Центр Разумкова щороку організовує круглий стіл «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин». І перед кожним проводить спеціалізоване опитування про релігію. І так уже 20 років поспіль. Одні й ті самі питання. З року в рік.
Це дає чудову можливість простежити, як змінювалися процеси в динаміці. Соціологи вам підтвердять, що для будь-яких висновків важливо мати однакові формулювання запитань. Лише тоді можна порівнювати цифри. Центр Разумкова таку опцію забезпечує.Це унікальне за своєю глибиною дослідження, яке не має рівних на пострадянському просторі. Релігійна ситуація в Україні добре вивчена саме завдяки таким опитуванням. І раптом ви захочете прочитати щось таке про Росію, Білорусь, Молдову чи Казахстан – вам просто не вдасться. Бо такого рівня даних ніхто не має.Цього разу вони опублікували не тільки кількісні, але й якісні дані – врізки з фокус-груп. Представлені дані дають чудову можливість не тільки для аналізу і, як наслідок, розуміння ситуації, але й, звичайно, обережно дозволяють прогнозувати розвиток релігійної ситуації в Україні.Якою є віра українців? Від чого вона залежить? Чи підтримують громадяни ідею державної церкви? А викладання релігії в школах? За які провини готові підтримати заборону церков, і хто з українських релігійних лідерів уперше в історії обігнав у рейтингу довіри папу римського?Із 12 по 19 листопада 2021 року в усіх контрольованих урядом регіонах України загалом опитали 2018 респондентів віком від 18 років. Дослідження є репрезентативним, а теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Окрім того, цього разу також провели 5 фокус-груп загальною чисельністю 46 осіб, характеристики яких репрезентують населення України.Релігійний портрет УкраїниЧастка віруючих в Україні за останні 20 років дещо зросла і, схоже, досягла межі. Це те, що соціологи релігії називають релігійним максимумом. Україна його сягнула 2014 році на фоні глибинних суспільних потрясінь: утечі президента, розстрілу Небесної сотні, анексії Криму та початку війни на Донбасі. Тоді віруючими себе назвали рекордні 76% громадян. Пізніше цей показник пішов на спад до свого звичайного рівня 66-68%. Тобто дві третини населення України є віруючими.Для порівняння: у 2000 році віруючими себе називали 57,8%. Зростання віруючих відбулося передусім за рахунок скорочення частки тих, хто вагається між вірою та невір’ям. На початку століття таких було 22,5%, а зараз лише 13%. Майже не змінився рівень переконаних атеїстів – у районі 3,5-4%. До них ще треба додати плюс-мінус 5% невіруючих.Традиційно вищою є релігійність на заході країни. Причому вона стабілізувалася ще 20 років тому. Тих, хто вважає себе віруючим, тут 87,9% (2000 р.) і 87,1% (2021 р.). А от південь і схід дещо підросли – з 48% до 60%. Підтягнувся і центр – з 54 до 63%. І, знову ж таки, зростання більшою мірою відбулося за рахунок тих, хто не визначився раніше.Чітка та недвозначна динаміка всіх 20 років досліджень дозволяє виокремити декілька стійких кореляцій. У середньому що старша людина, то вона релігійніша. Жінки більше схильні до віри, ніж чоловіки. Серед містян і людей з вищою освітою рівень віруючих менший, аніж серед селян і людей зі спеціальною або без освіти взагалі. І це не просто мої припущення – це спостереження, доведені масивом даних опитувань за останні двадцять років. Хоча самі респонденти переважно не вбачають кореляції між вірою та рівнем освіти.Близько половини українців відвідують богослужіння, і це та цифра, яка майже не змінилася з 2000 року. Найактивнішими в цьому є віряни Української греко-католицької церкви (УГКЦ) – 93,3%, далі йде Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) – 76,8%, Православна церква України (ПЦУ) – 66,9%. Загалом же 15,6% українців ходять до церкви раз на тиждень або частіше, ще 18% – раз на місяць і 34,6% – лишень по великих святах. Активніше ходять на заході, старші люди та греко-католики. Рідше ходять на півдні, молоді люди та в ПЦУ.Конфесійні відтінкиЧастка православних усі двадцять років зберігалася на рівні близько 2/3, з коливаннями від 60% (2021 р.) до 70,6% (2013 р.). Другою за чисельністю конфесією є греко-католики. Їхня частка в середньому дорівнює 8%, з коливаннями в межах від 5,7% (2013 р.) до 9,6% (2020 р.). До речі, частка греко-католиків, за опитуванням, збігається з їхньою часткою в релігійній інфраструктурі України – теж у районі 8-9%. Від пів до півтора відсотка римо-католиків, що зіставно з їхньою часткою серед усіх парафій по країні.У межах 1-2% завжди фігурують протестанти. Однак їхня церковна мережа сягає третини всіх громад, а отже, вони чомусь потрапляють у «позарадарні» зони соціологів. Однак в опитувальнику є ще графа «просто християни», до якої щороку себе відносять близько 8% людей. І мені здається, що це більшою, якщо не виключною, мірою якраз і є протестанти. Тож можна сміливо «віддавати» їм відсотків з 10 релігійної мапи. Під протестантами я маю на увазі баптистів, п’ятдесятників, харизматів, адвентистів, лютеран та угорських реформатів на Закарпатті. У межах до пів відсотка перебувають юдеї, мусульмани, буддисти та язичники. З мусульманами ситуація погіршилася через анексію Криму та окупацію Донбасу, де було дуже багато кримських татар. Так, у 2013 році на півдні фіксували 4,2% мусульман, а от уже після анексії – лише 0,5%.Церковна конкуренціяПоступово збільшується кількість прихильників Православної церкви України – за останній рік на 4,1%, а от зменшення вірян Української православної церкви Московського патріархату – історичний тренд. Кожного року, починаючи з 2010 року, стає все менше людей, які асоціюють себе саме з цією церквою. Падіння з 23,6% у 2010 році до 12,1% у 2021 році. Причому збільшення ПЦУ відбувається не стільки за рахунок УПЦ МП, скільки за рахунок «просто православних», яких стало менше за той самий рік на 4,9%. Цікаво, що на півдні різко впала кількість прихильників ПЦУ – з 22,8% до 14,1%, що дорівнює показникам УПЦ МП. Хоча ще рік тому розрив був у три рази – 22,8 проти 7,1%. Натомість на сході навпаки – показники ПЦУ різко зросли, і вона там уперше обійшла УПЦ МП – 19,9% проти 16,1%.Кожен п’ятий українець декларує належність до певної релігійної громади. Частка таких вища на заході (39,7%) і нижча на півдні (6,3%). 2/3 греко-католиків (68%) належать до конкретної громади, натомість у православних ці цифри менші: трохи більше третини в УПЦ МП (36,1%) та чверть у ПЦУ (25,8%). Тобто у православних більш «абстрактні віряни», які можуть не належати до конкретних громад, на відміну від греко-католиків.У Православній церкві України й Українській греко-католицькій церкві молодший вірянин, натомість в УПЦ МП близько 40% – це люди 60+. Гендерний баланс перших двох церков майже однаковий і наближається до загальнонаціонального. Натомість у середовищі Української православної церкви Московського патріархату 2/3 вірян – це жінки, лише 1/3 припадає на чоловіків.Рівень довіри до інституту Церкви в Україні за 20 років майже не змінився і становить 63,5%. Баланс довіри/недовіри в ієрархів розподілився так. Уперше митрополит Епіфаній (+35%) зміг обійняти найвище місце в рейтингу довіри, посунувши багаторічного лідера – папу Франциска (+27,6%). Далі йде архієпископ Святослав (Шевчук) (+23,1%), патріарх Варфоломій (+17,9%) та почесний патріарх Філарет (+14,5%). Замикають список представники Московського патріархату митрополит Онуфрій (+5%) і патріарх Кирило (-22,4%).Релігія та націяДля українців не притаманний зв’язок релігії з національністю. Майже 80% стверджують, що для того, щоб вважати себе українцем, не обов’язково належати до певної релігії чи церкви. Це, до речі, унікальний феномен серед усіх інших країн, де більшість належить до православ’я. Так, у 2017 році американський Pew Research Centre опублікував велике опитування про релігію країн Центральної та Східної Європи. У ньому ми теж фігурували як ті, для кого такий зв’язок не є важливим. Тоді як в інших країнах поширений цей зв’язок: «росіянин – значить, православний», «справжній грузин/грек має бути православним», «справжній вірменин ходить до Вірменської церкви» і так далі.Цікавим є також нове питання в анкеті – «з якою спільнотою ви себе насамперед ідентифікуєте?». Дві третини відповіли «з громадянами України», ще близько чверті обрали фактор регіону чи міста. І тут цікаві розподіли по групах. Загальнонаціональна ідентичність більш притаманна молоді (74,2%), аніж пенсіонерам (64,7%); західнякам (79%), аніж східнякам (59,3%) чи південним (60,8%); вірянам ПЦУ (80,1%) та УГКЦ (75,7%), аніж УПЦ МП (59,3%). Натомість в останніх доволі відчутна регіональна ідентичність – 33,5%, яка також вища у категорій 60+, мешканців сходу (27,8%) та півдня (30,9%). З чого можна зробити обережний висновок, що значна частина УПЦ МП припадає на аполітичних літніх мешканців сходу та півдня.Також на 10% збільшилась кількість тих, хто вважає, що церква повинна бути національно орієнтованою, проте все одно лишаються 44,5%, які так не вважають. За орієнтацію церкви на націю половина на заході і лише чверть на півдні, по 54% в ПЦУ й УГКЦ.Церква і державаБільше половини українців не підтримують ідею державної церкви. При цьому 9,1% вважають, що церкви мають будуватися за кошти державного бюджету, ще 4,8% – за рахунок місцевих бюджетів. За 20 років зросла частка тих, хто вважає відокремлення церкви від держави передумовою демократії: з 36,4% у 2000 р. до 49,3% у 2021 році.40% позитивно сприймають залучення церков до світських, державних заходів (молитви, освячення, благословення). Негативно ставляться лише 17,5%, а третині байдуже. Хоча коли політики публічно демонструють свою релігійність, то це вже обурює 30,8% людей, хоча підтримують такі дії 30,1% громадян.За ці 20 років зменшилась кількість прихильників викладання релігії в школах. Якщо раніше проти такої ідеї було лише 31%, то зараз 43,4%. Раніше допускали викладання у формі факультативів 38,4%, а зараз 33%. За обов’язкове викладання раніше виступали 20,6%, зараз – лише 13,9%.47% допускають, що в окремих випадках допустимо заборонити діяльність церкви судом. Серед факторів, які дозволяють заборону, громадяни виділяють такі: має характер тоталітарної секти (66,8%), практикує жорстокі обряди (65,3%), проповідує людиноненависницькі ідеї (58,7%), закликає до насильства (50,2%), підтримує політику країни-агресора (38,1%), порушує закони (37,4%), обмежує вірян у правах (30,4%).Цікаво, що віряни УПЦ МП найменше підтримали пункт про підтримку політики країни-агресора – лише 14,7% на тлі 54,4% у ПЦУ та 45,5% в УГКЦ. Понад половина респондентів (53,4%) вважають, що в Україні є церкви, які треба заборонити.Цифровізація та зміниЦеркви, як і інші організації, доволі важко переживають періоди закриття внаслідок локдауну. Так от, 10,2% заявили, що брали участь у релігійних відправах через інтернет. Більш модерновими тут виявилися мешканці заходу – кожен 4-й брав участь, але кожен 5-й вважає це неприпустимим. Натомість на півдні лише 5,4% брали участь й аж 59,2% вважають це неприпустимим. Майже 40% греко-католиків дивилися службу Божу в трансляції і не вважають це злочином. Натомість найбільш скептично до цього ставляться в УПЦ МП – 42,6% проти.Загалом же по Україні 38,6% підтримують упровадження нових технологій у релігійне життя. Таких більше на заході та менше на сході. Хоча для великої частки населення ця тема є байдужою.Більш ніж половина (59,1%) тих, хто ходить до церкви, вважають, що нічого змінювати не треба. Цікаво, що найменше скорочень богослужінь хочуть в УПЦ МП, у якій у середньому богослужіння тривають найдовше. За даними фокус-груп, навіть деякі греко-католики хотіли б ще скоротити службу Божу, хоча в них вона і так доволі нетривала. Окрім того, з відповідей у фокус-групах видно, що людям хочеться лавок у церквах, вони відверто кажуть, що через довгі стояння думають не про службу Божу, а про ноги та спину.Причому за лавки виступають і найконсервативніші віряни УПЦ МП. Тож перший, хто офіційно проголосить встановлення лавок у церквах своєї юрисдикції, збере «вершки переходів».За матеріалами LB.ua