозу втратити його, то першочерговими стають інстинкти зберігати прив’язаність і не вступати в конкурентні стосунки.
Можна помітити, що сексуальність дитини на едіпальній стадії видозмінюється в активнішу енергійність із зовнішніми проявами: бо щоби сформувати емоційні стосунки з об’єктом протилежної статі, замало лише бути емоційно прив’язаним до нього. Тому люди, які в дорослому віці шукають лише емоційної прив’язаності, часто ідеалізуючи свою «половинку», несвідомо компенсують дитячу потребу в захисті та опіці, вирішують дитячу травму порушення прив’язаності у ранніх стосунках із материнським об’єктом. Для гомосексуалістів таким об’єктом прив’язаності стає сексуальний партнер своєї ж статі.
В чому ж причина ненормальності таких стосунків?
Гомосексуальні стосунки ніколи не є зрілими, бо ґрунтуються лише на отриманні сексуального фізичного задоволення та компенсації браку емоційного тепла, якого людина потребувала у дитинстві. Партнери в гомосексуальних стосунках не можуть стати материнськими об’єктами один для одного, тому що лише дитина або інфантильна особа може ідеалізувати материнські стосунки. Люди, які в дорослому віці свідомо перебувають на цій стадії ідеалізації, мають невротичні розлади, часто переживають депресію та розчарування, все життя проводять у гонитві за такими об’єктами або можуть формально вступати в статеву близькість, при цьому маючи уявний об’єкт прив’язаності. Статеві стосунки без реальної прив’язаності з конкретною особою втрачають значення спілкування та взаємодії, перетворюючись на фізичні маніпуляції та занурення у світ власних фантазій. Реалізація фізичного гомосексуального бажання — це те ж саме, що для алкоголіка практична реалізація потреби прийняти дозу алкоголю. Замість того, щоб вирішувати емоційну проблему, він ще більше занурюється у симптом залежності.
Саме на едіпальній стадії дитина набуває людської здатності символічно виражати прив’язаність, контролювати статеві фізіологічні імпульси, перетворювати сексуальну енергію у творчість та інші види продуктивної діяльності. Саме ця здатність відрізняє людину від тварини, бо у тваринному світі едіпальна стадія відсутня. У розумних ссавців наявні оральна та анальна стадії, бо деякі види мавп, дресировані собаки можуть проявляти прив’язаність і мають примітивно сформоване спілкування на основі символів. Весь тваринний світ — це життя за правилами інстинкту та виживання за будь-яких умов.
Що ж робити молодій людині, яка бачить в собі гомосексуальність, відчуває сексуальне бажання до осіб своєї статі або відсутність сексуального потягу до осіб протилежної статі? Насамперед, проаналізувати для себе першопричину таких відчуттів, думок; пригадати події дитячого віку, стосунки з батьками. Що краще ми бачимо проблему та її причини — то більше контролюємо себе і саму ситуацію. Другим етапом роботи з проблемою після самоаналізу буде пошук значимої особи, з якою можна буде компенсувати потребу у прив’язаності без реалізації сексуального бажання. Позбавляючи себе можливості реалізувати сексуальний потяг через фізичний статевий акт і статеві маніпуляції з тілом, ми формуємо в психіці захисні механізми вищого порядку, суто людські способи реагування, що перетворюють «лібідозну» енергію в потенціал людини, не дають можливості зациклитися на фізичній розрядці та створюють зрілішу психічну реальність. Такою значимою особою може стати духовний наставник, приятель, колега по роботі та будь-хто, з ким можна підтримувати тривалі безпечні стосунки. Звісно, найбезпечнішими стосунками, де можна в короткий термін вирішити дитячі проблеми, є консультації з психологом.
Третім етапом, уже перехідним до початку налагодження спілкування з протилежною статтю, є перебування у спільноті, де присутня здорова конкуренція, емпатійні особи протилежної статі, неформальне спілкування. У спільнотах віруючих останньою інстанцією свободи від проблем фізичної та психічної сфери є Бог, звернення до якого дозволяє піднятися над тілесною сферою та пов’язаним із нею дискомфортом. Якщо людина має відкритість на контакт із Богом, намір віддати Йому свою проблему, то Бог є ідеальним компенсатором усіх травм дитинства, психічних розладів та фізичних недомагань. Це можливе тому, що Бог стає значимим об’єктом, який за допомогою своєї всемогутності та досконалості підтримує травмовану психіку людини, звернену до Нього у проханні. Звісно, для поглиблення цього зв’язку з Богом необхідно систематично підтримувати цей діалог з Ним через особисті молитви, розмови, традиції церкви, участь у житті спільноти.
Глибшим є порушення статевої ідентифікації — трансгендерність, яке викликає сильніші негативні емоційні переживання, неприйняття себе, суїцидальні думки або, навпаки, зворотну потребу самостверджуватися за допомогою ексгібіціонізму, фетишизму, демонстрації своєї проблеми. При такому розладі статевої ідентифікації варто звернутися до психіатра та стати на облік до місцевого психіатричного диспансеру, бо паралельно з цим розладом обов’язково має місце емоційна нестабільність, депресивність, а іноді інші психіатричні хвороби: шизофренія, біполярний розлад, тривожно-депресивний розлад.
Першопричиною порушення статевої ідентифікації є загальна нерозвиненість її у дитячому віці через відсутність значимих об’єктів у дитинстві, їх непостійність. Також причиною може бути неприйняття значимого об’єкта однієї статі як зразка для ідентифікації через його агресивність або насильство з його боку. Насамперед для людей з таким психічним розладом необхідно переключити увагу зі статевої сфери та з сексуальності на інші значимі теми, що сприятимуть пошуку нових смислів. Фіксація на симптомі може призвести до ще більш руйнівних наслідків. Одним із цих наслідків є автоагресія, завдання собі фізичних каліцтв самотужки або за допомогою хірургічних операцій по зміні статі, або часткове оперативне видозмінення певних статевих ознак: видалення грудей у дівчат, статевого члена у чоловіків без гормональної терапії. Таке «вирішення» проблеми статевої ідентичності схоже на «лікування» алкоголізму за допомогою елітних дорогих спиртних напоїв, або на вирішення проблеми куріння за допомогою цигарок із фільтром.
Проблема статевої ідентифікації значно глибша за статевий розлад. Це порушення ціннісно-смислової сфери особистості: хто я в соціумі, кому я потрібний, які мої стосунки з тілом, для кого я значимий? Тому змінювати тіло за допомогою гормонів та операцій — це підтримувати симптом і створювати поверховий образ вирішення проблеми. І так само, як і при гомосексуалізмі, люди з порушеною статевою ідентифікацією мають почати вирішення своєї проблеми з самоаналізу та взаємодії зі значимою особою без статевих стосунків. При цьому варто додати ще діяльність, яка ефективно переключатиме увагу від симптому, даватиме можливість відчути свою значимість.
Розлади сексуальної сфери добре піддаються реабілітації та корекції, бо за допомогою компенсації, самоаналізу, психотерапевтичних технік людина може більше усвідомлювати свої психічні прояви, досягає зрілості, виробляє нові способи поведінки, мислення, ціннісно-смислової сфери. У разі підвищеного статевого потягу, недостатнього контролю статевої сфери та на випадок емоційної нестабільності можна додати медикаментозну підтримку, що зменшить інстинктивні фізіологічні прояви. Такі проблеми досить актуальні нині, бо більшість людей виховується у неповних, деструктивних сім’ях. Батьки змушені більше працювати, щоб утримувати дітей. Часто вони відсутні місяцями, а то й роками, а спілкування обмежене соціальними інтернет-ресурсами «Вайбер», «Скайп». Тому сьогодні необхідно розробити систему допомоги людям, які мають гомосексуальність чи трансгендерність. Спрямувати їх на шлях вищих зрілих механізмів психологічного захисту, убезпечити від негативних наслідків сексуальної залежності: порнозалежності, практикування сексуальних збочень, підвищеного рівня суїцидальності та депресій.
Джерело: credo.pro

далі
«Лицарський меч» Мілана Шуріча – історія про шляхетних лицарів